Сесія прийняла Декларацію про державний і правовий статус Криму й затвердила Тимчасове положення про референдум і порядок його проведення на території Кримської області 20 січня 1991 р., а також утворила обласну центральну комісію з референдуму. Було прийнято рішення про статус Криму і про відношення до Союзного договору [16.-13 листопада].

Проведений аналіз свідчить про те, що для більшості керівників Криму, депутатів обласної Ради народних депутатів цей правовий інститут демократії був мало відомий. Про це зазначив Л. Грач на прес-конференції 15 листопада 1990 р. (за 2 місяці до референдуму): "Ми маємо розібратися в самому понятті референдум. Адже, як показала сесія, навіть народні депутати трактують його по-різному. Отже, треба внести ясність" [16.-15 листопада]. Цій проблемі були присвячені лише статті П.Б. Євграфова, в яких роз'яснювався зміст всекримського референдуму, його правові наслідки та механізм проведення [16]. Складність ситуації загострювалась і тим, що і в чисто теоретичному плані в цьому питанні існує велика розбіжність думок і законодавчих актів.

Треба відзначити, що в державно-правовій літературі сформульовано чимало визначень референдуму. Проте загальновизнане поняття референдуму в науці відсутнє.

Сьогодні в різноманітних публікаціях піддається сумніву юридична правомірність проведення всекримського референдуму та процесу відродження автономії в Криму. На думку В. Сергійчука, референдум у Криму 20 січня 1991 р. є складовою ланкою в системі заходів руйнації цілісності території УРСР. У своїй монографії "Український Крим" він зазначає, що "На засіданні секретаріату ЦК КПУ 22 жовтня 1990 р. під головуванням Г. Харченка було запропоновано "комуністам-керівникам" Верховної Ради УРСР внести на розгляд сесії Верховної Ради республіки питання про державний статус Криму; Кримському обкому партії виступити з ініціативою прийняття Декларації про статус Криму". І далі: "Крім того, спеціальними заходами доручалося секретаріатові ЦК КПУ і Кримському обкому партії активно формувати громадську думку щодо змін адміністративно-політичного статусу Криму. І хоча комуністична більшість у парламенті УРСР гарантувала прийняття відповідного закону в угоду Кремлю, там вирішили перестрахуватися, доручивши кримській партноменклатурі організувати місцевий референдум з цього приводу" [21.-С.268]. Зокрема, це підтверджується рішеннями 42-ї звітно-виборчої конференції Кримської обласної партійної організації, яка відбулася 26-27 жовтня 1990 р. У прийнятій резолюції "Про національну політику" підкреслювалося: "Конференція вважає, що в сучасних умовах найбільш прийнятним варіантом є відновлення Кримської АССР як суб'єкта СРСР.

Остаточне рішення про статус Криму може бути прийняте тільки на основі самовизначення всіх громадян Криму шляхом референдуму" [16.-22 грудня].

Обласною центральною комісією з референдуму разом з облвиконкомом була проведена велика підготовча робота. На засіданні обласної центральної комісії з референдуму 23 листопада 1990 р. було затверджено план організаційних заходів щодо виконання рішень 4-ї позачергової сесії обласної Ради народних депутатів. У відповідності до "Декларації про державний і правовий статус Криму" було розглянуто формулювання тексту питання бюлетеня, який виносився на референдум.

Комісія підготувала календарний план основних організаційних заходів щодо проведення референдуму в області. Особливу увагу приділили організації забезпечення рівного застосування Тимчасового положення про референдум і порядок його проведення, організації роз'яснень про його реалізацію [16.-17 листопада].

На всій території Кримської області партійним і радянським активом була проведена велика роз'яснювальна робота щодо підсумків роботи сесії. Тільки депутатами обласної Ради проведено понад 1100 зустрічей із колективами, 256 зустрічей з жителями на сходах громадян, біля 10 тис. індивідуальних бесід.

Згідно з Тимчасовим положенням про референдум у передбачений термін було створено 32 районні і міські комісії із референдуму, 7 селищних і 62 сільські. Президії районних і сільських Рад створили 1416 дільниць для голосування й стільки ж дільничних комісій [22.-С.100-105].

Для всіх міськрайвиконкомів, міських і районних дільничних комісій було виготовлено методичні матеріали щодо проведення референдуму, складено календарний план основних організаційних заходів. Для кожної дільничної комісії було виготовлено бюлетені для голосування, бланки протоколів. Всі дільничні комісії були забезпечені необхідними матеріалами для підготовки та проведення голосування в день референдуму.

Обласна комісія з референдуму провела 14 нарад з керівниками дільничних комісій, у яких взяли безпосередню участь члени обласної комісії та працівники апарату обласної Ради народних депутатів. На них розглядалися практичні питання підготовки до референдуму, заслуховувалися звіти керівників міських і районних комісій, керівників обласних і районних організацій та управлінь із забезпечення необхідних умов для голосування населення.

Значну роль у підготовці референдуму відіграли засоби масової інформації. Нами встановлено, що тільки газети Криму в підготовчий період опублікували понад 950 різноманітних матеріалів, пов'язаних з цією проблемою (підраховано автором за матеріалами кримських газет). Регулярно, починаючи з 15 листопада 1990 р. газета "Крымская правда" друкувала матеріали, присвячені референдуму, а з 26 грудня в цій газеті була запроваджена постійна рубрика: "Про державно-правовий статус Криму" [16.-26 грудня]. У передачах кримського радіо теж активно висвітлювалась тема референдуму. Кримське телебачення в інформаційних передачах, окрім регулярних передач про статус Криму, організувало 11 спеціальних випусків.

Підготовка до референдуму активізувала діяльність політичних партій і громадських організацій. Вищенаведені факти свідчать про широкомасштабну пропагандистську кампанію Кримського обкому партії та первинних партійних організацій. Основним змістом цієї роботи було формування громадської думки про те, що всі економічні негаразди, які з банкрутством так званої планової економіки дедалі поглиблювалися,