Ця інструкція мимоволі, поза бажанням своїх авторів, підтверджує, що вилучення коштовностей із церков і монастирів було самоціллю, бо інакше як зрозуміти, чому вилучені коштовності історико-культурного значення мають зберігатися невизначений час у музеях. Організатори кампанії вже тоді розраховували на довготривалість. І свідченням того є вказівка про щомісячну інформацію для друкування в газетах, хоч згідно з постановою ця робота мала закінчитися протягом місяця.

28 лютого з'явилось послання патріарха Тихона про допомогу голодуючим і про вилучення церковних коштовностей, яке більшовицька ідеологія трактувала однозначно контрреволюційним, спрямованим на підрив радянської влади. Насправді, відкидаючи безпідставні звинувачення на адресу церкви, першоієрарх наголошував: "Ми допустили, зважаючи на надзвичайно тяжкі обставини, можливість пожертвування церковних предметів, що не освячені і не мають богослужбового користування. Ми закликаємо віруючих дітей Церкви і нині до таких пожертвувань, лише одного бажаючи, щоб ці пожертвування були відгуком люблячого серця на потреби ближнього, щоб вони дійсно надавали реальну допомогу страждаючим братам нашим. Але ми не можемо схвалити вилучення із храмів, хоч би і через добровільні пожертвування, священних предметів, уживання яких не для богослужбової мети забороняється канонами Вселенської Церкви і карається як святотатство - миряни - відлученням від неї, священнослужителі - позбавлення сану (Апостольське правило 73 ...)" [14].

Вилучення коштовностей викликало неоднозначну реакцію віруючих і духівництва. У радянській літературі загальноприйнятою була точка зору, що духівництво, виконуючи вимоги секретної інструкції патріарха, де, зокрема, зазначалося: "Важливо не що давати, а кому давати", активно виступило проти акції, намагалося втягнути у боротьбу широкі маси віруючих. Повсюди церковники нібито зачитували відозву патріарха та поширювали чутки про те, що церковні скарби підуть на утримання Червоної Армії тощо. На різних зборах, скликаних за ініціативою духівництва, з провокаційною метою складалися й обговорювались протести й ультиматуми, які направлялись в органи радянської влади.

У релігійних виданнях, наукових публікаціях останніх років, навпаки, підкреслюється, що вилучення церковних коштовностей викликало повсюди народне обурення. Де ж істина? Якщо були провокації з боку духівництва, то чому їх підтримували сотні тисяч рядових віруючих? Чому опір переростав у збройні виступи чи навіть справжні повстання проти радянської влади?

Якщо широкі маси не погоджувались з вилученням церковних цінностей, то чи відповідала у такому разі інтересам народу державна політика, нехай і продиктована благородною метою? Чи не краще було при тодішній ситуації в ім'я збереження громадянського миру шукати інші шляхи для допомоги голодуючим?

Відповідь, на нашу думку, у тому, що у черговий раз більшовики зробили ставку на силу, яка цілком закономірно викликала опір подібним методам управління державою.

Сумнівним залишається питання про антинародну суть секретної інструкції патріарха Тихона. Незрозуміло, чому і до сьогодні вона не опублікована в повному обсязі, що дало б відповідь на вкрай складну ситуацію з акцією вилучення коштовностей. На жаль, уперше надрукований ще в 1927 році в більшовицькому "Антирелигиознике" витяг "мандрує" понад сім десятиліть із книги в книгу. "Ми з гнівом відкидаємо й караємо відлучення від церкви навіть добровільне пожертвування священних риз і чаш: важливо не що давати, а кому давати. Читаючи рядки послання нашого, вказуйте про це своїй пастві на зібраннях, де ви можете і повинні боротися проти вилучення цінностей..." [15.-С.59].

Патріарха Тихона звинувачували у лицемірстві. Але як би там не було, є речі, без яких церква як певна структурна одиниця існувати не може. Першоієрарх протестував проти вилучення лише священних риз і чаш, а не всього церковного майна, що не суперечило "Циркуляру з питання про відокремлення церкви від держави", виданому Наркомюстом у грудні 1918 року.

Визначеній стратегії відповідала політика втілення у життя декрету, основні положення якого були вироблені на засіданні політбюро за участю Л. Каменєва, Й. Сталіна, Л. Троцького та В. Молотова. У затверджених директивах щодо вилучення церковних коштовностей вказувалось: "1. У центрі і губерніях створити секретні керівні комісії з вилучення коштовностей... До всіх цих комісій має обов'язково входити або секретар губкому, або завідувач агітпропвідділу (РКП(б). - В.П.). Примітка: У найважливіших губерніях установити ближчі терміни вилучення, у менш важливих - більш пізні, після того як відомості про вилучення у Петрограді та інших центральних губерніях поширяться по всій Росії... 3. У губернських містах до складу комісії залучається комісар дивізії, бригади чи начальник політвідділу. 4. Нарівні з цими секретними підготовчими комісіями є офіційні комісії чи столи при комісіях допомоги голодуючим для формального приймання коштовностей, переговорів з групами віруючих та ін.... 5. У кожній губернії призначити неофіційний тиждень агітації та попередньої агітації з вилучення коштовностей (звичайно, не оголошуючи такого тижня). Для цього підібрати кращих агітаторів і, зокрема, військових. Агітації надати характеру, далекого від всякої боротьби з релігією і церквою... 6. Одночасно з цим внести розкол у духівництво, проявляючи при цьому рішучу ініціативу і беручи під захист державної влади тих священиків, які відкрито виступають на користь вилучення... . На випадок виявлення як організаторів виступу буржуазних купецьких елементів, колишніх і т.д. арештовувати їх заправил. У разі потреби, особливо, коли чорносотенна агітація зайшла надто далеко, організувати маніфестацію за участю гарнізону при зброї з плакатами: "Церковні коштовності для врятування