По-третє, питання про статус Криму активно ініціювалося національними рухами кримських татар. Ми вважаємо, що ці три обставини і порушили ідею відновлення республіки в Криму, яка була започаткована в 1989 р. як ідея про зміну державно-правового статусу Кримської області. Першим нормативно-правовим актом стала постанова Ради Національностей Верховної Ради СРСР "Про створення Комісії Верховної Ради СРСР з проблем радянських німців і кримськотатарського народу" [15.-Ст.449]. Під час роботи зазначеної комісії виникла ідея про відновлення ліквідованої в 1945 р. Кримської АРСР, але вже в складі УРСР. Цієї ж позиції дотримувалося і керівництво КПРС. А.М. Гиренко (колишній секретар ЦК КПРС) в одному із своїх інтерв'ю зазначив, що Крим має всі підстави висувати питання про підвищення свого статусу як автономної республіки у складі Української РСР [16.-5 травня].

Наступним етапом розвитку ідеї про зміну державно-правового статусу Криму стала Декларація "Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, яких було піддано насильницькому переселенню, і забезпечення їхніх прав", яка була прийнята Верховною Радою СРСР 14 листопада 1989 р. та обговорення пропозиції народного депутата СРСР від Криму Ю.С. Цавро у Раді Національностей Верховної Ради СРСР про відновлення автономії Криму, як багатонаціонального утворення у вигляді Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки [16.-12 червня.-Ст.449].

28 листопада 1989 р. Верховна Рада СРСР своєю постановою схвалила висновки і пропозиції Комісії Верховної Ради з проблем кримськотатарського народу.

Питання відновлення Кримської автономії розглядалися й на засіданнях Урядової Комісії, яка була створена постановою Верховної Ради СРСР 23 січня 1990 р. на чолі з 1-м заступником Голови Ради Міністрів СРСР В. Догужієвим.

Проведений аналіз дає підстави стверджувати, що ідея майбутньої державності Криму почала формуватися і з ініціативи знизу. Спочатку мова йшла, в основному, про особливий статус Криму як всесоюзної здравниці. Разом з тим зміна суспільно-політичної ситуації в країні та області позначилась і на уявленнях про майбутнє Криму. Керівництво області ухвалило рішення рухатися не до якогось особливого статусу, невизначеного Конституцією, а в напрямку автономії республіки з власними законодавчими повноваженнями та органами. Крім того, реальністю стало для Криму повернення кримськотатарського та іншого депортованого населення.

Вперше на обласному рівні питання про майбутній статус Криму обговорювалося на 1- й сесії Кримської обласної Ради народних депутатів весною 1990 р., де народні депутати внесли пропозицію створити робочу групу для вивчення документів про ліквідацію Кримської АРСР в 1945-1946 рр. На 2-й сесії обговорювалося питання про повернення до області кримських татар та інших депортованих народів [16.-28 червня]. Зазначалося, що задовольнити всі вимоги кримських татар, що повертаються на свою історичну батьківщину, область не може без відповідної підготовки, додаткових ресурсів і капітальних вкладень. Керуючись усім цим, сесія прийняла Звернення до Президента СРСР, Верховної Ради і Ради Міністрів СРСР, Верховної Ради і Ради Міністрів УРСР про прискорення прийняття загальносоюзної державної програми, в якій чітко були б визначені джерела фінансування, передусім централізовані, в найкоротші терміни розглянути першочергові заходи на 19901991 рр. [16.-5 вересня].

Рішенням 2-й сесії Кримської обласної Ради народних депутатів був створений оргкомітет щодо вироблення та узагальнення пропозицій про статус Криму з народних депутатів СРСР і УРСР, Кримської обласної Ради, вчених і кваліфікованих фахівців, представників національно-культурних товариств, засобів масової інформації. Були створені три групи: з державно-правових питань і науково-методичного забезпечення визначення статусу Криму (керівник Л. Грач), з соціально-економічних питань (Н. Демченко) і з організаційних питань (М. Капшук). Керівництво оргкомітетом було покладене на М. Багрова.

Оргкомітет протягом липня і серпня 1990 р. узагальнив пропозиції депутатів, проаналізував нормативно-правові акти, які ліквідували Кримську АРСР в 1945-1949 рр. і дійшов висновку про те, що "Указ Президії Верховної Ради СРСР від 30 червня 1945 р. "Про перетворення Кримської АРСР в Кримську область в складі РСФСР" і відповідний закон від 25 червня 1946 р. прийняті з грубим порушенням законності, як наслідок депортації кримських татар і деяких інших народів із їх історичної батьківщини. Оргкомітет запропонував розглянути це питання на сесії обласної Ради, ухвалити відповідне рішення, і направити його Верховній Раді СРСР, із пропозицією скасувати названі Указ і Закон, без чого неможливий подальший розгляд проблеми зміни статусу Криму.

Оскільки відповідно до Декларації Верховної Ради СРСР від 14 листопада 1989 р. "Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, яких було піддано насильницькому переселенню, і забезпечення їхніх прав" кримські татари, німці і інші представники депортованого населення мали бути відновлені у своїх правах.

У кінці серпня 1990 р. оргкомітет зібрався на своє останнє засідання, де підвів підсумки проведеної роботи. Одночасно тут же були розглянуті декілька варіантів механізму реалізації підвищення статусу Криму, серед них: З'їзд депутатів різних рівнів; З'їзд народів Криму; Спільна сесія Кримської обласної і Севастопольської міської Рад з участю депутатів місцевих Рад і голів національно-культурних товариств; Сесія обласної Ради з участю депутатів Севастопольської Ради і представників національно-культурних товариств; Сесія обласної Ради із запрошенням голів Севастопольської і інших Рад області та представників національно-культурних товариств; Всекримський референдум.

Результати роботи оргкомітету були подані на розгляд депутатів, і за їх ініціативою 3-я сесія обласної Ради 11 вересня 1990 р. прийняла відповідне рішення й