Так вийшло, що в Сибіру почали дізнаватися про махновщину лише тоді, коли в стосунках Махна з Радянською владою вже став переважати негатив, а саме з кінця 1919 - початку 1920 р. Сибір в цей час тільки що звільнявся від колчаківщини, що хронологічно збіглося із звільненням України від денікінщини та з новим, другим загостренням відносин Махна і Радянської владі.

11 грудня 1919 р., в розпал наступу Східного фронту в Сибіру, Революційна військова рада Республіки (РВРР) видала спеціальний наказ про заходи боротьби із партизанщиною в Червоній Армії. Було категорично заборонено існування як самостійних одиниць партизанських загонів, що опинилися по цей бік лінії фронту. Загони, що не підкоряються, пропонувалось "піддавати нещадному покаранню", особливо їх командний склад і куркульську верхівку. Автори документа виходили з жорсткої військової необхідності, при цьому позитивний політичний аспект партизанського руху в боротьбі з білими явно недооцінювався. Одним з авторів наказу був Л.Д. Троцький, який напередодні з трибуни VII Всеросійського з'їзду Рад прямо заявив: "Питання щодо партизанства є питання воєнної доцільності". Троцький, між іншим, вважав, що "немає різниці для нас між партизанами на Україні, в Сибіру і на Північному Кавказі". Наказ від 11 грудня 1919 р., що був спочатку додатком до одного з наказів арміям Південного фронту, був створений на основі, головним чином, досвіду України, а потім поширений і на інші фронти, у тому числі і на Східний [7, с.142-144].

Тут необхідне невелике, але дуже важливе доповнення. У липні-жовтні 1919 р., коли білі армії А.І. Денікіна наступали з півдня на Москву, і на Південному радянському фронті склалася критична ситуація, війська Східного радянського фронту в Зауральському регіоні поволі, але, в цілому, успішно, просува- лися на схід. Однак, у звязку з надзвичайним загостренням обстановки на Південному фронті, де в цей час склалася критична ситуація, в керівництві Радянської республіки все частіше піднімали питання про перекидання частини військ Східного фронту на Південний фронт. Так, орган Всеросійської Ради Народного Господарства "Економічне життя" в цей час писав: "Як це не тяжко, та в даний час необхідно відмовитися від подальшого просування до Сибіру, а всі сили і засоби мобілізувати для того, щоб захистити само існування радянської республіки від денікінської армії" [цит. за: 8, с.509]. В.І. Ленін неодноразово вказував на неприпустимість такої постановки питання; він категорично виступав проти призупинення наступу військ Східного фронту; особливо сильно і рельєфно ця тема прозвучала в його листі-зверненні "Все на боротьбу з Денікіним!" (початок липня 1919 р.) [9, с.54,55]. Проте обставини надзвичайного напруження сил могли в цей період виявитися сильніше за наміри і плани. І саме потужне піднесення партизансько-повстанського руху на півдні і сході України, чільним осередком якого була на той час махновщина, став одним з найважливіших чинників зриву наступу військ А.І. Денікіна на Москву і, отже, одним з факторів подальшого розвитку успіхів червоних на Східному фронті. Таким чином, Н.І. Махно і партизансько- повстанський рух махновщини осені 1919 р. здійснили не лише прямий і поважний внесок у розгром дені- кінщини, але також і свій, хоча і непрямий, внесок у розгром колчаківщини .

У 1920 р. інформація (звичайно, вже негативна) про Махна і махновщину почала з'являтися в сибірській партійно-радянській офіційній пресі і в документах партійний органів регіону. Так, сибірською пресою, зокрема губернською газетою "Червоний Алтай", була передрукована стаття РОСТА "Махно і Радянська влада", лейтмотивом якої було зображення Н.І. Махна як ворога і беззастережне таврування махновщини як антирадянського руху [10]. Центральна газета "Вести ВЦИК", що поширювалася в 1920 р., звичайно, і в Сибіру, 5 листопада 1920 р. з приводу розгрому травнево-червневої роговщини і липнево- вересневої новоселовщини відзначала, що група колишніх партизан, що пішла за Роговим і Новоселовим, пережила в Сибіру "всі махновські етапи". "З ліквідацією загонів Рогова і Новоселова, - вважала газета, - "махновщину" в середовищі сибірської партизанщини можна вважати зжитою" [цит. за: 11, с.79-80] [відзначимо, що газета явно поквапилася, - вияви "сибірської махновщини", так або інакше, давали себе знати аж до осені 1923 р. - А.Ш.]. У секретному циркулярному листі-брошурі ЦК РКП(б), спрямованому всім губ- комам РКП(б), у тому числі і сибірським (літо 1921 р.), серед інших анархістських груп і напрямів, характеризувалася "Група Українського Набату". "Ця група, - говорилося в циркулярі, - яскраво махновська у всій своїй діяльності, виявляла цілковите сприяння Махну не лише в той час, коли Махно діяв спільно з Радянською владою, а й тоді, коли Махно виступив в своїй колишній ролі [? - А. Ш.]. Вона сприяла концентрації анархістських сил в районі діяльності Махна і тим самим завдавала і завдає найбільшої шкоди Радянській республіці" [12, л.24зв.]. У сибірському передруку передвиборної агітаційної статті з центральної "Правди", на питання, кого вибирати в місцеві органи влади, давалися критично-принизливі характеристики меншовикам, есерам і анархістам. Про останніх, зокрема, мовилося: "Хай розкажуть, в якій мірі спорідненості вони перебувають із Махном і щоб вони вчинили, якби відбулося б диво і вони отримали більшість у Радах" [13].

Всі ці матеріали носили критично-лайливий характер, але навіть і з них зацікавлений читач-сибіряк міг, принаймні, дізнатися,