і злагодженість трималися не на благородних відносинах товариської взаєподопомоги і взаємовиручки однодумців. Нерівність в лавах РКП була вражаючою - не тільки в плані неспівмірності повноважень «рядових» партійців і керівництва; нерівність проходила також по лінії матеріального забезпечення, особистої захищеності і ін. Так, у 1921-1922 рр., коли розладнана економіка не могла забезпечити іншого реального способу забезпечення, як натуральне утримання через пайки, - «відповідальні працівники» отримували «відповідальні пайки». І ось Запорізький губернський комітет професійних спілок, який за сумісництвом виконував ще й роль годівниці для місцевого начальства і його оточення, пише в губком КП(б)У: «Вследствие постановления Губфондкомиссии от 15/І (1922), выдача ответственных пайков в январе месяце будет производиться следующим категориям работников: членам коллегий учреждений; заведываю- щим отделами; заместителям заведывающих отделами; членам Президиума ГСПС и заведывающим отделами; членам Правления Губотдела профсоюзных работников в профорганизациях. Вследствие этого просим срочно составить список на указанные категории ответственных работников» [24, арк.7]. В якийсь момент - а це був пік голодомору в Україні - стався збій у надходженні пайків, і «губфондкомісія» знайшла можливість по-джентльменськи залагодити справу: видати пайок за березень місяць грошима (бо наступного місяця, коли постачання у повному обсязі відновилося, було б дивним видавати «працівникам» подвійну норму продуктів, а в попередньому місяці вони вижили і без пайків - мабуть, було знайдено способи): «Запорожский (бывший Александровский губернский совет профсоюзов. 27/ІІІ-1922. Губкому. В целях компенсации ответработников за невыданный в марте месяце ответственный паек... сверх установленной прожиточной нормы, ответработникам компенсируется стоимомость невыданного ответпайка по средним рыночным ценам. Стоимость ответпайка установлена в 5 800 000 руб.» [24, арк.38]. І порушити цей порядок було нікому, адже рішення про пайки приймали саме «відповідальні працівники» на своїх колегіях, бюро, закритих нарадах, комісіях (були «комісії з питань покращення побуту комуністів»; «ремонтні комісії», які розглядали питання розподілу курортних путівок, направлення на лікування, тобто «ремонту» здоров'я партійців.).
Система діяла чітко і цинічно: при форсмажорних обставинах рятувалося найголовніше - сама система і її функціонери. В найдраматичніший момент голодомору бюро Запорізького губкома КП(б)У 17 травня 1922 р., розглянувши питання «О материальном положении сотрудников парторганизации», приймає постанову: «Ввиду того что сотрудники парторганизации находятся в сильном материальном затруднении, вследствие низкой оплаты труда, - прибывший из ЦК КПУ фонд для помощи голодающим обратить в фонд заработной платы сотрудников парторганизации» [25, арк.17 зв.].
У травні 1922 р. ЦК КП(б)У дозволив губкомам розширити свою діяльність щодо матеріального забезпечення комуністів; при всіх губкомах були утворені так звані господарські колективи, які на додаток до попередніх розподільницьких функцій опанували ще й методами посередництва, стягування ренти за оренду підприємств тощо. Досить швидко «госпколективи» при губкомах перейшли до справжнього рекету: з Катеринослава повідомляли про обкладання підприємств спеціальним податком; представники Бахмута (тодішнього центру Донбасу) доповідали, що рішенням бюро губкома всі радгоспи обкладені даниною в 10% їх прибутків; в Одесі велася підготовча робота: виявлялися підприємства на предмет їх обкладання.
Було багато заяв про єдність партії і консолідацію навколо спільної справи. Але надто часто ідилічний образ партії як ковчега однодумців руйнувався грою амбіцій, інтриганством, нестримною сваволею людей без вишколу честі і з чималими повноваженнями. Зіткнення персон і груп на периферії подекуди були такими сильними, що руйнували цілі партійні організації. Ще в лютому 1921 р. в доповіді Донецького губпарткома черговій партійній конференції зазначалося: «Во всех организациях происходило брожение, борьба между различными группировками местами принимала обостренный характер, руководители партийных группировок вносили в борьбу лишнюю страстность - прения в организации принимали характер сколи.» [26, арк.6].
Усі політичні сентенції (доповіді, виступи, звіти) у виконанні регіональної партноменклатури звучать трафаретно, вторинно, штуч- но, стандартизовано, а тому, з точки зору дослідника, непереконливо. Гучні і високі слова щодо світової революції, революційних дат, основних марксистських положень тощо звучать формально, одноманітно, стандартизовано, абстрактно і створюють враження ритуального виконання. Тексти такого роду, старанно і просторо вписувані в протоколи, копіювалися з інструктивних листів, які тоді щедро розсилалися з центру на місця, або зі стандартних навчальних посібників для шкіл політграмоти. Навпаки, усі особисті заяви, просьби, вимоги, запити, які у чималих кількостях збереглися в обласних партрхівах, звучать колоритно, різноманітно, природно - переконливо.
Ось зразок спроби привести власні сили у відповідність з партійним дорученням (січень 1921 р.): «Прошу Губком откомандировать меня из Донгубчека. Имея от роду 17 лет, еще раз напоминаю, не могу нести это серьезную работу, которая притом в ближайшем будущем совершенно может разрушить мой слабый организм» [27, арк.28].
Ось фінальна частина листа до секретаря Донецького губкома одного з номенклатурних працівників, заскоченого і ображеного тим, що його не переобрали до складу Бахмутського міськвиконкому (січень 1921 р.): «Мне думается, что благодаря тому, что я живу «одиночкой», ни с кем не группируясь и не желая привещать каждого и всякого на свой счет, многие праздные умы подхватывают каждое словечко на мой счет, но полагаю, что всему должен быть положен конец. Я не карьерист. Индивидуально я страдаю отсутствием общительности - моя серая кабинетная работа, но это не значит, что я контрреволюционер или плохой коммунист. И Губкому нужно решить, можно ли мне оказывать доверие на самой рядовой работе, ибо
