У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





провадиться ця робота надто мляво, надто незадовільно, зазнаючи, очевидно, на собі гніту загальних умов нашого істинно російського (хоч і радянського) бюрократизму" [8.-С.23]. Наскільки узгоджуються між собою декрет про відокремлення церкви від держави і проведення антирелігійної пропаганди державними органами, В. Леніна, очевидно , не цікавило.

Цю статтю В. Ленін писав 14-15 березня, а вже 19 березня з'явився дуже жорстокий "Лист В.М. Молотову для членів політбюро ЦК РКП(б)", у якому В. Ленін вимагає провчити духівництво так, "щоб на кілька десятків років ні про який опір вони не сміли й думати". Із захопленням В. Ленін підкреслює: "Один розумний письменник із державних питань справедливо сказав, що коли необхідно для здійснення певної політичної мети піти на ряд жорстокостей, то слід здійснювати їх найенергійніше і в найкоротший термін, бо тривалого застосування жорстокості народні маси не витримають. Це міркування... ще підкріплюється тим, що за міжнародним становищем Росії для нас, вірогідно, після Генуї (міжнародної конференції, що відбулася в 1922 році. - В.П.) виявиться, або може виявитися, що жорстокі заходи проти реакційного духівництва будуть політично нераціональні, можливо, занадто небезпечні. Нині перемога над реакційним духівництвом забезпечена нам повністю" [9.-С.192-193]. Треба відзначити суперечливість між словами В. Леніна і діями влади. Глава уряду закликає до боротьби тільки з реакційним духівництвом, жертвами ж влади ставали всі без винятку релігійні громади та їхні вірні.

1922 року з'явився ще один документ ЦК РКП(б) про необхідність і доцільність прямого втручання державних органів у релігійні питання. "Директиви ЦК РКП(б) радянським і партійним органам (підкреслено нами. - В.П.) у питанні про ставлення до сект і політики щодо релігійних груп взагалі". Вимога ЦК до рад займатися антирелігійною пропагандою, згідно з ухвалами X з'їзду партії, ще раз освідчує, що всупереч декрету про відокремлення церкви від держави партія вимагала від державних органів посилити антирелігійну роботу.

Діяльність керівної верхівки РКП(б) з релігійного питання характеризує в негативному плані і такий аспект. На початку 20-х років саме органи ДПУ, виконуючи директиву керівництва партії, зайнялись розкольницькою роботою головним чином серед православного духівництва. Започаткував цю ганебну акцію, імовірніше всього, лист Л. Троцького до членів ЦК РКП(б) від 15 травня 1922 року під грифом "Цілком таємно", якому передувало опубліковане у компартійній "Правде" днем раніше звернення до "Віруючих синів православної церкви Росії", підписане групою духівництва. У ньому засуджувалась контрреволюційна діяльність тих священнослужителів і церковних ієрархів, які, мовляв, займаються організацією протидії державній владі у різних її починаннях на благо трудящих. Автори листа просили дозволу на скликання собору "для суду над винуватцями церковної розрухи, для вирішення питання про управління церквою і про встановлення нормальних відносин між нею і радянською владою" [9.-С.197].

Л. Троцький оперативно зреагував на звернення групи священиків, зрозумівши, що це можна використати з політичною вигодою. Уже 16 травня він звернувся з листом до членів політбюро ЦК РКП(б), у якому закликав підтримати "прогресивне духівництво", що й робилося в наступні роки аж до самоліквідації руху, який дістав назву обновленського.

Отже, у перші роки мирного будівництва "кавалерійська атака" на релігію та церкву, яка не принесла очікуваних результатів, за ініціативи РКП(б) і при її безпосередньому керівництві замінювалася наступом на церкву. Ідейна боротьба двох світоглядів перетворювалася фактично у розправу над релігійними об'єднаннями, що означало початок духовного поневолення цілого народу. Більшовики грубо розтоптали законні права десятків мільйонів власних громадян, особливо прихильників православ'я. Партійні комітети залучали, вірніше, зобов'язували державні органи займатися антирелігійною роботою, яка фактично перетворилась у боротьбу з релігійними організаціями, з Руською православною церквою, з дійсно широким втягуванням у неї силових органів. В окремі періоди боротьба набувала крайніх форм і велась за такими основними напрямками:

економічні утиски духівництва та віруючих;

розкольницька діяльність серед духівництва та віруючих;

постійні переслідування церковнослужителів та репресії проти них.

Україна до кінця 1922 року формально залишалась самостійною державою. Але її не обминули ті процеси державно-церковних відносин, що відбувалися в Росії. Керівники радянської України - члени більшовицької партії, пов'язані залізною партійною дисципліною, мусили виконувати політичні настанови, а то й прямі вказівки політбюро, ЦК РКП(б) з релігійних питань. Треба врахувати й те, що більшість православних парафій України підпорядковувалась патріарху Тихону й опосередковано відчувала "турботу" про церкву центральних і партійних і державних органів. Тому спробуємо прослідкувати, як реалізовувався один із вищеназваних напрямків боротьби держави проти РПЦ на прикладі України шляхом конфіскації церковних коштовностей на допомогу голодуючим Поволжя.

Відомо, що голод 1921 року охопив значну територію Росії, північ і захід Казахстану, південь України. Ще зовсім недавно причиною голоду вважали тяжке економічне становище країни, занепад сільського господарства у зв'язку з імперіалістичною війною, боротьбою проти іноземної та внутрішньої контрреволюції, кризою на транспорті, а також природними факторами - посухами 1920 та 1921 років. Але чи не найважливішою причиною голоду була політика продрозкладки і насильне викачування ресурсів із села, навіть тоді, коли запасів хліба не залишалося на засів. Але і в умовах мирного будівництва РКП(б) не відмовилася від методів революційного насильства. Особливо згубною ця політика виявилась для України, яку з перших місяців існування радянської влади партія більшовиків вважала невід'ємною частиною Радянської Росії.

Уже з осені 1921 року в Україні


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10