окремих осіб очолити такі представництва. Зокрема, листи до Д. Маслія в Мадрид [13], В. Федорончука в Рим [14], А. Костюка в Кіркбі [15], М. Шебеця в Рочдейл [16], О. Турка в Дублін [17], В. Хомяка в Чорлей [18] містять подібні пропозиції. Про проведену роботу в цьому напрямку Аркадій Іларіонович подав інформацію у "Звіті з діяльності Європейського Представництва "Зарева" [19].
Варто зазначити, що закономірним є той факт, що на початковому етапі діяльності Товариства активно обговорювались його завдання, мета існування тощо, однак фактично протягом всього його існування відбувались дискусії стосовно означених питань, що в свою чергу з одного боку заважало плідній роботі його членів, а з іншого сприяло виникненню нових ідей щодо внутрішньої організації, які в переважній більшості залишились лише на папері. Загалом передбачалось, що "Зарево" є студентською організацією, що мала об'єднати "еліту націоналістичного руху" [20, арк. 2] і в результаті "стати певною школою державницьких кадрів" [14, арк. 1]. Праця в комісіях "Зарева" означала його перетворення у "вільний український університет з націоналістичним світоглядом" [11, арк. 2]. Провідними напрямками праці Товариства була видавнича діяльність, а також організація Стипендійного фонду і бібліотеки. А. Жуковський в листі до М. Антоновича від 16 березня 1951 р. [21] висловлював думки стосовно виходу Товариства за межі студентської організації і перетворення в загальнополітичну організацію, що мала б називатись "Дружина оборони революції". Це не повинна бути конкуруюча організація для ОУН, а лише організація, що об'єднала б українську еліту в діаспорі. Різні погляди стосовно майбутнього "Зарева" в результаті призвели до розколу його на дві групи, про що згадував Б. Винар [121]. Зокрема, він говорив про те, що П. Сер- чо, П. Дорожинський і частково М. Плав'юк вважали Товариство "прибудівкою ОУН", а інші на чолі з М. Антоновичем були прихильниками праці студійних комісій, поглиблення знань, інтелектуального росту.
Розмірковуючи над початками діяльності "Зарева", М. Антонович на даному етапі виділив три періоди, зокрема, період від другого з'їзду до ідеологічної конференції в Берхтесґадені (травень - липень 1950 р.), перехідний період (липень - жовтень 1950 р.), розбудова Товариства на нових місцях розселення (1950 - 1951 рр.) [22, с. 10-1421]. В основу своєї періодизації він поклав ключові події, що визначали майбутню долю Товариства. Коли мова йде про другий річний з'їзд "Зарева", то він відбувся 20-21 травня 1950 р. і на ньому для покращення координації праці його членів призначено представників і, зокрема, А. Жуковського обрано представником Товариства у Західній Європі, а також його генеральним секретарем. Представником в Канаді обрано М. Плав'юка, в США - П. Стерча. На з'їзді А. Жуковський виголосив доповідь про міжнародне становище студентів, в якій подав схему розвитку та організації міжнародного студентського життя і вказав на перспективи його розвитку, а також засудив співпрацю студентства з москвофільським Міжнародним союзом студентів та пояснив цю співпрацю браком міцної світоглядної бази серед студентства. Власне, завданням "Зарева" і було віднайдення духовної бази для побудови нового міжнародного студентського центру [23, с. 22].
20 травня 1950 р. другий з'їзд ухвалив Статут згідно якого передбачалось створення представництв, завданням яких було підтримувати зв'язок з членами Товариства в окремій країні та координувати їх діяльність [24, с. 21]. Представництво "Зарева" в Західній Європі офіційно почало діяти з початку 1951 р. і об'єднувало представництва Великобританії на чолі з Г. Блакитним, Бельгії - М. Антохівом, Італії - В. Фе- дорончуком, Іспанії - Д. Маслієм, Австрії - О. Накловичем, Німеччині - П. Дорожинськии, Франції - А. Жуковським [25, с. 24-25]. Як представник Товариства в Європі А. Жуковський організував його "клітину" в Парижі раніше - 11 червня 1950 р. на чолі з О. Небелюком, а також в Нансі (Франція) і Леобені (Австрія), за посередництвом О. Зінкевича - "клітину" в Олдгаймі (Великобританія) [26, с. 12]. Аркадій Іларіонович брав активну участь в діяльності паризького відділу, зокрема, в заходах щодо вшанування пам'яті Симона Петлюри [23, с. 24]. В цілому на 1951 р. "Зарево" об'єднувало 16 товариств, 10 гуртків та два ініціативні осередки, що загалом складало приблизно 300 членів [22, с. 12].
З метою налагодження якісної роботи Товариства і координації комісій 20 лютого 1951 р. А. Жуковський як координатор комісій "Зарева" (з грудня 1950 р.) звернувся до їх керівників з проханням щоквартально надсилати звіти, в яких подавати інформацію про кількісний склад комісії, про видавничу діяльність, виступи членів, а також подавати план праці на наступний квартал разом із заувагами, пропозиціями тощо [27, с. 4]. Також Аркадій Іларіонович виступив із закликом до керівників комісій налагоджувати видавничу діяльність (кожна комісія мала видавати збірники праць своїх членів), а також збирати бібліотеки з відповідного напрямку.
20 березня 1951 р. відбулось засідання Проводу "Зарева", на якому вирішено в травні провести конференцію, присвячену організаційним справам об'єднання [28, с. 5], зокрема, питанню надання стипендій членам Товариства на подальше навчання, а також питанню видання збірників праць комісій "Зарева". Відтак на перше місце ставилось питання вирішення фінансових проблем студентів і саме Стипендійний фонд ім. О. Ольжича, який очолював П. Стерчо, був покликаний організувати надання допомоги українським студентам, що навчаються
