Згодом були накладені певні обмеження на операції з землями однодворців - землі, придбані ними на основі наказу 1801 р. вони могли продавати особам будь-якого стану та соціальної групи. Інші землі вони могли продавати чи поступатися ними лише особам своєї групи, однодворцям.

Однодворці мали право володіти селянами, які отримали назву "однодворських". Однодворці могли давати своїм селянам волю, відправляти їх за "худое поведение" до Сибіру, але купувати та продавати їх однодворці могли лише представникам своєї групи. Зі своїх селян однодворці могли стягувати оброк, проте у 1827 р. однодворські селяни були звільнені від сплати цього податку.

Переходити у міщани та записуватись у гільдії однодворці могли на загальних із державними селянами засадах. у випадку переходу однодворця у дворянський стан, його землі зберігалися за ним й він отримував можливість розпоряджатися ними на основі дворянських прав.

У 1764 р. була проведена секуляризація селян синодальних, монастирських, архієрейських та церковних. На українських землях цей процес відбувся у 1786 та 1788 роках. Селяни церковних маєтностей були передані у відання Колегії економії, через що отримали назву "економічних". У 1768 р. вони були зрівняні з державними селянами у сплаті оброчних зборів. Згодом економічні селяни були переведені в управління директорів домоводства та отримали у 1788 р. право купувати поселення та землі у поміщиків [48, с.9]. Це стосувалося лише тих поселень, які безпосередньо прилягали до селищ, де мешкали селяни.

Економічні селяни на рівні з іншими державними сплачували подушну подать та оброк, відбували рекрутську, підводну, дорожню та постойну повинності.

У 1765 р. була створена група військових обивателів. Це було пов'язано з відміною козацької служби та переведенням козаків на звичайне, невійськове, положення. У маніфесті від 28 липня 1765 р. зазначалося: "полковые слободские местечки, которые дотоле именовались казачьими, а жителей казаками, по- дпомощниками и подсоседками и казачьими свойственниками, в рассуждении, что уже ныне казачья служба переформирована на другое регулярное основание, почему и казачьего названия быть не прилично, те селения отныне именовать государственными войсковыми слободами". Фактично військовими обивателями були нащадки тих, хто ніс службу у ландміліцьких, слобідських та українських полках, створених на однаковому з ландміліцією засадах. Також це були нащадки козаків та біглих селян з Ліво- та Правобережжя, які оселились на землях Слобідської України [48, с.8]. Із слобідських полків була створена Слобідська губернія, а служба козаків була замінена збором для утримання п'яти регулярних гусарських полків. У 1783 р. обивателі, що користувались правом куріння та продажу вина, були обкладені збором у 1 р. 20 коп. асигнаціями, а інші сплачували - 1 р. [45, с.72].

Зрештою, наказом від 20 лютого 1820 р. військові обивателі були зрівняні у сплаті оброчної податі з іншими державними селянами, які мешкали в одній з ними губернії. Найбільше військових обивателів було у Катеринославській губернії, а найменше - у Таврійській та Херсонській [45, с.73]. Проте за даними дев'ятої ревізії їх чисельність не відома, оскільки вони не були записані в окрему групу і увійшли до загального складу державних селян.

Одну з найчисленніших груп державних селян Південної України складали малоросійські козаки. Фактично це були нащадки козаків, які після зруйнування Січі змушені були пристати до землеробського населення. У 1783 р. вийшов наказ військової колегії про знищення українських козацьких полків. Замість них з козаків сформували десять регулярних карабінерних полків, які утримувались за рахунок оброчних зборів з козаків. У грудні 1797 р. на козаків був поширений наказ про надання трьох рекрутів від 500 чоловік. У лютому 1812 р. козаки, як і військові обивателі, були зрівняні у несенні повинностей з іншими державними селянами, які мешкали з ними в губерніях [45, с.73].

З питань судочинства та розправи козаки підпорядковувались тим же правилам, що й інші мешканці губернії. З питань карного судочинства козаки, які не були на дійсній військовій службі, підпорядковувались цивільному карному суду. Визнаний винним виключався з козацтва, позбавлявся станових привілеїв та, відданий у солдати, ніс службу на загальних засадах.

Козацькі земельні наділи перебували у спадковому (потомственному) володінні. Землі, отримані від їх предків-козаків, залишалися назавжди козацькими. Продавати їх козаки могли лише представникам свого стану. Коли ж землі були придбані у різночинців чи дворян, то вони не відносились до козацьких і могли бути перепродані або відчужені [70 ,с.174]. Це було можливим лише за умови надання акту, що засвідчував придбання земель в осіб іншого стану. Для уникання черезполосності у земельних володіннях, козаки могли, з дозволу Палати державного майна, затвердженого губернатором, міняти землі з поміщиками чи різночинцями. Отримані шляхом такого обміну землі, ставали спадковими козацькими землями. Це стосувалось земель, які після всіх обмінів та продаж, залишились у козаків до наказу 25 червня 1832 р. [70, с.175].

Козаки користувалися правом питійного продажу у власних домах. Вони також мали право переходити в інші податні чи неподатні стани. В цих питаннях вони були зрівняні з державними селянами.

В результаті однієї з перших спроб уряду поступово звільнити селян було прийняття наказу про "вільних хлібопашців" 20 лютого 1803 р. Цю групу створювали селяни, відпущені поміщиком на волю