по-перше, Крим матиме статус Автономної Республіки, яка входить до складу Російської Федерації;

по-друге, у політичному і воєнному відношенні автономія буде тісно зв'язана з центром;

по-третє, проголошена автономна республіка повинна мати певну самостійність в залученні національних меншин в державне будівництво;

по-четверте, Кримська Автономна Республіка має стати етапом для створення на півострові Союзної Соціалістичної Республіки у складі радянської держави.

Помилковою є точка зору В. Полякова про те, що ще до "СРСР-ерівського періоду Крим був зрівняний за своїм правовим статусом з Азербайджаном, Грузією, Киргизією і з іншими республіками" (тобто мав статус союзної республіки) [12]. У резолюції X з'їзду РКП(б) "Про чергові завдання партії у національному питанні" мова йшла не про форму державного устрою Криму, а про те, що серед національних меншин залишається ще багато "таких, які не мають або майже не мають свого промислового пролетаріату.., які не зовсім ще залишили напівпатріархальний середньо феодальний побут (Азербайджан, Крим та інші), але вже залучені у русло радянського розвитку" [13.-С.252].

Після ухвалення ЦК РКП(б) рішення про створення автономної республіки на півострові, документи, що законодавчо закріплювали її формування (на відміну від попередніх кримських радянських республік - Республіка Таврида і КРСР), розроблялися, обговорювалися безпосередньо у Криму і затверджувалися ЦК РКП(б), ВЦВК і РНК Російської Федерації. Серед них, зокрема, проект постанови ВЦВК і РНК "Про Автономну Кримську РСР" та проект Конституції Кримської РСР.

У спільній постанові ВЦВК і РНК Російської Федерації від 18 жовтня 1921 р. (п. 1) підкреслювалося: "Утворити Автономну Кримську Соціалістичну Радянську Республіку, як частину РРФСР, в кордонах Кримського півострова з існуючих округів: Джанкойського, Євпаторійського, Керченського, Севастопольського, Сімферопольського, Феодосійського і Ялтинського".

Після утворення Кримської АРСР як складової частини РРФСР були сформовані органи місцевої влади і управління. На початку листопада 1921 р. у м. Сімферополі відбувся 1-й загальнокримський установчий з'їзд Рад робітничих, селянських, армійських і матроських депутатів. 10 листопада була прийнята Конституція Кримської АРСР, яка декларувала рівність і право на вільний розвиток усіх національностей Криму, скасувала всі національні й національно-релігійні привілеї та обмеження, ввела дві державні мови - російську і кримськотатарську. Згідно з Конституцією Кримська АРСР ввійшла до складу Російської Федерації, на території Криму було запроваджено всі діючі законодавчі акти РРФСР. При цьому кримським органам влади надавалося право змінювати їх відповідно до умов і особливостей півострова.

Вищу законодавчу владу на території Криму здійснював Загальнокримський з' їзд Рад, який обирав зі свого складу Центральний виконавчий комітет, що здійснював законодавчу і контролюючу діяльність у період між з' їздами Рад. Виконавчу владу здійснювала Рада Народних Комісарів. Для керівництва окремими галузями були створені народні комісаріати. Ще до офіційного проголошення автономії Криму Президія обласного комітету партії обговорила 25 кандидатур кримських татар, які були призначені на різні керівні посади обласних установ. Крім того, національна політика у Криму мала продемонструвати створення умов для національного і культурного розвитку кримськотатарського населення, розв'язання економічних проблем, питань земельних відносин.

Ми не можемо погодитись з точкою зору Р. Чубарова стосовно типу кримської автономії, проголошеної в 1921 р. Він вважає, що в Криму була проголошена національно- територіальна автономія [14.-С.146].

Основними чинниками цієї автономії він називає кримськотатарську мову, яка проголошувалася державною нарівні з російською, та кримськотатарські національні елементи, що використовувалися в державній символіці республіки. І зовсім незрозумілим є аргумент про те, що в основу адміністративного поділу було покладено національний принцип.

Проведений аналіз Конституції КАРСР та інших нормативно-правових актів, свідчить про те, що в Криму в 1921 р. була створена адміністративно-територіальна автономія на зразок автономних утворень Іспанії.

Для Кримської АРСР характерним було право приймати не закони, а нормативно- правові акти місцевого значення, враховуючи місцеві звичаї, мову та інші особливості. Якщо застосувати ці ознаки до автономії, яка була у складі РРФСР в 20-30 рр., то її можна характеризувати як територіальну автономію, що мала ознаки як політичної, так й адміністративної територіальної автономії.

Радикальна зміна конституційно-правового статусу Кримської АРСР відбулася у

р. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 30 червня 1945 р. "Про перетворення Кримської АРСР в Кримську область у складі РРФСР" та Законом РРФСР від 25 червня

р. "Про ліквідацію Чечено-Інгушської АРСР і перетворення Кримської АРСР у Кримську область" Кримська АРСР була ліквідована. Ці документи свідчать про грубе порушення законності і визнані Верховною Радою СРСР у 1989 р. "незаконними і репресивними" і справедливо поставили на порядок денний питання про відновлення автономії в Криму на початку 90-х років.

Із другої половини 1990 р. в СРСР зростали дезінтеграційні процеси. Вони були продиктовані бажанням регіонів, які бачили неспроможність центральних органів влади у проведенні економічних реформ, мати економічну самостійність.

Після проголошення Україною державного суверенітету в липні 1990 р. ці процеси були притаманні також Кримській області. По-перше, рішення економічних і національних проблем потребувало значно більше повноважень, ніж ті, які тоді мала область. Ці проблеми центральні органи влади не могли вирішувати.

По-друге, активний рух України до незалежності, перехід на ці позиції більшої частини керівництва республіки та депутатів