позиції дотримуються сучасні дослідники Г. Папакін [19.-С.81-84], Т. Осташко [19.-С.81-84; 20.-С.1]. Особливу позицію займав Р. Млиновецький [21.-С.145]. Він доводив, що ні УЦР, ні Скоропадський не мали впливу на В.К. На нього впливав самостійницький рух, яким керували Міхновський, Луценко та інші.
Компромісну позицію відстоюють В. Мусієнко і В. Лободаєв [22.-С.1-3]. Вони стверджують, що до жовтня 1917 р. козацький рух залишався лояльним до УЦР, але мав розбіжність з нею. Позиція руху змінилася в жовтні 1917 р. під впливом Тимчасового уряду та більшовицького заколоту. Навіть після цього В.К. знаходилось у конструктивній позиції до УЦР. Скоропадський до кінця грудня не брав участі у козацькому русі. В цих умовах велике значення мала політична позиція місцевих органів В.К. У березні - квітні 1917 р. почали виникати осередки В.К. по всій Україні.
На Південному Заході України осередком виникнення козацтва стала Одеса. Цьому сприяли декілька факторів. Місто було центром військового округу і наближене до фронту, а також мало сталі традиції українського національного руху. Велике значення мав і суб'єктивний фактор. На наш погляд, треба зважити на те, що на Півдні України від самого початку виникнення козацький рух очолили самостійники Іван Луценко та Сергій Шелухін [23.-Ф.Р.74.- Оп.1.-Спр.1.-Арк.6-7]. Це обумовило політичну позицію організації В.К. Півдня України, яку вони захищали і намагалися поширити на всі регіони України. Друга важлива проблема, про яку згадувалось вище, соціальна база козацького руху. Дослідники В.К., визначаючи його неоднорідність,. недостатньо займалися цією проблемою. Вони вважали вільнокозачий рух селянським [10.-С.27]. Лише М. Шкільник зазначав, що вільнокозачий рух охопив робітників по містах і по залізничній сітці [24.-С.108].
Автор статті вважає, що В.К. не було переважно селянською організацією. Про це свідчать мемуари учасників В.К. з міст України [25]. Це підтверджує й організація та діяльність В.К. в
Одесі, яке виникло у кінці квітня 1917 р. Від самого початку воно мало декілька особливостей, які відрізняли його від Звенигородського Коша. Центром його стало місто, а не сільська місцевість. Першими учасниками були молоді люди з "Союзу Української Молоді". Вони у кінці березня 1917 р. піднялися на боротьбу в Одесі. До складу Союзу входили семінаристи, гімназисти і учні середніх навчальних закладів, всього - 500 осіб. У квітні із "Союзу Української Молоді" виділилась група, що заснувала "Одеську Січ". Український Військовий Комітет на чолі з Іваном Луценком - членом Генеральної Ради УВК дав їм інструктора [26.- С.20]. Спочатку були сформовані дві сотні по 30-40 осіб. Поступово чисельність сотень збільшувалася. Соціальною базою стали робітники, службовці, торговці, ремісники та селяни навколишніх сіл. Український Військовий Комітет використовував їх для вартової служби з охорони громадського порядку. Козаки займались стройовим, вогневим та тактичним військовим вишколом. Командував і вишколював "Січ" спочатку Янів, полонений, старший десятник УСС, пізніше один із січовиків [27.-С.13-14]. Уніформою "Січі" був кашкет із жовто- блакитними стрічками і знаком архистратига Михайла. Стройовий "Статут" вони взяли з УСС, а з команд Богданівського полку запозичили привітання. З виховною метою козаки читали уривки з книжки О. Назарука "Слідами УСС". У друкарні, яку вони відбили у червоногвардійців, набирали відозви проти Корнілова [28.-С.46-47].
У червні 1917 р. в Одесі осавул Кубанського Війська В. Сахно-Устимович сформував за сприяння В.К. Гайдамацький полк, а в серпні й другий [26.-С.20]. У той час УГВК створив відділ В.К. на чолі з Аполлоном Певним. При штабі Одеського військового округу діяли інструкторські курси для підготовки організаторів В.К. Вони, однак, не встигли розгорнути роботу, оскільки почалась війна УНР з Радянською Росією [22.-С.2-3].
В.К. Одеси стояло на позиціях рішучої підтримки самостійності України. Це породжувало ідеологічний конфлікт з більшовиками. Одночасно з виникненням козацтва формувалися загони Червоної гвардії, а також очолювані Урицьким, Конгуном і Вчителем так звані "дружинники робітничої молоді". Незабаром почалися збройні сутички [29].
Велику маніфестацію більшовицької гвардії українці обстріляли з кулеметів. Начальника гвардії Конгуна було вбито. 30 листопада почалися запеклі бої. Гайдамацькі курені наступали з другої станції Фонтанів, їх базою стали головний вокзал і Олександрівська дільниця. Після триденного протистояння українці перемогли. Відбувся прилюдний похорон тих гайдамаків, що не мали в Одесі рідні. Вулицею пливли одна за одною шістдесят трун, вкритих червоною китайкою на знак жалоби. Січовиків було вбито двох, їх поховали з панахидою, співом "Вже воскресла" і салютом [30].
Після прибуття 15 січня 1918 р. більшовицьких частин з Росії в Одесі була встановлена Одеська Радянська Республіка. Частина січовиків залишилась у місті, частина вступила до лав українського війська. Більшість січовиків вступили до 1-ї Студентської сотні та брали участь у протигетьманському повстанні.
Вільнокозацький рух поступово поширювався на Херсонську губернію. Велику роль у цьому відіграв Іван Луценко. Про це згадує організатор Вільного Козацтва у Глодосах (сучасна Кіровоградська область) Фотій Мелешко :"І рішаємо організувати В.К., за це діло з особливим завзяттям взявся Ілько Бондаренко. Тоді до наших рук попав "Статут" доктора Луценка, на підставі того "Статуту" ми і взялися організувати Вільне Козацтво. Організаційна схема УВК в тому "Статуті" була продумана Центральною Радою, той "Статут" було затверджено" [31.-С.36- 38].
В.К. на Херсонщині мало більше спільних рис з козацтвом інших регіонів України. Соціальною базою тут стало селянство та сільська інтелігенція. Найбільше організацій
