життя голодуючим" і т.д. 10. Попів, які користуються особливим авторитетом, по можливості не чіпати до кінця кампанії, але офіційно (під розписку через губполітвідділ) попередити їх, що на випадок яких-небудь ексцесів вони відповідають першими. 11. Одночасно з агітаційною роботою має йти організаційна: підготувати відповідний апарат для самого обліку і вилучення з таким розрахунком, щоб ця робота була проведена у найкоротший термін. Вилучення краще за все починати з якої-небудь церкви, на чолі якої стоїть лояльний піп. Якщо такої немає, починати з найвизначнішого храму, ретельно підготувавши всі деталі (комуністи мають бути на всіх сусідніх вулицях, не допускаючи нагромадження, надійна частина, краще всього частина особливого призначення, має бути поблизу і т.д.). 12. Повсюди, де можливо, випускати у церквах, на зборах у казармах представників голодуючих з вимогою якнайшвидшого вилучення коштовностей..." [9.-С.194-195].
Останнім часом з'являються публікації, які по-новому розглядають кампанію з вилучення цінностей. Використовуючи приховані десятиліттями архівні матеріали, дослідники дійшли думки, що не турбота про голодуючих мала вирішальне значення при проведенні кампанії. Свідчення цьому - повільність у прийнятті постанови ВЦВК. А в Україні аналогічна постанова ВУЦВК була прийнята аж 8 березня 1922 року, коли голод уже давно лютував у більшості губерній і люди гинули тисячами. До речі, постанова ВУЦВК слово у слово повторила постанову ВЦВК, змінено було хіба що сполучення "у Поволжі". Симптоматично, чи не так? Впровадження постанови почалося ще пізніше. У Миколаєві до вилучення коштовностей приступили, наприклад, 25 квітня, у Херсоні - 20 квітня, у Полтаві - 23 квітня, у Ромнах - 16 травня, у Зінькові - 1 червня, у Гадячі - 7 червня. Загалом кампанія в Україні пройшла без особливого ентузіазму, мляво, про що з жалем писав у своєму листі 8 листопада 1922 року секретар ЦК КП(б)У Д. Мануїльський [16.-Ф.П9032.-Оп.1.-Спр.37.-Арк.103].
На засіданні центральної комісії з вилучення церковних коштовностей при ВУЦВК 31 травня відзначалось, що, незважаючи на крайній термін завершення кампанії - 25 травня, у Катеринославській та Миколаївській губерніях робота ця ще не завершилась. Як підкреслював у виступі голова комісії М. Скрипник, "вилучення пройшло незграбно, тобто у тому значенні, що вилучено не все". Постанова центральної комісії була досить суворою: "Зажадати від голів Катеринославської та Миколаївської губерній пояснення про невиконання завдань республіки, яке виявилося у незавершенні в термін вилучення церковних коштовностей, з метою передачі винних суду ревтрибуналу.
Запропонувати всім губвилучкомам негайно і ретельно перевірити у церквах губерній інвентарні книги та списки 1917 року, за якими перевіряти, чи все вилучено.
При відсутності книг і списків 1917 року, а також і цінностей, згідно зі списками, складати точні акти, які передавати судово-каральним органам, і лише через останні установлюється міра злочину... Наркомюсту запропонувати дати вказівку всім нарсудам і ... трибуналам звернути серйозну увагу на справи, що виникли у зв'язку із вилученням церковних коштовностей. Зажадати від усіх губвиконкомів дані про число осіб, відданих під суд за злочини, пов'язанні із вилученням церковних коштовностей.
Комісія відзначає, що Харківський, Миколаївський, Чернігівський, Волинський, Полтавський, Катеринославський губвилучкоми при перевірці втрат інвентарних книг 1917 року виявили бездіяльність і недостатню увагу у справі боротьби із голодом, чим не дотримали директиви центру, і тому (наполягає) зажадати перевірити роботи всіх губвилучкомів. Запропонувати всім губвилучкомам у тижневий термін замінити всі залишенні коштовності, які не є цінними. Запропонувати всім губвилучкомам провести додаткову кампанію з вилучення, не залишаючи абсолютно нічого, що тільки є коштовним" [17.-Ф.2.-Оп.2.-Спр.465.-Арк.4].
На місцях, очевидно, було чимало людей, які розуміли справжній характер кампанії, тому і не поспішали. В архівах знаходяться матеріали, які свідчать про те, що "батіг" із центру, образно кажучи, весь час ляскав над головами виконавців. Голова ЦК вилучкому М. Скрипник, виконавець волі ЦК РКП(б), 28 квітня направив у ЦК КП(б)У телеграму такого змісту: "Житомир фактично саботує у справі вилучення, незважаючи на дату, оголошену президією ВУЦВКа. Прошу по партійній лінії примусити Житомирський губком працювати з вилучення з необхідною відповідальністю".
2 червня М. Скрипник направив ще одну телеграму до ЦК партії про зволікання кампанії на Полтавщині: "Постановою пленуму Полтавського губвиконкому вилучення коштовностей продовжено до 5 червня. ЦК вилучкому крайній термін встановив 25 травня. Прошу терміново дати вказівку про негайне завершення кампанії" [17.-Ф.2.-Оп.2.-Спр.465.-Арк.14, 16].
Коштовне майно у кращому випадку передбачалося вилучити протягом місяця. Якщо взяти до уваги необхідність його доставки до центру, закупівлю і транспортування хліба, іншого продовольства за умов ущент зруйнованого транспорту, то стає очевидним, що золото і срібло для врятування голодуючих Поволжя та інших регіонів навряд чи було потрібно, у всякому разі їхнє тотальне вилучення із церков і монастирів.
Думка про те, що допомога голодуючим не була головною в кампанії, підтверджується і пунктом затверджених 20 березня політбюро директив, у якому практично заборонялося замість коштовностей вносити їхню вартість грошима чи продовольством. Рішення центрального партійного органу негайно продублювали на місцях. У листі ЦК КП(б)У губкомам партії від 4 травня 1922 року наголошувалось: "Досить гостро при вилученні коштовностей місцеве населення висловлює наполегливі тенденції до негайного обміну вилученого там же, на місцях, на хліб. Тут, на місцях, необхідно широко інформувати населення про сувору централізацію майна, що приймається у фонд ЦК Допголу та
