Україні, так і в цілій Росії..." [33]. Членами організації ставали представники українських соціалістичних партій або за рекомендацією комітетів партії. Усе це створювало можливості перетворення козацтва в партійні збройні сили і було недоліком місцевого статуту.

Позитивним у Катеринославському "Статуті" стала відсутність поділу на громадські організації Вільного Козацтва та військові формування при них. Творці цього документа вбачили в козацтві виключно військові формування. Це надало можливість Катеринославському кошу мати кращий військовий вишкіл і підготуватися до збройної боротьби. Військовими одиницями були десятки, сотні та курені. Не передбачалось створення полків, хоча за чисельністю курінь (1000 козаків) дорівнював полку. Можливо, це пов'язано з успадкуванням традицій Запорозької Січі, де не було полків. Простішою була структура куренів. Тільки у курінного отамана було два помічника- осавула. Сотники, чого не було у "Статуті", затвердженому УЦР, не мали заступників та помічників. Зброя належала організації. Коли член покидав товариство - зброя поверталась до куреня Вільного Козацтва. Старшина, як і по всій Україні, обиралася. Рада куреня складалась з отамана , помічників і писаря, обраних загальними зборами куреня Вільного Козацтва із сотенних старшин і осавулів. Отже, "Статут робітничої організації "Вільного Козацтва" Катеринослава мав своєрідний, оригінальний характер і сприяв законодавчому забезпеченню діяльності Вільного Козацтва.

Демонстрацією військової потуги та наглядної агітації ідей руху стали військові паради, присвячені прийняттю ІІІ Універсалу. 10 листопада о 12-й годині дня на Соборному майдані у Катеринославі відбувся урочистий парад українських частин, де було зачитано третій Універсал УЦР. Парад цей було проведено за наказом Генерального секретаря з військових справ України С. Петлюри. У день параду вже з 9-ї години ранку почали йти на майдан військові частини: гайдамаки, вільне козацтво. Приймав парад начальник гарнізону М. Омелянович-Павленко [34].

У неділю 26 листопада в Олександрівську відбулося свято з приводу оголошення ІІІ Універсалу УЦР. На майдані Т. Шевченка було одправлено молебню, після чого відбувся парад вояків-українців, які тут перебували. Виступала також і сотня вільного козацтва. Після параду кандидат Всеукраїнських Установчих зборів Радомський виступив з промовою. Тут маніфестантів вітали комісар УНР Лазаренко, голова повітової управи Міхно, голова повітової ради, голова ради селянських депутатів Іванченко, від земельного комітету - Скрипник, від вільного козацтва - Олефір. Останні слова кожного промовця покривалися гучними "Слава" й оплесками [35].

Політичний авторитет вільнокозацького руху підтвердив з' їзд делегатів українських організацій Катерининської залізниці, який відбувся 29 жовтня 1917 р. На з'їзді дев'ятим на порядку денному було питання "Про відношення до УЦР", а одинадцятим - "Про Вільне Козацтво". З'їзд привітав УЦР та активно виступив за організацію Вільного Козацтва [36].

Збільшення організацій Вільного Козацтва відбувалось одночасно з піднесенням політичної боротьби за владу в Україні. Після Жовтневого заколоту більшовики Катеринославщини готувалися до збройного повстання проти УЦР. У цих умовах початку війни між УНР і радянською Росією Вільне Козацтво брало участь у військових діях та вступило в новий етап свого розвитку.

Таким чином, широкий, народний вільнокозачий рух поширився і на Катеринославщину. Для цього існували певні передумови та причини, соціальна база. Розвиток руху в губернії складався з двох етапів. Зародившись у серпні-вересні 1917 р. у Катеринославському й Олександрівському повітах, він не мав ще визначеної організаційної структури та юридичного оформлення. У жовтні- листопаді 1917 р. організаційна мережа Вільного Козацтва поширилась на всі повіти губернії. Був створений "Статут", який мав своєрідний, оригінальний характер, що завершило юридичне оформлення руху. Демонстрацією наростаючої сили козацтва стали військові паради, присвячені прийняттю ІІІ Універсалу. Процес розвитку був перерваний наприкінці листопаду 1917 р. з початком конфлікту УЦР з радянською Росією.

Джерела та література

Борьба за Советы на Екатеринославщине: Сб. статей и воспоминаний. - Днепропетровск, 1927.

Горб А. Червона гвардія м. Катеринославу в боротьбі за владу Рад. - Б.м., 1933.

Равич-Черкасский М. Февраль-декабрь 1917 г. в Екатеринославе // Летопись революции. - 1922. - № 1.

Мазепа І.П. Україна в огні і бурі революції 1917-1921. - Дніпропетровськ, 2001.

Дорошенко Д. Історія України 1917-1923 рр. - Ужгород, 1932. - Т. 1: Доба Центральної Ради.

Гарчев П.І. Червона Гвардія України у Жовтневій революції. - Харків, 1969.

Мірчук П. Українсько-московська війна (1917-1919). - Торонто, 1957.

Феденко П. Український рух у XX столітті. - Лондон, 1959.

Цапко І. Роля Вільного Козацтва у визвольній боротьбі (З нагоди 50-річного ювілею Українських збройних сил) // Вісті комбатанта. - 1957. - № 5-6.

Задоянний В. Українське Вільне козацтво і боротьба з московською навалою // Українське козацтво. - 1977. - № 1-2.

Кущинський А. Традиційна національна державницька сила (з нагоди 60-ти років існування УВК) // Українське козацтво. - 1977. - № 4.

Голубко В. Армія УНР 1917-1918 рр. - Л., 1997; Голубко В. Змарнована сила // Наука і суспільство. - 1992. - № 10-12.

Захарченко П. Вільне козацтво у 1917-1918рр. // Історія України. - 1998. - № 21.

Папакін Г. Отаман Вільного Козацтва // Історія України. - 2000. - № 1.

Лободаєв В. Українське Вільне козацтво (1917-1918 рр.): Дис... канд. істор. наук.