напрямку, її лідери розширили коло осіб, що підпадали під мобілізацію. 8 лютого 1919 р. до військової служби було закликано працівників почти і телеграфу 1897 р. н. [26, с.41]. 17 лютого РНМ своїм законом закликала до війська тих офіцерів та військових урядовців, які учителювати у різних школах або перебували на державних посадах [19, с.477]. 22 лютого цього ж року Директорія затвердила інший закон РНМ яким обов'язок військової повинності поширювався на осіб 1900 р. н. [27, арк.134-134зв.].
У додаток до закону від 17 лютого 1919 р., 20 березня було видано наказ по Генеральному Штабу №223, яким до війська закликались усі офіцери майже без винятку. Цей наказ не поширювався лише на урядовців державних та громадських інституцій. Всі інші категорії громадян неодмінно повинні були записуватись до Української Армії. Зокрема ті, що проживали у повітах Волині, м. Рівному відносились до командуючого Північною групою, з Проскурівського, Латинського, Могилівського, Летичівського, Ново- Ушицького та Кам'янець-Подільського повітів в запасні полки 2-ї запасної бригади, з Брацлавського, Гайсинського, Ольгопільського, Балтського, Ямпільського та Херсонських повітів в розпорядження командуючого Південно-Східним фронтом [25, арк.10-10зв.].
Встановивши контроль над Півднем України, Антанта прибрала до своїх рук, як німецьку здобич, Чорноморський флот. Тому його подальша доля була одним із найскладніших питань у військовій політиці Директорії УНР. Перші її кроки у вирішенні чорноморської проблеми говорять проте, що українці не полишали надій повернення флоту під свою юрисдикцію. У складі перших двох українських урядів функціонувало Міністерство морських справ, яке очолював капітан III рангу М. Білинський. Він мав двох заступників (Товаришів Морського міністра). Ними були: контр-адмірал М. Остроградський та капітан І рангу Л. Постриганев [28, с.337].
25 січня 1919 р. Директорією було прийнято закон „Про флот УНР", за яким Україна перебрала на себе всі права і зобов'язання щодо Чорноморського флоту від колишньої Російської імперії [19, с.453-454]. На основі цього ж закону передбачалося, що військовий флот УНР буде складатися з бойових та допоміжних кораблів усіх необхідних типів. Визначався його чисельний склад: 12 500 матросів та 800 старшин, з яких половина мала бути набрана протягом поточного року, інша - в 1920. Для наявності відповідної кількості військових фахівців передбачалося організувати в Миколаєві Академію, Гардемаринську школу для навчання старшин та матросів. На реалізацію закону від 25 січня було асигновано 100 млн. крб. [3, с.177].
Під час більшовицької агресії Морське міністерство наприкінці лютого 1919 р. було перенесено до Миколаєва. У квітні територію в трикутнику Очаків - Миколаїв - Одеса передали в підпорядкування Морського міністра, який отримував право командуючого окремим фронтом [28, с.339].
Свідченням важливості Чорноморського флоту у військовій політиці Директорії слугує постанова Морського міністра про оголошення 29 квітня „Днем Свята Українського Державного Флоту", а разом із тим „Святом Українського Моря". На честь чого було виготовлено бронзову медаль, на лицьовій стороні якої розміщувався український прапор, на звороті - посередині якір, угорі тризуб з хрестом, під якорем було вибито рік „1918", ліворуч від нього число 29, праворуч місяць ІУ. Медаль була на голубій з двома жовтими смужками стрічці [28, с.341].
Із падінням Гетьманату та закінченням мирного для України проміжку часу у дуже складному становищі опинилася українська авіація. Військові дії, в яких постійно перебувала уНр у період Директорії, мали негативні наслідки для її подальшого розвитку. У складних умовах воєнного часу можливості Військового міністерства були вкрай обмеженими, не дивлячись на усі його спроби вирішити дане питання. Так, начальником Повітряного флоту було призначено сотника О. Наконечного, начальником повітроплавання - полковника П. Крицького. У січні 1919 р., згідно з пропозицією Військового міністра, усі галузі авіації та повітроплавання об'єднали в одне ціле [29]. Та не можна не відзначити, що час від часу військова авіація УНР відігравала важливу допоміжну роль у боротьбі Дієвої Армії з ворогами. Однак, авіаційний парк або було знищено, або він опинився у більшовицьких руках. Частину літаків інтерновано Чехословаччиною, а іншу керівництвом республіки було передана до послуг Українській Галицькій Армії.
Вагоме місце в розбудові Збройних сил Директорія приділяла підвищенню освітнього рівня українського вояцтва, що, на її думку, мало підіймати їх національну свідомість. Створювалися юнацькі школи, зокрема „Піша Юнацька Школа", „Гарматна Юнацька Школа". Проводились різноманітні шкільні курси, відкривались у кожній військовій частині бібліотеки-читальні. З метою покращення фахових здібностей офіцерів передбачалося найбільш здібних направляти на навчання до військових закладів інших держав.
Для вшанування заслуг військових у боротьбі з ворогом за Українську державність та підняття бойового духу РНМ Директорії УНР запроваджувала особливі відзнаки. У першій половині 1919 р. зокрема такі, як „Республіка", „Слава України" та „Відвага". При цьому заборонялося носіння зовнішніх відзнак колишньої Російської держави, окрім „Георгієвського Хреста" та „Георгієвської зброї" [30, с.126].
Відзнака „Республіка" мала два ступені у вигляді прямого хреста виготовленого із заліза, верхня і бокові сторони якого дорівнювали 15 мм, а нижня - 20 мм. Нею нагороджувались громадяни України котрі особливо відзначились у боротьбі проти Гетьманату. Разом з тим нагородженні відзнакою „Республіка" отримували певні пільги: підвищення у ранзі; подвійна відпустка; лікування без оплати [31, арк.5,9-9зв.]. За ті ж самі заслуги перед УНР нагороджувалися і громадяни відзнакою „Слава України".
У послідуючі місяці