Стебницький, з усіх лідерів УДРП, мабуть, найбільше був розчарований підсумками революції щодо "українства". Відзначав, як причини хронічних невдач, "брак людей, сил, засобів." [19, с.59], байдужість старшого громадянства до партійно-політичної діяльності [19, с.68,72]. З песимізмом дивився на перспективи Третьої Думи. У листі до М.Ф. Біляшевського від 31 жовтня 1907 р. писав: "От тепер буде дума спокійна й слухняна - все рідні діти уряду, а пасинків і не чути буде. Українська громада міститиметься в одній особі І.В. Лучицького - вся національна фракція зі всіма партіями." [17, с.39]; стверджував, що за третьої Думи видання "Рідної справи" неможливе, "та нема про що і для кого її й видавати" [19, с.72]. В 1912 р., за його словами, "дурна і сліпа централістична політика доходила свого апогею" [39, с.93]. В 1914 р. у книзі "Украинский вопрос" зауважив, що "українська інтелігенція не почуває жодного оптимізму відносно найближчого майбутнього" [43, с.133].

Таким чином, думки П.Я. Стебницького із приводу реалізації українського проекту , висловлювані приватно, у листах, у деяких моментах відрізняються від більш оптимістичних по духу публіцистичних виступів та декларацій. Це природно для такої критично мислячої, незалежної особистості. Це - рефлексії інтелектуала в політиці. У той же час слід відзначити, що в деяких питаннях Петро Януарович непорушно відстоював як висхідні два традиційних пункти народницької програми 1860-х - 1880-х рр. - вільний розвиток української літератури та потребу народної україномовної школи. (До речі, "перевагу культурницького моменту національній роботі свідомого українства", шлях просвітництва як єдино на той час можливий, ретроспективно виправдовував він і в 1918 р.) [34, с.220].

Після завершення революції та трансформації УДРП у ТУП (5 вересня 1908 р.) у всеукраїнське нелегальне політичне об'єднання громад України, Петербурга й Москви на платформі конституціоналізму й федералізму, в якому керівне ядро становили колишні радикал-демократи (Є.Х. Чикаленко, П.Я. Стебницький, С.О. Єфремов, Ф.П. Матушевський, В.М. Леонтович, Л.М. Жебуньов і ін.), програмовим є лист від 23 вересня 1908 р., де він радив своїм однодумцям "держатися драгомановської тактики": спиратися в захисті економічних інтересів краю на земства та міське самоврядування, перетворити газету "Рада" на "широко-краєвий орган", при одночасному обстоюванні нею національних домагань українства, "втягати в свої інтереси краєву інтелігенцію, навіть чужу і зденаціоналізовану." І тоді, передбачав Петро Януарович, "націоналізація краю насуне сама собою, непомітно, без спеціальних заходів.". Для реалізації цієї лінії потрібна постать масштабу М.П. Драгоманова, міркував П.Я. Стебницький. Називав цей шлях "поширення програми" трудним, але неминучим, бо інакше "ми, наше українство - і його орган "Рада" - будемо нидіти, чахнути, поки всі не передохнемо як мухи під осінь, а тоді вже після нас знайдуться люде з ширшими поглядами і намацають певніший шлях для життя і національної роботи.." [19, с.114]. Так П.Я. Стебницький обґрунтовував ідею формування територіального, "південноросійського патріотизму", поступового формування політичної (а не етнічної!) нації. Послідовна реалізація запропонованої лінії, за сприятливих обставин, дозволила б політичній силі, яка виникла на базі тУп із березня по червень 1917 р. (а нею, як виявилось, стала спадкоємиця УДРП - Українська партія соціалістів-федералістів), стати ефективною та життєдайною "партією центра" в Національно-демократичній революції 1917-1918 рр., й тим самим сприяти консолідації конструктивних сил українського політичного соціуму, знайти "третій шлях" - синтезу соціально-економічних та національних потреб. "Так не сталося, бо вітер російської політики гнав нас іншим шляхом."

Джерела та література

Репина Л.П. Биографический подход в интеллектуальной истории // Классика и класики в социогуманитарном знании. - М., 2009. - Доступно на сайті: ісІеазІїізІюгуогд.ги/рсИї/^геріпа.рсІІ1. - Назва з екрана.

Чмир С.Г. (Іваницька С.Г). Українська Демократично-Радикальна партія: організаційний устрій, чисельність, соціальний склад (1905-1908 рр.) // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. Вип. 6.

Запоріжжя, 1999.

Іваницька С.Г. Проблеми формування модерної української нації в інтелектуальній спадщині українських радикал- демократів на початку ХХ століття // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя, 2006. - Вип. ХХ.

Чмырь С.Г. (Иваницкая С.Г.). Стебницкий П.Я. // Политические партии России. Конец ХІХ - первая треть ХХ века: Энциклопедия. - М., 1996.

Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник. - К., 1998.

Стебницький П.Я. // Українська журналістика в іменах / За ред. М.М. Романюка. - Львів, 1999. - Вип. 6.

Болабольченко А.А. Три доли. Біографічні нариси. - К., 1999.

Болабольченко А. Петро Стебницький // Київська старовина: Науковий історико-філологічний журнал. - 2005. - №3.

Солоіденко Г. Петро Стебницький - оборонець української книги та української мови // Бібліотечний вісник. - 2007.

№2.

Миронець Н., Старовойтенко І. Євген Чикаленко і Петро Стебницький на спільному шляху до національної ідеї // Є. Чикаленко і П. Стебницький. Листування. 1901-1922 роки. / Упорядкування: Н. Миронець, І. Старовойтенко., О. Степченко. - К., 2007.

Постійна комісія УАН - ВУАН для складання Біографічного словника діячів України. 1918-1933. Документи. Матеріали. Дослідження / Авт.-упор. С.М. Ляшко. - К., 2003.

Зубкова Н.М., Степченко О.П. Листування П.Я. Стебницького з С.О.