У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





в причетності до політичного бандитизму; восени 1921 р. був убитий при нез'ясованих обставинах [21, с.31; 22, т.І, л.190; т.ІІ, л.300]. За даними Сибревкому, із заявою про готовність припинити боротьбу і відправитися на фронт звернулася група партизан на чолі з анархістом І.П. Новоселовим, проте останній так і не зважився на цей крок [20, с.5б].

Таким чином, в сибірські частини, що відправилися на фронт, влилося чимало амністованих учасників антирадянського партизансько-повстанського руху. В результаті у військах Червоної Армії на Україні влітку - восени 1920 р. виявилося немало сибіряків, - як колишніх червоних партизан, так і мамонтовців, рогов- ців, лубковців, що були серед тих партизан, які навесні - влітку 1920 р. встигли взяти участь у антирадянських виступах (роговщина, плотниковщина, новоселовщина і т. ін.). Вельми показово, що один з найбільш відомих в Сибіру повстанських вождів антиколчаківської боротьби, безпартійний Є.М. Мамонтов, - інспектор з формування сибірських частин Червоної Армії, командир добровольчої Сибірської бригади, що брала участь у боях з врангелівцями, потім, після повернення до Сибіру, наприкінці 1920 - початку 1921 р. опинився на межі відкритого озброєного виступу проти комуністичної диктатури і ледь не став ще одним кандидатом на роль "сибірського Махна". Власті констатували його антикомуністичну агітацію серед селян і серед тих, що були в партизанах, зв'язок з підпільними "селянськими союзами" Алтайської губернії, і піддали превентивному "почесному" арешту з метою запобігання можливому його виступу.

Доля Сибірської добровольчої бригади багато в чому загадкова. Перший її ешелон відбув із Омська у напрямку до Харкова 17 липня 1920 р., останній - 9 серпня. Нетривалим, але героїчним і насиченим подіями, був фронтовий період її життєдіяльності. Вже 18 серпня бригада вступила в запеклі бої з врангелів- ськими частинами в районі Оріхова [цебто безпосередньо на території Гуляйпільського "махновського" району. - А.Ш.]. За думкою як радянського командування, так і супротивника, билися сибіряки- добровольці хоробро і уміло. Як доповідав в політуправління західносибірського військового округу начальник політвідділу бригади Волков, "Червона бригада з перших боїв завдання виконувала чудово. У су[отивни]ка розбита краща частина - дроздовська дивізія". Однак незабаром наказом голови РВРР Л.Д. Троцького бригада була розформована, незважаючи на протест командуючого складу і політробітників бригади перед Троцьким, причому цей протест було також підтримано головою Сибревкому І.Н. Смірно- вим і командувачем радянськими військами в Сибіру В.І. Шоріним. Формальна причина розформування - "у зв'язку з великими втратами особового складу" (бригада втратила убитими і пораненими до 70% свого складу) [23, с.158,173]. Але, як відомо, розформування в таких випадках зовсім не обов'язкове, і на підставі подібних мотивів відбувається дуже рідко. Обставини того, що трапилося, мимоволі примушують замислитися і шукати реальну причину розформування в чомусь іншому, можливо - в підозрілому і негативному ставленні Л.Д. Троцького до колишніх партизанів і повстанців, у тому числі сибірських, а також до військових частин, сформованих на "земляцькій" підставі. Цей негатив могли посилити, що не виключено, ще і можливі контакти сибіряків із окремими махновськими загонами, що діяли в цьому регіоні, а також певні анархістські настрої у деякої частини бійців-сибіряків. І, урешті, важливий факт, який наводить у своїй книзі М. Кубанін. Стверджуючи, що випадки переходу до Махна в період боїв із врангелівцями "були надзвичайно рідкісними", він далі повідомляє: "Лише з дезорганізованої Сибірської добровольчої бригади, в якій були перебиті в боях [із врангелівцями] майже всі комуністи і комсклад, потріпаної і стомленої в безперервних боях, втекли до Махна 70 чоловік' [24, с.210-211] [курсив мій. - А. Ш.]. Всі ці обставини сумарно і могли спонукати появу наказу про розформування бригади, яке і сталося 8 вересня 1920 р.

Таким чином, під час перебування сибіряків на Україні, багато хто з них (як із бригади, так і з інших частин) міг не лише контактувати із махновцями. Деякі з них могли переходити в лави махновців, що іноді і відбувалося. Як би там не було, до 1921 р. в лавах Революційної Повстанської армії опинилося чимало сибіряків. Виходячи з цього, а також із своєї нової стратегії поширити рух за межі Південної України (у чому частково було досягнуто успіху), Н.І. Махно в травні 1921 р. прийняв рішення спрямувати їх до Сибіру для розпалювання ще одного дочірнього вогнища махновщини. Те, що в його планах разом з Донською областю, Кубанню, Поволжям і навіть Галичиною була в цьому відношенні і Сибір, - цілком очевидно. Звучить майже фантастично, але спроба Нестора Махна створити махновський осередок у Сибіру - історичний факт. От як коротко, але ємко повідомляє про це сам Н. І. Махно в листі до П.А. Аршинова: "Після цього [серії тяжких боїв із червоними військами весною 1921 р. - А. Ш.] мною був виділений загін із сибіряків під командою т. Глазунова, який був всім добре забезпечений і відправлений до Сибіру. У перших числах серпня 21-го року по більшовицьких газетах ми читали про цей загін, що він з'явився в Самарській губернії. Більше про нього не чули [курсив мій. - А.Ш.] [цит. за: 25, с.392]".

Необхідно відзначити, що про партизансько-повстанський рух у Сибіру, у тому числі і про анархо- партизанську


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7