Слід зауважити, що в дослідженнях недостатньо розкрита тема зв' язків УВК з попереднім українським національним рухом і "Просвітами". Велику роль відіграли "Просвіти", які діяли у цих місцях ще з 1907 р. У Ревуцькому майже всі чоловіки просвітяни вступили у В.К. За їх прикладом пішли інші з Ревуцького, а далі - із сіл. Отже, "Просвіта" дала кадри для куренів і стала джерелом пробудження і виховання національно-державної свідомості.

Формуванню куренів В.К. сприяло повернення вояків царської армії з фронтів. Вони мали гарний військовий вишкіл та багатий досвід. Цей аспект проблеми недостатньо висвітлений у публікаціях дослідників, тому автор вважає, що потрібно приділити йому більше уваги.

Військова організація коша складалась за принципами військово-міліцейської територіальної оборони. Штаб Ревуцького куреня знаходився у залишеному господарями маєтку Олексія Івановича Ревуцького. Тут було 150 козаків, якими командував учень фельдшерської школи М. Шевченко і одна кінна сотня - 30 вершників, яку організував юнкер Київської Костянтинівської школи Герасим Нестеренко. Крім цього, кожне село мало власну охорону, тісно пов'язану зі штабом куреня, і свого кінного зв'язкового. Штаб куреня тримав зв'язкових у важливіших комунікаційних вузлах і навколишніх волостях (Піщаний Брід, Лиса Гора, Добрянка, Липняжка, Тишківка). У деяких більших селах охорона досягала 50 і більше козаків. Козак, що ніс службу, мав на лівому рукаві жовто-блакитну пов'язку, а на шапці таку ж коротеньку стрічку. Загальні збори куреня нараховували 600 козаків. Була домовленість оголошувати раптовий збір у старовинний спосіб через великий дзвін церкви, який було чути по всій волості. На той тривожний дзвін козаки всіх сіл негайно мали прибути на площу перед церквою в Ревуцькому. А коло церкви розташовувався штаб куреня [33.-С.44-46].

У Глодосах склалась інша організація керівництва В.К. Щоб уникнути отаманщини, була обрана козацька Стратегічна рада з восьми осіб. Головою ради став Фотій Мелешко. Проблемою козацьких організацій була відсутність зброї. Козаки Глодосів вирішили звернутися до Києва за нею. Ілько Бондаренко та Василь Бодур поїхали до столиці і добились зустрічі з Винниченком. За спогадами І. Бондаренка: "...Винниченко дуже нас випитував, хотів знати чи ту зброю, що ми від них дістанемо, не використаємо проти них же. Чи не станемо ми контрреволюціонерами? Та, врешті, Винниченко наложив резолюцію на нашій заяві: "Видати 20 рушниць з багнетами і на кожну рушницю по 50 набоїв". Зброю І. Бондаренко, подолавши всі перешкоди, привіз до Глодосів [31.-С.36].

Спогади І. Бондаренка підтверджують позицію певної недовіри УЦР та її керівників до В.К. Ці події відбувалися в кінці листопада 1917 р., коли вже УЦР мала конфлікт із Скоропадським, що вплинуло на ставлення УЦР до В.К. [19.-С.4-5].

Головним завданням козаків у листопаді - грудні 1917 р. стало роззброєння частин, які відходили з фронту і пересувалися через терени розташування. Майже всі відповідні операції відбувалися без сутичок [32.-С.20].

Стосовно дотримання громадського порядку, то коли траплялося якесь насильство чи крадіжка, висилалася відповідна кількість козаків. Дії по дотриманню громадського спокою поширювались і на інші волості. Так, у Глодосах сотня В.К., відібрала збіжжя, корів й коней, що забрали селяни у поміщиків. Все це вважалось згідно з законами УНР народним майном і до рішення влади повинно було охоронятися. Почали відбирати зброю в тих, що стріляли ночами і наводили жах на обивателів [31 .-С.36-37].

Становище В.К. на Херсонщині змінюється після того, як Київ залишила українська влада, а більшовицькі війська захопили Єлисаветград та інші міста Півдня. Курінь у Ревуцькому, який мав більше сил та знаходився далеко від губернського центру, зміг відстояти повіт від більшовицьких військ до приходу німців.

Курінь у Глодосах був змушений налагоджувати стосунки із більшовиками. Козаки з тактичних міркувань погодились, щоб зберегти зброю та сили, перейменуватися в "червоне козацтво". Але більшовики не пішли на це. Вони видали наказ прибути до Марково для боротьби з німцями. Тоді козаки зібрали добровольців та роззброїли загін червоних з 25 осіб. Вслід за цим було обеззброєно ескадрон кіннотників, і забрано 150 коней. В.К. сформувало дві кінні сотні та чотири сотні піших. 17 лютого 1918 р. козаки Глодського куреня почали бій з більшовиками, що наступали й перемогли [31.-С.36-37].

На початку березня до районів розташування В.К. підійшли німецькі війська. 14 березня 1918 р. Ревуцький курінь (150 піших і 40 кінних козаків) вирушив на станцію Адабаш. Там вже були Глодоський і Марковський курені. Була там і німецька піхота. Наступного дня прибув ще батальйон німецької піхоти і почався спільний успішний наступ на Ново-Українку [33.-С.27-39].

Однак, німецьке командування, не зважаючи на спільні військові дії, вимагало від уряду УНР ліквідації В.К. 5 квітня 1918 р. військовий міністр Жуковський видав наказ про його розпуск, що за допомогою німецьких підрозділів було зроблено. Почалися репресії проти керівників В.К. Було розстріляно німцями отамана Кульчицького та ін [34.-С.1-2; 33.-С.46].

Отже, вільнокозацький рух на Південному Заході України став частиною козацького руху, який виник в березні - квітні 1917 р. Відродження козацтва мало як спільні