Пропаганда на підтримку референдуму велась досить активно. Але дуже часто йшлося тільки про один бік справи - скільки й що виробляє Крим, і як виглядає в цьому плані його економіка на фоні України. Але були й інші цифри, про які майже не говорилось, хоча вони були справді офіційними.

Звичайно, керівництво Криму не могло не знати цих даних. Крім того, аналіз періодичної преси показує, що були й більш детальні розрахунки. Але в даному випадку

Кримський обласний комітет Компартії України, більшість депутатів обласної Ради народних депутатів керувалися не економічною доцільністю, а політичними цілями. Основній масі населення Криму ці економічні розрахунки не були відомі. А вони такі: 85% усієї електроенергії поступає до Криму із УРСР, води - 80%, усіх видів пального і вугілля - 100%. Більшість населення Криму не мало уявлення про справжній економічний стан кримської економіки, тому спрацьовував, як правило, психологічний, емоційний чинник, а вибір майбутнього відбувався за політичними пристрастями [23].

В агітаційно-пропагандистській роботі активно використовувалися мітинги, які проводилися партійними комітетами та керівництвом міських та районних Рад народних депутатів. Так, наприклад, 6 вересня 1990 р. відбувся масовий мітинг у м. Сімферополі, де головним гаслом була вимога "Повернути народу Криму відібрану у нього свободу самостійно вирішувати свою долю". На мітингу пролунала вимога до депутатів не переривати сесію обласної Ради, поки ці питання не будуть вирішені [16.-8 вересня].

За підрахунками, на території Криму за вересень-грудень 1990 р. відбулося 27 масових мітингів, не враховуючи акцій протесту кримських татар (підраховано автором за матеріалами періодичної преси).

На підтримку проведення референдуму висловилися представники національно- культурних товариств області в спеціальному зверненні [16.-5 грудня].

Проти референдуму рішуче виступили організації Руху, Народний фронт Криму, Демократичний Союз, Добра воля, Клуб виборців, Російське товариство, Демократична партія Криму на платформі Демократичної партії Росії [24.-С.100-105].

На розширеному засіданні оргкомітету щодо підготовки до II-го Курултаю було прийнято звернення до співвітчизників Кримського відділення організації кримськотатарського національного руху (ОКНР).

У зверненні пролунав заклик бойкотувати референдум, ".оскільки кримські татари внаслідок здійснюваної царським урядом, а потім і радянською державою, політики колонізації та геноциду опинилися національною меншиною на своїй батьківщині, то проведення референдуму серед усього населення півострова є грубим попранням права кримськотатарського народу на самовизначення. Результати такого референдуму не можна визнати дійсними" [16.-6 грудня].

Це протистояння ускладнило правову та соціально-політичну ситуацію на півострові. Але, незважаючи на ці проблеми, референдум у Криму був проведений.

На основі поданих протоколів міських і районних комісій з референдуму обласна центральна комісія повідомила, що загальна кількість громадян, занесених у списки для участі в референдумі, складає 1 млн. 708 тис. 41 особа, із них 1 млн. 432 тис. 60 громадян (81,37%) отримали бюлетені. За відновлення Кримської АРСР як суб'єкта Союзу РСР, учасника Союзного договору проголосувало 1 млн. 438 тис. 55 осіб або 93,26% від тих, хто взяв участь у референдумі. Проти - 5,64% виборців. Ці результати були затверджені Обласною центральною комісією.

На основі підсумків референдуму Кримська обласна Рада народних депутатів 24 січня 1991 р. прийняла звернення до Верховної Ради Української РСР, у якому запропонувала розглянути і внести необхідні зміни до Конституції УРСР, що закріплюють волевиявлення населення Криму, а також увійти з поданням до З' їзду народних депутатів СРСР про внесення відповідних змін і доповнень до Конституції СРСР і до прийняття Конституції Кримської АРСР визначити порядок формування державних органів республіки.

Розглянувши звернення Кримської обласної Ради народних депутатів, Верховна Рада УРСР 12 лютого 1991 р. ухвалила Постанову і Закон Української РСР "Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки" [25.-Ст.84].

Цим Законом була відновлена Кримська АРСР у межах території Кримської області в складі Української РСР, а Кримська обласна Рада народних депутатів тимчасово, до прийняття Конституції Кримської АРСР і створення на її основі конституційних органів державної влади, визнавалася вищим органом державної влади на території республіки і їй був наданий статус Верховної Ради Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки. За короткий час була сформована Верховна Рада Кримської АРСР. Представницький, а потім законодавчий орган Криму на той період складався з 196 народних депутатів Кримської АРСР, у тому числі 163 депутати були обрані в одномандатних виборчих округах, 28 - на сесії Севастопольської міської Ради народних депутатів і 5 - на зборах громадських організацій з числа представників депортованого населення Криму.

Таким чином, в 1991 р. у Криму фактично було створено новий тип автономії, а не відновлена Кримська АРСР, тому що за минулі 46 років з дня прийняття законодавчих актів, які скасували Кримську АРСР, докорінно змінилася соціально-економічна, політична ситуація та національний склад Криму. Одним із важливих чинників створення в 1921 р. Кримської АРСР був національний чинник. В 1991 р. кримські татари та інше депортоване населення тільки почало процес повернення, іншою була і політична ситуація. Завдання відновлення автономії у Криму не відповідали формі конституційно-правового статусу, визначеного Законом України "Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки" від 12 лютого 1991 р. Завданням відновлення автономії в Криму не відповідали також і структура державного апарату та менталітет населення Криму.

Джерела та література

Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка,