ще й розділеного за етнічно-релігійною ознакою, є згадка про руського війта Коломиї - Воронка12.
Проте через брак джерел ми не можемо дати точну відповідь на питання - яким взірцем користувалися Коріатовичі при наданні місту самоврядування? Для кого (всього міста чи для окремої громади) вони видали привілей 1374 р.? І хто реально ним користувався? Уже не кажучи про те, що ж спонукало їх до цього кроку? Не вдаючись до подальшого розгляду цього питання, зазначимо лише один факт. Протягом XV ст. кам'янецькі міщани, які вирішили перейти під міську юрисдикцію Львова, були винятково нащадками вихідців або ж вихідцями з німецьких земель13. Це стосується не тільки Кам'янця. Наприклад, у міській раді Львова серед лавників протягом 1382-1387 рр. зустрічаємо Фрича зі Смотрича14.
Розглядаючи документи, що виникли протягом тривалого діархічного правління на Поділлі Коріатовичів, спробуємо окреслити соціальну структуру князівського оточення у зазначений період15. Отже, на верхньому щаблі бачимо самих князів, братів Коріатовичів: Юрія, Олександра, Костянтина, Бориса, Федора, Василя (Семен Юрійович, як імовірний син Юрія Коріатовича, з'являється лише раз серед свідків документа, виданого представниками старшого покоління). У документах вони виступають або парою, або поодинці. Загалом такий спосіб правління не є чимось надзвичайним для того часу. Варто згадати хоча б правління галицько-волинських князів Андрія і Лева Юрійовичів, які в документі від 9 серпня 1316 р. засвідчували добросусідські стосунки з Тевтонським орденом. Титулатуру князів у цьому латиномовному документі подано так: Andreas et Leo, Dei gratia duces totius Terrae Russuae, Galiciae et Lademiriae (Андрій і Лев, Божою милістю князі всієї Руської, Галицької та Володимирської землі)16. Певним дисонансом щодо позначення самих себе у власних документах виглядає лист Костянтина і Бориса Коріатовичів до римського понтифіка Урбана VI із проханням про заснування єпископства на підвладних їм землях. Тут не так важливий текст документа, як титулатура князів - nobilium virorum C[onstantinus] et B[oris] ducum Podolie (шляхетні володарі17 Костянтин і Борис князі Поділля)18. Але варто зауважити, що йдеться про звернення до святого престолу, отже, тут могла бути зовсім інша традиція складання формуляру.
Далі бачимо князя, можливо залежного або близького співпрацівника Коріа- товичів - Василя Вінницького (або Божського). На думку сучасного польського історика Я.Тенґовського, він є протопластом цілої низки князівських родин українських земель, а саме Збаразьких, Порицьких, Вишневецьких та Воронецьких19. Цій проблемі дослідник присвятив кілька праць, де обґрунтовує думку, що князь Василь Вінницький із великою долею ймовірності може бути батьком Федька Несвизького20. Цю ж версію підтримав у своїй останній публікіції і Я.Куртика21. Аналіз документів, пов'язаних із князем Василем і Федьком Несвизьким, а також історичних подій з кінця XIV ст. по 1430-х рр., провокує до висування як робочої гіпотези про локалізацію міста Божського22.
Наступний щабель займають пани23, під якими у документах Коріатовичів виступають восьмеро осіб: власник Сокільця пан Гринько, власник Бакоти пан Немиря, власник Язлівця пан Рогозка, а також пани Бедришко, Вишко Товстий, Прокіп, Павло Слупич і Михайло Процевич. Із цієї групи маємо і князівських урядників - Гринька, який був червоногродським і подільським старостою, та Рогозку, що був старостою у Смотричі та Язлівці (див. біограми).
Решту свідків, які згадуються у документах, відносимо до нижчої групи - зем'ян та бояр, або князівських слуг і двірських24. Певну ієрархію цієї групи можемо побачити у привілеї Юрія та Олександра Коріатовичів для міста Кам'янця (1374 р.): «...Ktory bojarzyn, albo sluga kniazyi albo ziemianin...» («...Котрий боярин, або слуга князя або зем'янин...»), «...Ktory bojarzyn, albo sluzebnik kniazi, albo ziemianin...» («...Котрий боярин, або служебник князя або зем'янин...»). Далі у тексті цього документа бачимо наступний перелік: «...Jesli b^dzie kniasz, ziemianin albo dworzanin...» («.Якщо князь, зем'янин або двірський.»)25.
На превеликий жаль, лише незначна кількість із них згадується у джерелах бодай ще один раз. Відтак особи, про яких ми знаємо тільки їх імена, залишаються практично невідомими. Загалом складність з ідентифікацією зумовлена не стільки вкрай слабкою джерельною базою, як, насамперед, різночитаннями щодо тих самих осіб у документах руської та латинської традицій. Зокрема, останні, які дійшли до нас у пізніших копіях (здебільшого другої половини XVIII ст.), ставлять перед дослідниками складні ребуси щодо визначення осіб з оточення Коріатовичів.
Якщо подивитися на сусідні території, то, окрім князів (ідеться про руський домен короля26), ми бачимо ті ж самі категорії привілейованої верстви. У документі Владислава II Яґайла від 16 жовтня 1395 р., яким король надав місту Коломиї право щотижневого торгу і міський герб, зустрічаємо перелік тогочасної шляхти: «...Quocirca vobis omnibus et singulis capitaneus, baronibus, nobilibus, tenutarys, woiewodis ceterisque terre nostre Russie» («...До того ж усі й поодинці старости, пани, шляхтичі, зем'яни, воєводи всієї нашої руської землі...»)27. Таким чином, бачимо старост (намісників), панів, бояр або зем'ян, державців та воєвод. Ще одним документом, де бачимо структуру шляхетського соціуму не тільки Корони Польської, а й Великого князівства Литовського, є відомий акт адаптації литовських шляхетських родів до гербових братств коронної шляхти. Отже, з боку Корони: «Proinde nos praelati, barones, nobiles et proceres regni Poloniae...» («А також прелати, пани, шляхта та васали Королівства Польського.»), «...nobilibus boyaris terrarum Lithuaniae...» («.шляхта, бояри Литовської землі.»), «.baro- num et nobilium