укладемо між собою союз і будемо разом попирати ногами розлогі високі пагорби, разом проходити великими дорогами в країні й перебуватимемо в єднанні один з одним!" [5, с.37]. Процес, що спостерігався протягом досить тривалого часу й завершився об' єднанням родів, племен і поколінь, "поколінь, що живуть у повстяних кибитках" й почасти "лісових" і створення кочової держави, яка, з одного боку, була союзницею й покровителькою торговельного капіталу культурних осілих народів, а з іншого, - ще довго продовжувала вести себе щодо цих культурних народів як розбійницька зграя [4, с.86].
Нерозвиненість адміністративних органів усвідомлював і сам Чингіз, який напередодні цзиньської кампанії наставляв синів і молодших братів: "Вивчайте різні закони; порівнюючи, пристосовуйтеся до них! Для різних справ потрібні досвідчені вчені люди! Та людина вища за численних людей, яка знає закони держави... " [6, с.28].
Постійна загроза повстання в тилу змушувала Чингісхана шукати союзників за межами доменіяльних кочовищ. По сусідству з монголами жили тюркомовні народи, більша частина яких не зазнала трагічних наслідків міжплемінної війни ХІІ-ХІІІ ст. на схід від Алтаю. Але щоб привабити ці народи на свій бік, необхідно було використати політичні ідеї й гасла, історично близькі й зрозумілі тюркам, і передовсім проголосити створення кочової імперії, у якій знайшлося б місце всім народам, "що живуть за повстяними стінами", тобто відродити об' єднавчу традицію. Таким чином, ненадійність монгольського тилу змусила уряд шукати зближення з сусідами-тюрками [6, с.31].
На початку ХІІІ ст. тенденція до об'єднання кочових племен продовжувала існувати. Найманський Даян-хан, дізнавшись про піднесення Темучжина, заявив: "Я чув, що дехто на сході має намір оголосити себе імператором... На небі немає двох сонць, чи ж може народ мати двох володарів?!" Тобто він вважав себе володарем всіх кочовиків безвідносно до їхніх етнополінгвістичних характеристик. І монголи, і тюркомовні наймани, і, ймовірно, решта кочових мешканців Центральної Азії вважалися одним "народом", у якого має бути один хан. Отже, у передімперські часи тут побутувала концепція об'єднання, подібна до хунської [6, с.46].
Встановлення влади Чингізхана відбувалося в запеклій боротьбі з племінними вождями інших племен, у ході яких окремі племена були розбиті й розпорошені, инші - включені в процес формування монгольського етносу і монгольської держави. Утверджуючись як лідер в новій соціополітичній структурі, Чингізхан переступив також через такий традиційний родовий інститут як побратимство (боротьба з Чжамухою) та утверджував принцип особистої відданості йому як вождеві нової спільноти. Цей процес централізації монгольського соціуму й формування держави потребували концептуального оформлення політичних ідей, що обґрунтовували необхідність центральної влади та особливої ролі самого Чингісхана.
"Таємне сказання" дає можливість з'ясувати основні положення монгольської концепції про правителя як носія ідеї порядку та про його вище призначення. Ці уявлення виходили з шаманської концепції єдиного Тенгрі (Неба) й тому їхні укази, як правило, починалися з усталеної фрази - "Силою Вічного Неба" [7, с.68]. У системі цих уявлень провідна роль належала Небу - неперсоніфікованому божеству, що мало здатність творення, впливу й вищої санкції. Культ Неба, за свідченням китайських історичних хронік, існував у хунну й багатьох тюркських та монгольських народів Центральної Азії в перші століття нашої ери: ухуань, сяньбі, жуань-жуань та ін.
Воля Неба є визначальною в ході світовпорядження, цим і пояснюються неодноразові апелювання до нього: "Нехай буде воля Вічного Неба!", або: "О, Вічне Небо, твоя воля" [8, §172]. Небо найчастіше зустрічається в парі з землею, проте примат у творенні належить Небу, якому належить "Вічна Небесна сила" [8, §224]. Сила й могутність як вирішальні чинники у відносинах між племенами, як і загалом у міжнародних відносинах, неодноразово пов'язуються з небесними наданнями. Так, остаточну перемогу над меркитами 1204 р. Темучжин пов'язував з Вічним Синім Небом, яке примножило силу й могутність монголів. Після перемоги над меркитами в союзі з Тоорил-ваном і Чжамухою Темучжин говорить: «Небо з землею нам потугу примножували. Тенгрій могутній прикликав, а Земля - Мати- Етуген - на грудях пронесла» [8, §113]. Подальші перемоги Чингізхана також пов'язуються з допомогою неба. Саме Вічне Небо примножило "силу" Чингізхана й передало до його рук тангутського Бурхана: "Небеса й земля примножили сили наші, ось і ми сокрушили сартульський народ" [8, §260]. Отже, саме сакральна "сила" Вічного Неба примножує "силу" монарха, що сприяє організації соціуму.
Силова енергетика переноситься й на монгольського володаря. За "Таємним сказанням", ханом може бути той, хто має "силу": "Не маєш сили, так нічого й ханом бути" [8, §260]. Порівнюючи розуміння впливу сили де монарха в китайській традиції з монгольським трактуванням "сили", Т. Д. Скринникова зазначає: "Є ще одна властивість "сили" правителя, що має аналогії з проявом сили де монарха в китайській політичній традиції: сила де одержує підтримку знизу, а "сила" (kucu) хана збільшується коштом приєднання "сили" підданих" [9, с.71].
У "Таємному сказанні" можна виразно побачити трансформацію провідних мотивів затятої боротьби Темучжина: від боротьби за виживання й порятунок від знищення татарами, пошуку покровителів і союзників до самоутвердження й здобичництва, помсти за колишнє приниження й поневіряння, а далі - боротьби за ліквідацію конкурентів та розширення сфери влади [9, с.144]. Прагнення нових обширів панування супроводжується формулюваннями про вище покликання Чингізхана: "Нині,
