1391 р.: 20 червня у Смотричі князь Федір Коріатович надає своєму слузі пану Гриньку Сокілець із прилеглими селами. Серед свідків цього документа «панъ Немиря бакотьскии, Янушко Скепецьскии, Михаило Процевичь, Павелъ Ступич, Печь Шюмозкии, панъ Рогозка, панъ Бедришко, Ходко Верозубъ, панъ Вышко Толъстыи, Ходько Чемеревич, панъ Прокопъ, Пашко Васнович. А писалъ листъ княжии писарь Аньдреи Морхына...»43.

1392 р.: Князь Федір Коріатович надає панові Бедришку чотири села. Свідками документа є «pan Niemierza bakocki, p[an] Pawel Stupicza, p[an] Michailo Proezowiez etc. ... A pisal ten list Hreor...»44.

З усіх згаданих на документах князів Коріатовичів свідків лише деякі змогли зробити кар'єру на Поділлі за наступних володарів цих земель. Серед них пан Бедрих (Бедришко), який у 1392 р. отримав від князя Федора чотири села у Скальському повіті. Він був вихідцем із Сілезії і користувався гербом «Сверчик», через що його нащадки йменувалися Сверчами (Свірчами). Появу на Поділлі Бедриха пов'язуємо з діяльністю князя Владислава Опольського, а враховуючи той факт, що більшість родин, які користувалися згаданим гербом, походили з Намисловської та Опольської округ45, це припущення видається дуже слушним. Уже його син, Миколай Бедрих (або просто Бедрих, через що їх часто плутають і вважають однією особою), отримавши під час Вітовтового володіння Поділлям (1411-1430 рр.) низку надань, вийшов на чільне місце серед місцевого панства. Не дивно, що саме його згадано у джерелах як першого кам'янецького каштеляна (1436/1437-1441 рр.)46. До сілезької «діаспори» можемо залучити ще і його далекого родича Адамка Сверчковського та Пашка Бусловича.

Приклад Ходка Чемеровича, імовірно шляхтича з Перемишльської землі, де є село Чемеровичі, і з яким у XV ст. пов'язана родина Чемеровських (Чемерсь- ких)47, є доволі цікавим, якщо подивитися на його участь як поважного свідка різноманітних актів того часу - від виданих князем Федором Коріатовичем (1391 р.) до виданих князем Федором Любартовичем (1411 р.). Слід також згадати і про бенефіції від Яґайла та участь у вирішенні суперечки між Яґайлом та Ядві- ґою й Ельжбетою Пілецькими (1404 р.)48.

Імовірно, деякі пани та зем'яни намагалися не поривати давніх стосунків із представниками династії Ґедиміновичів, але в нових реаліях змушені були маневрувати між королем та удільними князями. Для прикладу, пан Ленько Зарубич, староста і жидачівський воєвода князя Федора Любартовича, після 1430 р. перебував серед оточення князя Свидриґайла та отримав від нього низку сіл у Луцькій і Кременецькій волостях (у тому числі Олику)49.

Через часту зміну верховних володарів та їх представників, а також з огляду на статус Поділля, подібну практику бачимо за часів Вітовта, коли пани з Бучача, згадуваний уже Бедришко та інші, були лояльними до великого князя литовського, але з його смертю швидко зробили вибір на користь Яґайла.

Зважаючи на наявну джерельну базу, можна зробити деякі висновки. Отже Коріатовичі прагнули впровадити прив'язану до існуючої системи замків адміністративну модель та утворити власну надвірну урядницьку ієрархію. Про це свідчить наявність старост, замкового воєводи та підчашого. На жаль, ми не можемо чітко окреслити структуру у цілому.

Зіставлення зазначених у документах Коріатовичів свідків із наявними джерелами другої половини XIV - першої третини XV ст. дозволяє з певною долею ймовірності побачити князівське оточення. Серед найближчих співпрацівників діархічної моделі правління Поділлям бачимо сина старшого брата Юрія Коріато- вича - Семена, залежного від них або співпрацюючого з ними князя Василя Вінницького, місцевих панів, панів з інших руських земель (зокрема Перемишльської), прибульців із польських етнічних територій (про що свідчать імена і відгеографічні прізвиська-прізвища). Наявність у цій групі вихідців із Сілезії є підтвердженням контактів із Владиславом Опольським та його оточенням у часи, коли той правив руським доменом короля (1373-1378 рр.).

Отже, можемо визначити соціальну структуру подільської еліти як триступінчасту, де на вищому щаблі разом із володарями перебувають князі - представники родини, залежні або князі-співпрацівники; на другому - пани, а на третьому - бояри, зем'яни, княжі слуги та двірські.

Біограми:

Адамко зі Сверчковець - свідок (як Adamko Sversckovskij) надавчого документа на Бакоту з прилеглими селами, виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами пану Немирі (1388 р.) (Tзgowski J. Sprawa przyl^czenia Podola. - S.171). Вірогідно походив із сілезьких Сверчків, які прибули на руські землі разом з Владиславом Опольським. Утім, у жодному з гербовників не згадується Адамко зі Сверчковець. Лише у генеалогії Сверчів з Ожка (de Orzech, de Orzek) є Адам (Зиґмунт), батько ксьондза Францішка (див.: Dunikowski J. O rodzie Swierczkфw na Rusi w wieku XV i pocz^tkach rodziny Dunikowskich // Miesiзcznik Heraldyczny. - 1931. - T.10. - №9. - S.208; №10. - S.217).

Бедришко (Бедрих) - свідок (як Bedrysko) надавчого документа на Бакоту з прилеглими селами, виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами пану Немирі (1388 р.) (Tзgowski J. Sprawa przyl^czenia Podola. - S.171). Посвідчив надання панові Гринькові на Сокілець (1391 р.) (Груша А. Невядомая грамата Фёдара Карьіятовіча за 1391 г. - С.134).

Буслович Пашко - свідок (як Pasko Buslovic) надавчого документа на Бакоту з прилеглими селами, виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами пану Немирі (1388 р.) (Tзgowski