гіпертрофованому тлумаченні ролі релігії та церкви в минулому і нехтуванні того факту, що в релігії відповідним чином переосмислені загальнолюдські моральні принципи, зразки народного мистецтва, музики, що органічно включаються в культ. Діалектичний зв'язок між власне релігійними і загальнолюдськими аспектами релігійного комплексу зумовив те, що останній може бути цінністю не лише для віруючого. Він здатний сприяти прояву в людині активних діяльних начал, які возвеличують духовну гідність, і розвивати здібності, об'єднувати зусилля людей різних орієнтацій. На практиці воно (свавілля) вилилося в боротьбу з власним народом, спричинило силові методи боротьби проти носіїв релігійної ідеології, знищення матеріальної бази церкви, започаткованих з перших місяців після жовтневого перевороту 1917 року. Незважаючи на значну кількість публікацій з проблем ставлення партії більшовиків і Радянської держави до православної церкви, залишається чимало нез'ясованих питань, серед яких актуальним є дослідження форм і методів боротьби влади із церквою.
Зазначимо, що вище політичне керівництво Росії вже перших днів приходу до влади постійно і нещадно звинувачувало Руську православну церкву в антирадянській агітації, участі у контрреволюційних змовах. Уже на початку січня 1918 року влада завдала РПЦ відчутного удару. Не дочекавшись прийняття декрету про відокремлення церкви від держави, більшовики реквізували ряд храмових і культових споруд, їхнє майно при колишньому царському дворі в Петрограді та його околицях, частину церков на території Московського Кремля, де зберігалося чимало православних реліквій: мощі святих, ікони, хрести, меморіальні речі, які належали видатним релігійним діячам минулого. Незабаром Рада Народних Комісарів ухвалює рішення про надання наркоматам права закривати церкви при державних установах, тобто тисяч храмів, які існували для відправлення релігійних потреб державних службовців. 20 січня 1918 року церкву позбавляють будь-яких державних грошових асигнувань, компенсацій [4.-С.27].
Ці, власне, незаконні дії урядових органів стали підставою для патріарха Тихона піддати анафемі нову владу.
23 січня 1918 року був опублікований декрет "Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви", який, незважаючи на відносну прогресивність, серед віруючих і духівництва викликав неоднозначну реакцію, оскільки не дав чітких відповідей на багато запитань. Залишалось незрозумілим, що означає право навчати дітей релігійним дисциплінам приватним способом. Релігійним об'єднанням відмовляли у праві бути юридичною особою, що суттєво обмежувало їхню діяльність. Декрет не вніс у стосунки молодої держави і церкви спокою і взаєморозуміння, а, навпаки, визначивши послідовність більшовиків у своєму ставленні до РПЦ, ще більше ускладнив ситуацію [4.-С.40].
Незадоволення церкви релігійною політикою Раднаркому наростало, що вилилося в нове прокляття властей патріархом Тихоном. У ньому, зокрема, наголошувалося: "Батьки! Якщо діти ваші - більшовики, вимагайте владою, щоб відреклись вони від помилок своїх, щоб принесли каяття у великому гріху, а коли не послухають вас, зречіться їх.
Дружини, якщо чоловіки ваші - більшовики і завзяті у служінні сатані, підіть від чоловіків ваших, урятуйте себе і дітей від зарази, що гробить душу.
Не може бути у православного християнина спілкування із слугами диявола...
Церква Православна закликає вас на захист православної віри. Іуди-зрадники розідрали нашу землю, батьківщину, а тепер прагнуть позбавити нас благодатного притулку Церкви Православної, руйнують, ображають і оскверняють храми Божі.
Через гріхи наші, через маловір'я наше послав нам випробування Господь. Забули ми Бога, Бог залишив нас. Землі наші сповнені кров'ю, і міста сповнені неправдою. Але милосердний Вседержитель! Покайтесь, гарячою молитвою покличте допомогу Господа сил і скиньте із себе "руки чужих" - одвічних ворогів віри Христової, які оголосили себе самозвано "народною владою".
Церква Православна звертається до вас, православні: станьте на захист ображуваної та пригніченої нині святої Матері нашої.
І якщо ви не послухаєте Церкву, будете не синами її, а учасниками жорстокої справи сатанинської, що твориться відкритими і таємними ворогами Христової істини" [5.-С.302-303].
Напругу в стосунках держави і церкви могла пом'якшити зустріч делегації Помісного собору із представниками РНК РСФРР, яка відбувалась у березні 1918 року. Члени уряду заявили, що всі наступні декрети, які стосуватимуться церкви, розроблятимуться за участю релігійних організацій. Проте це залишилося тільки обіцянкою.
З початком громадянської війни обстановка загострилася ще більш. Уряду заважав легально працюючий Помісний собор, який відкрито засуджував чимало рішень влади. Було вирішено заарештувати патріарха Тихона. Привід для арешту на той час був стандартний: "контрреволюційна діяльність". А своїми виступами та зверненнями, як ми пересвідчились, першоієрарх давав не вельми перебірливим у методах боротьби з опонентами більшовикам для цього досить підстав. Восени 1918 року прокотилася хвиля арештів священиків. Помісний собор перестав працювати. Але не треба думати, що православне духівництво змирилося з таким станом речей. Із вівтарів багатьох церков нерідко гостро критикувалася нова влада. У січні-жовтні 1918 року по Росії прокотилася хвиля опору спробі втілити в життя декрет про відокремлення церкви від держави. Більшість духівництва, маса віруючих не визнавали законність влади більшовиків [6.-С.12]. Патріарх Тихон осудив підписання Брестського миру.
У 1917-1918 рр. більшовики фактично розпочали "війну" з релігією. Чи можна було її уникнути? Якщо реально оцінювати тогочасні події, то, мабуть, ні. Обидві сторони намагались заявити своє беззастережне право на істину, бути духовним вождем народу. Проте, попри все, перший крок до діалогу, гадаємо, мала зробити держава, що виробляла ідеологію, супротивну багатомільйонним масам віруючих. Але впевнені в перемозі соціалістичного суспільства, у якому немає місця релігії, більшовики не
