У Швейцарії, де населення розмовляє чотирма мовами, суб'єктами федерації є 23 кантони, проте, як правило, населення кожного з них у національно-мовному сенсі однорідне [7.-С.7-11].

У березні 1970 р. в Іраці була досягнута угода про мирне розв'язання курдської проблеми. Основний зміст цієї угоди полягав у тому, що курдська мова разом з арабською була проголошена в тих провінціях, де більшість населення складали курди. У цих провінціях викладання в навчальних закладах проводилося курдською мовою. У решті провінцій Іраку курдська мова була другою мовою в межах чинного законодавства.

Важливим аспектом вирішення курдського питання було проголошення рівності між арабами й курдами в кадрових питаннях, включаючи керівні посади в державному апараті, відомствах, армії. В адміністративних районах, де більшість населення складали курди, на адміністративну роботу обов'язково призначались працівники курдської національності. На радіо і телебаченні були створені спеціальні програми з питань курдської культури. Важливою нормою угоди була участь в законодавчих органах держави курдів у відповідності до процентного складу населення [8.-С.287-288].

Національно-територіальна автономія - це система національно-державних утворень (автономна республіка, автономна область, автономний округ), адміністративно- територіальних одиниць (національний район, волость тощо), створених для врахування інтересів окремих національних груп населення і для забезпечення їх самоврядування.

Напівавтономною територією є Північна Ірландія (Ольстер), яка юридично залишається частиною Великобританії. Відповідно до Акта про управління Ірландією 1920 р. виконавчу владу в Північній Ірландії здійснюють коронний губернатор, який призначається королевою, та кабінет міністрів, законодавчу - парламент Північної Ірландії, який обирається на 5 років і складається з двох палат: сенату і палати общин [9.-С.16].

Загальну норму щодо державно-правового статусу автономії наочно ілюструє стаття 5 Конституції Італії: "Республіка єдина і неподільна, визнає і заохочує місцеві автономії, здійснює в тих сферах діяльності, які входять до компетенції держави, найширшу адміністративну децентралізацію, координує принципи і методи свого законодавства з вимогами автономії та децентралізації". Згідно з конституцією кожна з 19 областей Італії має власний статус, який ухвалюється обласною радою і затверджується законом республіки [7.- С.20-21].

Отже, досвід зарубіжних країн свідчить про спроби державно-правового врегулювання національного питання за допомогою різноманітних форм автономії. Однак питання т.зв. національної державності сьогодні є дискусійним. Опоненти ідеї національних державних об' єднань у кордонах багатонаціональної держави вважають, що панування етнічної кланової верхівки підриває державну єдність. Ця точка зору висловлена у статті О. Яковлєва. Автор, розглядаючи права людини, в тому числі право і можливості для людей будь-якої національності зберігати і розвивати свої мову, культуру, звичаї, віру, традиції, констатує, що "для цього зовсім не обов' язково мати самостійну державу. Навпаки, як показує життя, подібні вимоги перешкоджають, а іноді роблять неможливим збереження справжніх прав особистості. Національні ж держави, заново створювані на просторі, де історично склалася багатонаціональність, - це скоріше дестабілізуючий привілей." [10].

Протилежна точка зору була покладена в основу ленінської концепції федерації. Вона виходила з того, що федерація повинна бути засобом розв'язання національного питання, тобто її суб'єктами мають бути національно-державні одиниці, котрі, як і вся федерація загалом є результатом самовизначення націй. Цей принцип було покладено в основу створення Російської Федерації, а також Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки в 1921 р.

Історію свого створення Кримська АРСР розпочинає з 18 жовтня 1921 р., коли була ухвалена спільна постанова ВЦВК і РНК Російської Федерації "Про Автономію Кримської Радянської Соціалістичної Республіки".

Для уточнення сучасного конституційно-правового статусу Автономної Республіки Крим, розглянемо докладніше процес створення автономії в Криму. У 1918 р. була проголошена Республіка Таврида, 1919 р. - Кримська РСР. Рішення про створення цих республік приймалися на засіданнях політбюро або пленумах ЦК РКП(б), які лише декларували існування цих буферних держав, але не визначали їх конституційно-правовий статус.

Щоб уникнути сепаратистських настроїв, політбюро ЦК РКП(б) 28 травня 1919 р. прийняло рішення про статус Кримського обкому партії та уряду Кримської РСР. У ньому підкреслювалося: "Прийнято як директиву, що уряд діє на правах губвиконкому, підпорядкованого ВЦВК і відповідним Наркоматам, а обласний партійний комітет прирівнюється до губкому, підпорядкованому безпосередньо ЦК РКП(б)" [11.-С.163-164].

Кримська РСР, як буферна держава, проіснувала менше двох місяців, але відіграла призначену їй роль. Воєнні дії проти Антанти за Крим вели не Раднарком РРФСР і його збройні сили, а Раднарком Кримської республіки та Кримська Червона армія.

Серед керівництва півострова, повітових ревкомів напередодні створення Кримської АРСР існувало декілька точок зору про майбутній правовий статус Криму:

Губернія в складі РРФСР.

Губернія в складі Української Соціалістичної Радянської Республіки.

Особливе державне утворення в складі РРФСР, як Загальноросійська здравниця.

Кримська Автономна Республіка з наданням їй прав "повної автономії": самостійні відносини із зарубіжними країнами; ведення зовнішньої торгівлі; самостійне розв'язання питання повернення до Криму емігрантів; створення самостійного Комісаріату закордонних справ Криму та ін.

Кримська Автономна область.

Ці точки зору формувалися на основі досвіду державного будівництва в Криму, який був накопичений в роки громадянської війни та місцевих політичних, економічних, соціальних, етнічних особливостей Криму.

Остаточна форма державного устрою в Криму була запропонована пленумом ЦК РКП(б) 18 травня 1921 р., який вирішив "визнати за необхідне виділити Кримський півострів в Кримську Автономну Республіку".

Таким чином, рішення про створення в Криму автономної республіки приймалися центральними партійними і державними