terrarum Lithwaniae.» («.пани та шляхта Литовської землі.»)28. Гарним прикладом міг би слугувати начебто білінґвічний документ від 19 жовтня 1404 р. про суперечку між королем Владиславом II Яґайлом та Ядвіґою й Ельжбе- тою Пілецькими щодо міста Тичин і Заліської волості - адже маємо два документи, скріплені пергаментним шнурком, один з яких написано руською мовою, а другий - латиною. Але, на превеликий жаль, у руському варіанті відсутні означення категорій свідків, малопольського панства та руського зем'янства. Натомість латиномовна версія документа на їх означення використовує знані нам категорії «шляхтичів та зем'ян руської землі» («nobiles et terrigene terre Russie»)29.
Із документів, писаних руською мовою, маємо такі приклади означення шляхти залежно від персонального складу: «.а при том были бояре земяне» (1378 р.), «.иных добрыхъ людии землянъ много было» (1391 р.), «.иных при томь веле добрыхь велебныхъ шляхетных было» (1414 р.), «.А на то были сведце, добрии панове.» (1421 р.)30.
Отже, неоднорідність привілейованого прошарку на руських землях у XIV ст. виглядала як певний симбіоз. З одного боку, більш ієрархізована польська коронна система, що складалася з панів, шляхти та державців і будувалася за двома ознаками - адміністративно-урядницькою й походженням. З іншого, руського та литовського, боку бачимо панів, зем'ян і бояр. Якщо додати ще й князів, то русько-литовська структура виглядає більш складною за походженням, адже князі, як це видно на прикладі свідків із документів Коріатовичів, не завжди належали до роду Ґедиміновичів.
Навіть попри те, що співпрацівники Коріатовичів згадуються у джерелах всього декілька разів, можемо зробити висновок про досить строкатий їх склад. За аналізом імен можемо побачити тут кількох вихідців із західних країв. Про такий стан справ на руських землях маємо промовисту згадку у документі для Ходка Чемеровича: «.и иныхъ много было при томъ добрыхъ людий: полянъ (вихідців з польських етнічних територій - В.М.) и руси»31.
Утверджуючи власну адміністрацію на Поділлі, Коріатовичі спиралися на замкову систему. Із цим пов'язані знані нам із джерел замкові воєводи у Кам'янці, Смотричі, Червоногроді та Язлівці. На жаль, про урядників інших подільських замків нам нічого невідомо. У даному випадку важливими є надання для Немирі на Бакоту і Гринька на Сокілець. Ці великі надання можна з певною долею ймовірності прирівняти до посідання уряду замкового воєводи, та й отримали їх люди з найближчого оточення князів Коріатовичів (особливо це стосується Гринька та Немирі). Поза джерелами залишилися замки Меджибіж, Скала, Божський, Вінниця, Брацлав, Черкаси, Звенигород. Наявність воєводи в Язлівці дозволяє припустити, що вони були й у досить невеликих населених пунктах. Зокрема, таку практику для XV ст. можна побачити на прикладах Бара, Зінькова, Сатано- ва, коли невеликий замок ставав центром замкового повіту32.
Отже, за наявними джерелами можемо реконструювати персональний склад воєвод: кам'янецький - Малинтович Остафій Матвій (1374 р.), смотрицький - Олешко (1374 р.), червоногродський - Гринько (1374 р.), Рогозка з Язлівця (1375 р.)33. Серед цього загалу виділяється уряд Гринька, майбутнього володаря Сокільця. Під 1375 р. він зазначений як подільський староста. Водночас у руському домені короля з середини 1350-х рр. при будь-якому верховному володареві цієї території існує уряд ґенерального руського старости (пан староста руської землі Отто Пілецький (1359, 13б8 рр.), пан Андреяш староста руський (1377 р.)34; capitaneus noster generalis, capitaneus terre Russie generalis35). Через брак джерел ми не можемо напевно стверджувати, що уряд, який Гринько тримав у 1375 р., був головним, ставши прообразом уряду ґенерального подільського старости. Але навряд чи для подільського старости вживалася така формула - «сталося при державе пана Оти Старости руської зємлі»36, адже на Поділлі староста мав над собою князя, точніше ціле гроно князів. І урядування старости з рук князя, вочевидь, відрізнялося від старостування на теренах руського домену короля.
Наявність підчашого може свідчити про спробу заснування ієрархії урядників князівського двору на взірець дворів Казимира, Людовіка або Владислава Ополь- ського (підчаший - Франчко (1388 р.))37. А інформація про трьох писарів упродовж 18 років свідчить про потребу в їх праці (писарі Супрон (1375 р.), Андрій Морхина (1391 р.), Грегор (1392 р.)).
Згідно з документами, які дійшли до наших днів, і на яких зазначено свідків, персональний склад князівського оточення має такий вигляд:
1374р.: Свідки акту князів Юрія та Олександра Коріатовичів на міське право для Кам'янця (за копією з 1791 р.): «A swiadkowie nato. Kamieniecki wojewoda Ostaphy Matwy Malintowicz, y z bratem swoim Semianem; Hrynko czerwonogrodzki wojewoda, Olesko smotrycki wojewoda, Olesko Holodanic, Wasko Kobiac. … A pisan list w zamku kamienieckim … Rзk^. Suprona pisarza kniazego»38.
1374р.: У документі князя Олександра Коріатовича для смотрицьких домініканців свідками є «Гринко панъ староста подольскии, смотрицкий воевода Рогозка, Прокоп, Семенко Карабчеевский»39.
1375 р.: Документ князя Олександра Коріатовича для краківських купців (без свідків)40.
1385 р.: Документ князя Костянтина Коріатовича для краківських купців (без свідків)41.
1388 р.: Документ князів Костянтина і Федора Коріатовичів для пана Немирі на Бакоту з селами Студениця, Привороття, Підтеремці, Ходорівці, Борсуківці, Молодове, Онисимівці, Бронниця, Лядава і Бучаї. Свідками цього документа є «... knjaz' Semen Juriewic, knjaz' Vasilij Vinnickij, pan Hrynko Sokoleckij, Pavel Slupic, Vysko Tolstyj, Chodko Cemerevic, Vysko Chudyj, Pasko Vasnovic, Adamko Sversckovskij, Bedrysko, Hotart Pec,
