я чувствую себя весьма неудобно, или такового доверия быть не может, а значит, нужно сказать мне об этом прямо, тем более, что от этого моя коммунистичность и взгляды нисколько не изменятся.» [28, арк.52].
Або таке нехитре мотивування, яке підказує, що не все було так просто з масовим потягом партійців до освіти, про яке бадьоро доповідали в своїх регулярних донесеннях партійні керівники повітового і окружного масштабу: «.Я мобилизован был на продработу, но в настоящее время меня сняли с продработы, но препроводили на курсы, партшколу то есть. Но это хорошо было бы, если бы я не женатый. Я то я как семейный, и так мне в пользу ученье нейдет, то прошу я вас товарищи отозвать меня в свой уезд.» (грудень 1921 р.) [29, арк.3]. Схоже, люди партійно-державної системи виснажувались не лише в ході класових боїв і нескінченних авралів в управлінській сфері. Вони звалювалися і від нестерпного для них заняття - навчання. Ось перед нами рапорт «курсанта Сониной», відрядженої на навчання в Запорізьку «совпартшколу»: «Прошу Вашего ходатайства перед секретарем Укому об откомандировании меня в Геническую организацию ввиду того, что я неспособна продолжать учиться дальше, принимая во внимание утрату здоровья в 80%, я училась из последних сил и теперь чувствую, что дальше учиться я не имею ни физических, ни умственных сил. Отдохну и возьмусь за работу по Советской линии, где только буду способна. В настоящий момент я боюсь слечь и превратиться в балласт. Чем скорее, тем лучше. Я не ручаюсь за свой мозг» (квітень 1923 р.) [30, арк.48-48 зв.].
«.Я неоднократно, чувствуя свою испорченность и политическую отсталость, физическое и умственное недомогание по причинам, как лично я определяю, работой в органах б. Ч.К. в течение 2-х лет, а также и материальные недостатки, имея на своем иждивении жену почти инвалида и двое детей, я просил неоднократно преддо- нГубчека т. Карлсона об откомандировании меня в распоряжение Губпаркома для направления меня на хозяйственную работу. Я чувствую, как я политически отстал, и как я в силу своей преданности работал в Ч.К., постепенно оболванился в этом отношении, я закрывать вам глаз не буду, как это не печально. Да это не секрет и для Вас самих не только по отношению моей политической отсталости, но большинства сотрудников ЧК.» (1923 р.) [31, арк.99].
«Все время рискуя жизнью за дело пролетариата, выполняя все возложенные обязанности, за что потерял свое здоровье, испытывая все тернистые пути за дело социализма. До настоящего времени работаю на ответственных постах и потому на вышеизложенное прошу Губком не забывать моей работы так, что я за таковую потерял все мое здоровье и все мои больные нервы расстроены, то прошу меня отправить на курортное лечение и обеспечить меня в материальном отношении.» (березень 1923 р.) [32, арк.27].
«.Считаясь с тем, что жизнь берет свое, я обращаюсь к вам убедительно оказать мне помощь, дать мне должность, ибо семья форменным образом голодает, а также сидит в холоде» (1922 р.) [33, арк.165].
Місцеві еліти не мали будь-якої певної виразної позиції в питаннях визначення стратегічних принципових питань політики партії. По-перше, вони не мали необхідного інтелектуального багажу і були в змозі лише намагатися повторювати надіслані згори тези і директиви. По-друге, вони підкреслено і квапливо відхрещувалися від дратівливих закидів, які час від часу у центрі піднімала опозиція. Місцеві діячі перелякано запевняли центр, що серед них не існує жодної опозиції Політбюро, що всі вони консолідовані навколо генеральної лінії партії. При цьому просто поспішали констатувати результат: повну довіру переможцям у черговій дискусії, не вдаючись в аргументацію, у пояснення того, чому саме відкидають платформу опозиції. Власне, аргумент був, але чисто технічний: заради єдності партії. Додамо від себе: у цьому був глибокий сенс: тільки тісно згуртована корпорація здатна стабільно споживати суспільні ресурси. По-третє, кожен з них був цілком беззахисним у питаннях вибору роду заняття чи місця проживання і через це як би не належав самому собі.
Найвідвертіше знеособлення функціонерів цієї системи проявилося у так званих «перебросках». Постійна ротація, причому ротація в найбільш безцеремонних, брутальних формах, нагадувала партійцю, що він не належить самому собі. Діячі рангу губернського і окружного масштабу переводилися тихо і з дотриманням правил хорошого тону; братія ж нижчих рангів просто тасувалася. Рідко який протокол засідання губкомів та окружкомів обходився без розгляду питання про «переброски» - кампанійні і персональні, планові і спорадичні, у вигляді боротьби зі «склоками».
Бюро Запорізького окружкома у лютому 1925 р. змушене було розглядати питання про переміщення кадрів у зв'язку з виключенням з партії голів райвиконкомів Гуляйполя і Оріхова [34, арк.25]. Деталі не роз'яснюються, але зрозуміло, що переміщення у даному випадку зводилися до заповнення вакансій достойними кандидатурами, які звідкись треба перевести. Неважко також здогадатися, що одночасне звільнення керівників двох сусідніх містечок було здійснене у відповідь на певну впертість, невиконання наказів згори. Звертає на себе увагу також простота і легкість, з якою окружний партійний орган вирішує долю діячів «радянської» (тобто такої, яка по ідеї повинна формуватися шляхом загальних виборів) системи.
Планові переміщення партфункціонерів здійснювалися як профілактичний захід; нерідко у
