Отже, було за що поборотися і у відносно благополучні 19241925 роки. Так склалося, що серед методів боротьби з кар'єризмом керівні органи партії встановили анкетні дані і відповідно з ними здійснювали прискіпливий контроль за «службовцями» і різними «інтелігентами». Працювали спеціальні комісії «по перегляду соціального складу» парторганізацій. Відповідно партійці стали дбати про оптимізацію своїх анкетних даних. Вигідно було мати запис «робітник від станка» чи «селянин від плуга», а ще краще - «селя- нин-бідняк». Та де ж узяти таку біографію, коли саме ті, перед ким доля відкривала перспективу службового просування, здебільшого походили з маргінальних соціальних прошарків - працівників друкарень, підписків, недовчених гімназистів тощо? Доводилось, отже, напружувати уяву і пильність, щоб переконати комісію у своєму «пролетарському походженні». Очевидно, результатом подібних крючкотворських баталій були записи комісій такого роду: «залишити селянином» [8, арк.22].

Те, що партфункціонерам був гарантований на порядок вищий рівень добробуту, не залишилося непоміченим «в народі». Як результат - прагнення використати членство в РКП як трамплін. Таких шукачів посад і привілеїв контрольні органи називали «примазавшимися». Але де грань між свідомими кар'єристами і цинічними професіоналами? Нерідко обивательський прагматизм настільки давався взнаки, що ставав предметом спеціального обговорення. Наприклад, у документі під колоритною назвою «Обзор о хозэконо- мполитвоенсостоянии 1-й Запорожской червоного казачества дивизии за март месяц 1924 года» відзначається таке явище, як «нездорова тяга в партію»: як тільки поширилась інформація про широку демобілізацію, і стало ясно, що партійці в армії довго затримуватись не будуть, - відразу різко збільшилася кількість червоноармій- ців, бажаючих вступити в партію. Як зазначає автор доповіді, пояснення такої «тяги в партію» дуже просте: «демобілізувавшись, парті- єць легше зуміє на батьківщині влаштуватися і підшукати собі місцину» [9, арк.81]. Зовсім іншою була політична кон'юнктура в армійських частинах раніше, навесні 1921 р., коли все ще дихало війною, і комуністів тримали «под ружьем». Бюлетень партійних новин за травень 1921 р. повідомляв про ситуацію на Одещині: «В последнее время замечается массовый выход красноармейцев из партии, большей частью вызываемый желанием вернуться домой в связи с демобилизацией» [10, арк.26].

«Люди номенклатури» були достатньо діяльними і енергійними. Проте не можна сказати, що вони були невтомними. За рівнем дієвої експресивності вони скоріше наближалися до звичайних пересічних громадян: тиск хронічних побутових нестач зазвичай породжував у них розгубленість і падіння ентузіазму, а можливість зосередитись на засвоєнні «радощів життя», навпаки, розманіжувала. Так, секретар Запорізького окружкома у своїй політдоповіді за 1924 р. констатував, що «летний период и отпускная кампания отразилась на работе во всех областях в сторону затишия таковой» [9, арк.119]. Аналогічні оцінки надходили з різних місць. Так, секретар Бердянського окружкома у своєму інформаційному звіті за травень-червень 1924 р. зауважує: «С начала летних месяцев наблюдалось некоторое ослабление в работе горячеек, причиной чему являлись отпуска целого ряда работников, ожидание отпусков и создавшееся купальное и летнее настроение. Были случаи нарушения партдисцип- лины: выражались они в слабой посещаемости собраний ячеек, невыполнении партзаданий, халатном отношении к работе и проч.» [11, арк.82 зв.].

Труднощі 1921-1922 років пригнічували, сіяли розпач. У лютневій 1921 року підбірці партійних новин для членів ЦК КП(б)У і губко- мів повідомлялося, що у Миколаївській губернії після ліквідації фронтів «как в широких рабочих массах, так и среди партийных товарищей появилось стремление к отдыху и удовлетворению личных потребностей. среди партийных масс появляются анархические настроения; дисциплина снижается, появляется расхлябанность.» [10, арк.8]. Приблизно така ж атмосфера запанувала в Одеській губернії. В бюлетені новин за квітень 1921 р. повідомлялося, що через сваволю партійців губком змушений був розпустити всю парторга- нізацію Вознесенського повіту; а для обмеження апетитів партійців контрольна партійна комісія спромоглася лише на циркуляр щодо врегулювання порядку забезпечення комуністів, який, зокрема, увіщував: «Членам партии запрещается получение внекатегорий- ных ставок, тем из них, которые работают по ставке ответственного работника, воспрещается получение премиальных сверхурочно и по совместительству. ни один член партии не имеет права на получение более одного пайка и на пользование перевозочными средствами для личных надобностей» [10, арк.24]. Розруха і голод зробили розповзання партійних сил хронічним явищем. В огляді справ в Одеській губернії за лютий 1922 р. визнавалося: «В Одесском уезде из 300 членов партии не менее половины разбрелось по сытым местам, частью предварительно вышедши из партии.». Аналогічний огляд ситуації в Миколаївській губернії за березень- квітень 1922 р. подано з відтінком несподіванки: «Несколько неожиданным для губкома явились факты выхода из организации членов партии. В подавляющем большинстве случаев эти выходы вызваны, как в городе, так и по периферии, материальным положением членов партии. В городских районах имело место 14 случаев подачи заявлений, в Херсонском уезде подала заявление о выходе целая ячейка поселка Березнеговатого, в Елисаветградском уезде, если не будет улучшено материальное положение членов партии, по заявлению укома, следует ожидать массовой вспышки выходов из партии». І це при тому, що двома місяцями раніше повідомлялося, що у Миколаївській губернії, на відміну від Одеської, губком вжив енергійних заходів щодо рятування членів партії від голоду [12, арк.117, 123, 155].

Більшовицька ідеологія не змогла скасувати природного потягу людини до матеріальних благ. Зусилля поставити ідейне вище