хворобливого Темучжина, називаючи його своїм "єдиним сином". Мати ж і брати все життя сторонилися владного, дратівливого й неврівноваженого батькового улюбленця. Над Темучжином тяжів сімейний переказ, неначе він народився з кривавим згустком в руці, у чому вбачалася якась страшна фатальна приреченість. Імовірно, що в його душі цей знак трансформувався в усвідомлення його особливої місії на землі [1, с.65]. Епос-хроніка розповідає, як біля праху батька Темучжин "упав ниць на землю й гірко ридав і тужив, а старець Чарха втішав його, вказуючи на суджену йому місію: організувати військо і з його допомогою Монгольську державу. Старець Чарха вказав йому на єдиний надійний засіб: зміцнити охоронне військо, яке існувало тоді при дворах усіх значних монголів і яке мало назву тухурга або турхау [1, с.66].
Виконання Чингізом цих заповітів старця й становить головний зміст діяльності Чингізхана, як її подано в "Сокровенному сказанні". Чингізхан докладає зусиль до розгортання дружини турхаудів в особливий охоронний корпус, який при возведенні його в хани досягає вже 10 тис. осіб і становить основне ядро для побудови справжньої армії. Але при цьому Чингізхан поставив мету надати цій військовій структурі особливого динамізму, перенісши на неї систему організації родових облав на дикого звіра. Ця ідея й тверде її втілення в життя надалі й стало основним фактором його переможної ходи по всіх країнах тодішнього світу, величезна більшість яких навіть і в суто воєнній культурі стояла значно вище монголів. Перетворення у систему військово-державної організації армії за зразком облави на дикого звіра стала вирішальною в стратегії завоювань Чингізхана. "Ми маємо точні і ясні свідчення про військові облави на звіра цілими армійськими з'єднаннями кавалерії й піхоти, які в найважчих умовах гобійських пустель і дрімучої гірської тайги здійснювали операції охоплення й оточення звіра на просторі в декілька сот чи навіть тисяч кілометрів, - зазначає С. А. Козін. - В інструкціях Чингізхана, які він давав армійській групі Субеетая, що вирушала в далекий похід на Русь, міститься, як це ми бачимо з напівепічної оповіді "Сокровенного сказання" (§ 199), передовсім вказівки на облавні полювання військ, які таким чином з першого ж дня походу переходять в наступ на звіра, перш ніж зустрінуть і вступлять у бій з військами справжнього супротивника" [1, с.68].
У "Сокровенному сказанні" відбито уявлення про вище призначення Чингізхана, що виявилося ще з юних років [2, с.92]. Це особливе покликання виявилося й при обранні Чингісхана проводирем монголів: "Небо з землею змовилися, Нарекли Темучжина царем царства. Нехай, каже, візьме в управління царство" (§ 121) [2, с.107]. І далі: "Коли він спрямував на шлях істинний народи, що живуть за повстяними стінами, то в рік Барса (1206) відбувся сейм, і зібралися біля витоків річки Онона. Тут воздвигли дев'ятибунчужне біле знамено й нарекли ханом - Чингізхана..." [2, с.158]. Він наголошував, що буде "перетворювати всенародну державу" ... "з допомогою Вічного Неба" [2, с.159].
Ідеологічні та організаційні засади імперії Чингізхана багато в чому визначалися особливістю того етапу суспільних відносин, на якому перебували монголи на початку ХІІІ ст., а саме етапу розкладу родового ладу. Як зазначає В. Бартольд, на щойно утворену монгольську державу було перенесене поняття про родову власність, що панувало в приватному житті, і тому ця держава почала вважатися власністю всього ханського роду [3, с. 118]. У цьому ж зв'язку згаданий дослідник розглядає й розпад імперії Чингісхана, наголошуючи на процесах розпаду роду як основної суспільної одиниці у кочових племен. Колосальне збагачення Чингісового роду в ході мегамасштабних завоювань створило нову ситуацію, за якої окремий член роду вже не потребував інших, а це неминуче ослаблювало родову солідарність. "Внаслідок розширення меж імперії, тобто спільної власності Чингізидів, такий момент настав для ханського роду; окремі царевичі здобули можливість підтримувати свою владу в підкорених областях без своїх родичів; не стримувані більше впливом такої могутньої, однаково авторитетної для всіх особи, якою був Чингіз-хан, вони невдовзі стали главами самостійних держав, між якими невдовзі почалася братовбивча війна" [3, с. 119], - зазначає Бартольд.
"Влада" й "права" давньомонгольського хаана до певної міри нагадує те, що звичайно є прерогативою отамана розбійницької ватаги. Давньомонгольський хаан і ставав, головним чином, на час війни, тобто для наїздів, набігів, розбою. Монгольський хаан мав права й обов'язки, майже винятково лише під час війни й облавного полювання, у двох найважливіших заходах, спільних для племені, для низки родів. "Ми вирушаємо на полювання і вбиваємо багато ворогів", - сказав сам Чингіз-хан у своїх Біліках. ...Чингізхан відповідає на слова богатирів, відзначаючи, як він виконував права й обов' язки хаана: "Я брав багато табунів, стад, кибиток, жінок і дітей народу й віддавав їх вам; для вас я на степовому полюванні влаштовував перехід і облаву і гнав у ваш бік гірську дичину".
Звичайно, проводир з такими "правами й обов'язками" не може бути названим ні государем, ні царем і т. п. В ту пору монголи не знали ще інституту царської, ханської влади, вона щойно народжувалася. Ніколи не був царем і так званий Ван-хан керіїтський [4, с.81].
Кадан-тайши послав до Тудур-білгечигина, з племені меркит, послів із звісткою: "давайте