Роботою, присвяченою безпосередньо становищу державного селянства України є праця Т.І. Лазанської "Государственные крестьяне Украины в период кризиса феодально-крепостнической системы" [48], в якій дослідниця зробила загальний огляд положення державних селян у ХІХ ст., до відміни кріпосного права. Багато робіт, присвячених дослідженню положенню селян, зміні соціально-економічних відносин у ХІХ ст. належить І.О. Гуржію [49-51]. Значний внесок у дослідження історії регіону зробив А.Д. Бачинський [52-57]. В центрі уваги дослідника були землі Бессарабської області та Буджаку, процес їх колонізації, економічне положення населення та його господарська діяльність. Положення козаків, селян та інших категорій населення регіону розглянуто у роботі О. Бачинської "Українське населення придунай- ських земель у ХУІІІ-поч. ХХ ст. (заселення та економічне освоєння)" [58].

Групи державних селян у контексті колонізації Південної України наприкінці ХУІІІ - першій половині Х!Х ст. розглянуті у працях Я.В. Бойко та Н.О. Данилової [59], О.І. Журби [60], В. О. Пірка [61], Ф.О. Редько [62].

Окреме місце займають праці, присвячені дослідженням населення Бессарабської області. Загалом, регіони Бессарабії та Буджаку найкраще репрезентовані літературою з історії селянства та історії державних селян як окремої категорії. Історіографія представлена статтями та монографіями Я.Гросула, І.Будака та І. Анцупова [63-69]. Основною роботою з історії державних селян Бессарабської області є монографія

Анцупова "Государственная деревня Бессарабии в ХІХ веке (1812-1870 гг.)", в якій автор детально розглянув соціальні групи, які складали категорію державних селян Області, їх майнове, правове положення, господарську діяльність тощо.

У більшості цих праць державні селяни розглядаються у контексті інших досліджуваних явищ чи процесів (колонізація південноукраїнського регіону, розвиток економічних відносин, суспільство імперії у

ст. тощо) або розглядається ця категорія в межах одного регіону (наприклад, Бессарабія, Буджак).

У даній статті ми спробуємо розглянути ті соціальні групи, які входили до складу державних селян Південної України у ХІХ ст., їх історичні корені та походження, соціально-правові відмінності тощо. Територіально наше дослідження охоплює Катеринославську, Херсонську та материкову частину Таврійської губернії, а також Бессарабську область.

Формування державного селянства як окремої категорії населення імперії було покладено Петром І в першій чверті ХУІІІ ст. У 1724 р., 26 червня, було видано Плакат про збирання з населення подушного податку. Саме в цьому документі вперше використовується термін "державні селяни" та дається його визначення: "А четырехгривенные деньги брать только с одних государственных крестьян и с прочих им подобных, которые себе помещиков и никаких владельцев, кроме императорского величества, не имеют" [47, с.24]. У Плакаті також визначався склад державного селянства, тобто називались ті групи селян, які входили до нової категорії: "С государственных крестьян, т.е. с однодворцев, с татар, с ясашных и Сибирской губернии пашенных, прежних служеб, копейщиков, рейтар, драгун, солдат, казаков, пушкарей, затинщи- ков и рассыльщиков и всякого звания людей, которые в поголовную перепись написаны...") [47, с.24].

Необхідно визначити, кого саме ми будемо називати "державними селянами" та які групи будемо відносити до цієї категорії. У документах ХУІІІ-ХІХ ст. термін "державні" чи "казенні" селяни використовувався у кількох значеннях. З одного боку це були "государственные крестьяне в собственном смысле слова: под ними разумелись черносошенные крестьяне Северного Поморья". По-друге, "державними" були селяни "имений государственных, в казенном ведомстве состоящих". Під цим визначенням розумілись селяни економічні, ясачні та інші. І по-третє, це були державні селяни в найширшому, на думку М. Дружиніна, значенні: "разнообразные прослойки земледельческого населения, которые объединялись общим признаком, точно определенным словами петровских указов 1723-1724 годов "которые не за помещики". Останнє визначення отримало "решительное преобладание" в офіційних актах ХУІІІ-ХІХ ст.ст. [47, с.44].

Розглядаючи становище державних селян Бессарабії, Я.Гросул наводить наступні визначення цього терміну: "С одной стороны это были государственные крестьяне в подлинном смысле слова - государственные крестьяне, переселенные из внутренних губерний России. С другой стороны, это были государственные крестьяне в более широком понимании, т.е. поселяне имений государственных, в казенном ведомстве состоящие (однодворцы из мазылов и рупташей, отставные солдаты, царане, поселенные на казенних землях, евреи-земледельцы, цыгане)" [63, с.210].

Варто також зазначити, що слова "державні" та "казенні" селяни використовувались не стільки як синоніми, а як визначення різних груп селян, власником яких була держава. "Казенними" селянами у 1848 р. були названі вільні хлібопашці та безоброчні селяни, об'єднані в одну групу "державних селян, поселених на власних землях", або "казенних селян". Таке формулювання назви групи ще раз наголошує на відмінності термінів "державних" та "казенних" селян.

Про зміст цього поняття зазначається у "Своде законов о состояниях", опублікованому у 1857 р. Розділ четвертий першої книги дев'ятого тому - "Про сільських обивателів" - розглядає права та обов'язки різних категорій сільського населення імперії. У статті 614-й зазначається, що сільські обивателі, що мешкають на казенних землях, мають різне найменування: 1. Загалом складаючи особливий стан в державі, вони іменуються державними; 2. За проживанням їх на землях казенних, вони також носять назву селян казенних; 3. За різними інородними племенами, від яких вони початково походять, вони носять назву татар, башкир, мордви... [70, с.128]. В цій же статті чітко визначається перелік тих соціальних груп, які входили до категорії державного селянства. Даний перелік досить довгий, оскільки перелічуються групи селян, які мешкали на всій території Російської