Наприкінці липня 1914 р. міністр закордонних справ Австро-Угорщини граф Берхтольд надіслав всім австро-угорським посольствам телеграму, в якій повідомив про проведення заходів безпеки військового характеру в Галичині. Масові репресії щодо українського населення з боку австрійських властей носили спланований характер і мовою дипломатії називалися "оборонними заходами". Під приводом боротьби з русофільсьвом польська адміністрація Галичини намагалася покінчити з ненависним йому українством. Тисячі мирних людей було заарештовано і відправлено до в'язниць.

Вже 8 серпня 1914 р. Президія Цісарсько-Королівського Намісництва розіслала всім повітовим староствам і дирекції поліції у Львові та Кракові циркуляр, де вказувалось: "Сучасні напружені відносини між нашою імперією і Росією вимагають енергійної боротьби з москвофільським рухом, який не приховує своїх симпатій до Росії. Так як прихильники і організації цього ворожого державі руху можуть у відповідальний момент згубно вплинути на дії збройних сил, слід негайно вжити відповідні заходи, щоб енергійно роздушити цей рух всіма наявними в нашому розпорядженні засобами" [4]. Далі наказувалося вжити законних заходів проти будь-яких русофільських виступів, публічних маніфестацій, зборів, виступів у пресі, широко застосовуючи засоби екзекуції проти винних.

Розпорядження військових властей ставили за мету залякати людей і в такий спосіб гарантувати лояльність населення, що підтверджує таємний наказ від 15 серпня 1914 р., надісланий Дирекції поліції у Львові. В ньому вимагалось вжити найсуворіших заходів проти русофільського населення через злочинні задуми якого райони бойових дій у Східній Галичині і Буковині можуть опинитися в серйозній небезпеці, а наступ і початок військових дій зазнають значних ускладнень. Відповідно до наказу вироки за злочини, передбачені винятковими постановами, мали виконуватися привселюдно на місці їх вчинення. У всіх випадках передбачався прискорений розгляд справ, вироки і покарання мали наступати відразу ж за скоєнням злочину. Для цього рекомендувалося призначити суддів, які в процесі слідчих дій повинні керуватися лише державними інтересами. Ведення таких справ було доручено призначеним львівським і коломийським судами Краєвої оборони аудитору-секретарю суду лейтенанту запасу Гехту і адвокату Ріхе [5] (Гехт "спеціалізувався" на справах у державній зраді та шпигунстві. - О.С., І.Л.).

В Галичині прокотилася хвиля арештів осіб запідозрених у неблагонадійності до австрійської монархії. У Скалатському повіті жандарми заарештували близько 100 осіб. Особливо постраждали мешканці сіл Саджавка, Лука Мала, Колодівка, Сороки, Раштовиці, Дубниці. В Бродівському повіті було заарештовано 120 осіб, в Бібрецькому 195 осіб, Сколівському понад 400 осіб, Сокальському близько 3 тисяч осіб. Найбільш масовий характер носили репресії у сільській місцевості. Цьому сприяли розпорядження військового командування. В наказі обер-лейтенанта Гагауера офіцерам штабу, командирам і всім місцевим командам жандармерії від 16 серпня 1914 р. був заклик звільнитися від всіляких юридичних сумнівів: "Нині існує лише одна правда, інтереси держави і цьому необхідно допомогти всіма засобами, незважаючи чи відповідає це заскнілим правовим мудруванням чи ні! Існує лише одна відповідальність, а саме відповідальність за безпеку держави і армії" [6].

У наказі Гагауера жандармам від 20 серпня 1914 р. вимагалося запровадити наступні репресивні заходи: "... При найменшій ознаці підтримки ворога діяти найбільш нещадно. Проти зрадників ніякий захід не є досить суворим." [9].

Після запровадження військового стану в краї почали діяти військово-польові суди. Лише у Львові протягом тижня починаючи з 24 серпня 1914 р., було страчено 10 осіб. Особливо відзначився в ролі ката юрист зі Львова С.Загурський, який сприяв винесенню смертних вироків [19]. Навіть в тих випадках, коли судове розслідування через відсутність доказів мало припинятися, звинувачених не звільняли, а відправляли у вищі поліційні установи для продовження свавільного судочинства.

У Галичині діяла система заручництва. Початок цьому процесу поклав наказ генерала кавалерії Колошварі від 19 серпня 1914 р. в якому перелічувалися місцевості, зазначені як русофільські: Станіславчик, Лешнів, Грималівка, Журовичі, Радехів, Стоянів, Сенків, Скоморохи, Пархач, Речиці, Ольхівок, Торки, Варяж, Пристань, Сокаль, Сілець, Домажир, Батятичі, Спас. При наближенні до зазначених місцевостей війська мали взяти заручників з числа шанованих і впливових мешканців. У випадку виявлення найменших ознак підтримки ворожих військ з боку населення заручникам загрожувала смерть. Ніякий засіб у такому випадку не вважався достатньо суворим" [7].

З метою виявлення "неблагонадійних" осіб місцеві власті видавали різноманітного змісту "патріотичні" відозви, в яких заохочували до доносів. Так, у "Відозві до поляків, українців і євреїв", виданій у серпні 1914 р. військовим комендантом Самбора, крім заклику до патріотизму вимагалося доносити про зрадників. За доставлення особи, яка буде викрита у шпигунстві або пропаганді москвофільства встановлювалася винагорода в сумі 50 корон [10]. Відозви, видрукувані українською і польською мовами, поширювалися на території Самбірського повіту. Подібні відозви мали місце в інших повітах.

Намісник В.Коритовський розпорядився піддати арешту всіх підозрюваних у неблагонадійності русофілів. За свідченням одного з в'язнів, тільки у львівській тюрмі "Бригідки" в ніч з 27 на 28 серпня 1914 р. перебувало до 2500 осіб. З наближенням російського війська до Львова намісник наказав всім повітовим старостам терміново вислати арештантів з місцевих в'язниць до Кракова. За два дні до захоплення Львова російською