На нараді партійного активу Мелітопольського повіту відзначалися як політична доцільність ротації кадрів, так і ризикованість цього заходу: «.Укрепление менее слабых районов заменою работниками более сильными путем переброски отдельных предволиспол- комов с одного места на другое, ввиду засиженности их на одном и том же месте, от которых перебросок наблюдались хорошие результаты, были и противоречивые случаи переброски - выходы из партии.» [36, арк.4].

Переміщення партфункціонерів практикувалися не тільки як знаряддя планової ротації кадрів з метою їх профілактичного «оздоровлення», а й як надзвичайний засіб покарання, особливо у перші пореволюційні роки. Наприклад, у ході ліквідації так званої «Бердянської склоки» у липні 1922 р. Запорізький губком серед найсуворіших заходів ужив такі: «...Ограничиваясь строгим выговором с предупреждением и занесением в личное дело, лишением права в течение 6 мес. занимать ответственные посты и переброской в другой район»; «сделать строгий выговор с занесением в личное дело и немедленно перебросить из Бердянска» [25, арк.37].

За небажання виконати рішення про переміщення загрожувало виключення з партії, і в протоколах керівних органів серед мотивів виключення зафіксований такий: «за несогласие с переброской на должность» [20, арк.125].

Переміщувалися партійні кадри таким же чином, як і створювалися. Заміщення керівних постів у партійних органах відбувалося фактично не з волі партійних мас, а «згори» - вольовим рішенням вищих органів. Останні не обтяжували себе навіть показним дотриманням політичного етикету - створення видимості «партійної демократії». Відверте нехтування нормами на всі лади повторюваного положення про «принцип демократичного централізму» прохоплюється у формулюваннях протоколів: «по Ореховской волости секретаря назначить по усмотрению оргинстра.» [37, арк.23]. Прикметно, що формування різних комітетів, бюро, комісій тощо позначалося терміном «конструювання» - не вибори, не формування, а саме конструювання - як у технічній грі.

Призначали партійних активістів не тільки на партійні посади, а й на так звані радянські, господарські, судові тощо. Причому, міркування самого призначенця далеко не завжди бралися до уваги. Наприклад, коли один з номенклатурних діячів написав заяву про не- готовність зайняти посаду помічника прокурора Запорізького округу відповідно до рішення Катеринославського губкома, мотивуючи це відсутністю необхідного досвіду, то на цій заяві з'явилася резолюція секретаря губкома Іванова: «Тов. Муравьеву поставить на вид на недопустимость обращения по линии советской при протесте на назначение, данное парторганами» [38, арк.294].

Вже на початку 20-х років у народі сформувалося стійке уявлення про компартію як контору розподілення посад і привілеїв. Інакше як могло народитися таке формулювання заяви одного з мешканців села Миколаївки Анастасіївської волості Катеринославської губернії до місцевого партосередка про бажання вступити в партію: «.Желаю записаться в члены комячейки и сейчас же поступить на должность. 22 февраля 1922 г.» [39, арк.4].

Що означає пропозиція визначити характеризовану тут суспільну силу як корпорацію посередностей? Поняття посередності («посредственности») тут вводиться як опозиція поняттю неорди- нарності і творчої конструктивності, суспільної плідності. Бо творення, продукування - це завжди неординарність, а посередність - це завжди обмеження споживанням чи перерозподілом виробленого, створеного. Служителі компартійної номенклатури у пореволюцій- ний період мали середньостатистичний, а то й дещо нижчий, рівень морально-етичних, інтелектуальних і психологічних якостей. Фактично безкарні у своїй сваволі, обмежувані лише хоч і суворим, але спорадичним контролем з боку керівних інстанцій, вони нездатні були позбутися спокуси переплутати громадське з особистим. Вони в основній своїй масі мало розумілися на нюансах виробництва, особливо сільськогосподарського, в їхньому середовищі інтелігентність - це був пережиток «старого світу», а віра - предмет глузування і переслідування. їхнє середовище породило гігантську масу текстів (протоколів, заяв, анкет, циркулярів, звітів, доповідей), і жодного (!) разу в них не зустрічається слово «талант» - як і «творчість», «совість», «чесність». Ці діячі в жодному разі не заслуговують категоричного осуду чи глузування. Вони поводились як звичайні, ординарні люди. Вони адекватно реагували на подразники суспільної ситуації. Але не заслуговують вони і на німб героїзму.

Відсутність персональної гідності, позбавлення права на самостійний пошук, експромт, експеримент, фактична відсутність особистої свободи - ось обставини, які змушують відмовити цій категорії діячів у праві називатися елітою суспільства.

Джерела

Державний архів Донецької області (Далі - ДАДО). - Ф.П-1. - Оп.1. - Спр.399.

ДАДО. - Ф.П-1. - Оп.1. - Спр.1411.

Державний архів Запорізької області (Далі - ДАЗО). - Ф.П-1. - Оп.1 а. - Спр.2.

ДАЗО. - Ф.П-1. - Оп.1. - Спр.18.

ДАЗО. - Ф.П-1. - Оп.1а. - Спр.5.

ДАЗО. - Ф.П-1. - Оп.1а. - Спр.9.

ДАЗО. - Ф.П-1. - Оп.іа. - Спр.7.

ДАЗО. - Ф.П-1. - Оп.іа. - Спр.12.

ДАЗО. - Ф.П-1. - Оп.1. - Спр.53.

ДАЗО. - Ф.П-47. - Оп.1. - Спр.1.

ДАЗО. - Ф.П-1. - Оп.1. - Спр.34.

ДАДО. - Ф.П-1. - Оп.1. - Спр.600.

ДАЗО. - Ф.П-47. - Оп.1. - Спр.170.

ДАЗО. - Ф.П-47. - Оп.1. - Спр.54.

ДАДО. - Ф.П-1. - Оп.1. - Спр.980.

ДАДО. - Ф.П-1. - Оп.1. - Спр.179.

ДАЗО. - Ф.П-1. - Оп.1. - Спр.56.

ДАЗО. - Ф.П-1. - Оп.1. - Спр.114.

ДАДО. - Ф.П-1. - Оп.1. - Спр.1180.

ДАЗО.