І знову як і в XIX ст. відповіді були достатньо варіативними. Так, напрям, започаткований ще Ю.Бачинським та А.Ляховим, в українській літературі 1920-1930-х pp. став найбільш поширеним завдяки зусиллям таких видатних вчених як М.Слабченко, О.Оглоблин та М.Волобуєв.

Відомий дослідник О.Оглоблин у своїй ґрунтовній праці з історії вітчизняного господарства наголошував, що економіку першої половини XIX ст. можна вивчати "виходячи тільки з принципу господарської автономії України" [8, с.4]. Пізніше О.Оглоблин зазначав, що до утворення чи поширення цієї автономії на всю Наддніпрянщину спричинило об'єднання її земель наприкінці XVIII ст. під владою Російської імперії. "Це було об'єднання розпорошених, колись розбитих частин єдиного економічного організму України", - писав О.Оглоблин, підкреслюючи, що "звичайно процес консолідації економіки розвивався повільно і в складних економічних умовах", маючи на увазі боротьбу за українські ринки західноєвропейського та російського капіталу [9, с.166]. Економічна автономність Наддніпрянщини, на думку О.Оглоблина, мала визначальний вплив не тільки на господарський розвиток країни, але й на всю українську історію XIX ст. [10, с. 18].

Практично такий само погляд поділяв М.Слабченко, хоч і зауважував, що О.Оглоблин недостатньо висвітлив спадковість господарської автономії Наддніпрянщини XIX ст. від самобутньої української економіки XII - XVII ст. Тому, саме цим моментам М.Слабченко приділив багато уваги в своїх відомих працях [11].

Таким чином, можна казати про те, що серед головних рис української економіки першої половини XIX ст. О.Оглоблин та М.Слабченко вважали її єдність та певну самостійність, тобто автономію в межах господарства Російської імперії ( та сама "господарча відрубність" України за Ю.Бачинським). Однак українська економічна автономія за О.Оглоблиним та М.Слабченком внаслідок політичної підлеглості була змушена мати нерівноправні й збиткові для себе економічні взаємини з політично пануючою Росією. Колоніальний визиск здійснювався різними шляхами - обмеження розвитку української промисловості, використання України як ринку сировини, і як ринку збуту російських промислових виробів завдяки протекціоністській митній політиці [12, с. 108-113] (тут

0глоблин та М.Слабченко йшли за відомими українськими фритредерами О.Бутовським,

Вернадським, М.Бунге, а також М.Стасюком), через несправедливе кредитування (О.Оглоблин тут спирався на відому працю М.Яснопольського) [13, с.215], політику в залізничному будівництві тощо.

Фактично, О.Оглоблин та М.Слабченко розглядали товарообмін між Україною та Росією, особливо збут на українських ринках московських промислових виробів як основний прояв колоніального визиску XIX ст. Тому, на думку Д.Бованенко, у М.Слабченка в роботах є "безліч фактичного матеріалу, що свідчить про колоніальну політику Росії супроти України. Звісно, що це можна віднести й до О.Оглоблина. В той же час ми не маємо у дослідника українського господарства прямої відповіді, чи можна вважати Україну часів капіталізму колонією Росії? Навпаки, як антитеза російській колоніальній політиці висувається міць, живучість українського господарчого терену, його зв'язки зі світовим господарством і навіть імперіалістські нахили української буржуазії..." [7, с.102].

Українська економіка в дореформені часи, за О.Оглоблиним та М.Слабченком, незважаючи на політичну підлеглість та визиск, лишалась досить могутньою і автономною та впевнено прямувала власним капіталістичним шляхом, що не був привнесеним з Росії чи Західної Європи. Українська економіка, на думку обох дослідників, була тісно пов'язана з господарством Європи, й, більш того, займала своє, досить вагоме, місце в світовому товарообміні. Особливо наголошував на цьому в своїх працях М.Слабченко, в роботах О.Оглоблина ця теза присутня у меншій мірі. Вірогідно, під впливом історичної концепції М.Покровського, О.Оглоблин та М.Слабченко вважали пріоритетним в українській торгівлі першої половини XIX ст. зовнішній товарообіг, який впливав на економічне і політичне життя. Подібні оцінки випливали з необхідності, по-перше, показати природну, вигідну торгівлю із Заходом як альтернативу примусовим та збитковим зв'язкам з Росією, по-друге, підкреслити міць українського господарства, яке займало гідне місце в міжнародному розподілі праці.

Згідно з поглядами М.Слабченка українське господарство дореформеного часу було "об'єднаним і ваготіючим до своїх кінцевих пунктів - до Чорного моря, зв'язаним різними шляхами зі своїм закордонним споживачем" [14, c.lV]. Тобто, орієнтація української економіки на Південь розглядалась істориками як орієнтація через чорноморські порти на європейський ринок. Подібна точка зору була й у послідовника М.Слабченка М.Букатевича [15, с.36]. Прихильником такої концепції був і К.Воблий, який у своєму нарисі економічної географії України, зокрема, писав: "...на Україні можна зазначити... одну нитку, яка зв'язує всю її господарчу історію: наша людність стихійно тяглася до Півдня, до теплого моря". Цьому заперечували рецензенти нарису С.Остапенко та К.Дубняк, останній вважав, що українське населення здебільшого спрямовувало свою господарську діяльність не на Південь, а на Схід і Південний Схід, до нових земель [16].

Вищезазначені методологічні підходи М.Слабченка та О.Оглоблина знайшли віддзеркалення у дослідженнях М.Бачинського, М.Букатевича, О.Варнеке, К.Воблого, П.Клименка, Т.Слабченка, Є.Сташевського, М.Яворського та інших дослідників 1920 - початку 1930-х pp. Ці підходи мали вплив не тільки на історичну але й на економічну літературу.

Праці М.Слабченка та О.Оглоблина, як відомо, стали історичним підґрунтям для теорії М.Волобуєва про Україну, як "колонію європейського типу". Як зазначав один з опонентів видатного економіста, М.Волобуєв "до своєї "нещасливої" долі України у Союзі підходить зі своєї історичної довідки... себто