Автор підкреслює, що скарб, знайдений в с. Погорілому, представляє великий інтерес для науки, так як він в своїй значній частині поступив на зберігання і його склад є аналогічним більшості скарбів, знайдених в області поширення так званої черняхівської культури. Порівняно задовільна збереженість найбільш пізніх монет не дозволяє далеко відсунути дату закриття скарбу від дати чеканки монет. Автор припускає, що скарб було закопано в землю в кінці ІІ або на початку ІІІ ст. нашої ери і вважає, що зв'язок скарбу з черняхівцями беззаперечний. А звідси напрошується висновок: готи рушили із пониззя Вісли в кінці ІІ ст. їх шлях лежав до Причорномор'я, в основному в межиріччі Дністра і Південного Бугу. Загони їх мабуть ішли і по лівобережжі Бугу, тобто і через Уманщину. Рятуючись від нашестя готів, люди ховали скарби. Таким чином, черняхівська культура на Уманщині існувала до приходу в Причорномор'я готів. Готи, підкреслює дослідник, не були творцями черняхівської культури на Уманщині [5, арк.58].

У зв'язку з публікацією статті, Г.Ю. Храбан отримав листа від професора Академії Наук Німецької Демократичної Республіки доктора Ірмшера, адресованого «Професору, доктору Г.Ю. Храбану», в якому той звертається до автора: «Вельмишановний пане колего! Редакція «Східна класична бібліотека. Документація археологічної літератури» дозволяє собі просити Вас надіслати автореферат до Вашої праці «Скарб римських динарів із с. Погорілого». Передбачається, що в нашому журналі будуть друкуватися Ваші рецензії, які будуть вміщуватися Академією наук у виданнях країн... Сподіваючись на Вашу дружню підтримку наших заходів, що зв'язують народи, наперед висловлюємо подяку і чекатиму з задоволенням на надсилання Вашого резюме. Вітаю Вас, з щирою пошаною дуже зобов'язаний Вам професор, доктор Ірмшер» [4, арк.5].

«У зв'язку з тим, що я не «професор» і не «доктор», я не став відповідати на листа. Коли б я туди написав (в АН НДР) і там дізналися з ким мають справу, то для мене міг вийти конфуз або звідти й не відповіли б», - писав Храбан [4, арк.7].

Матеріал, розміщений Г.Ю. Храбаном у журналі «Советская археология» зацікавив доктора історичних наук В.В. Кропоткіна: «Я сейчас готовлю работу об экономических связях Римской империи и Византии с Восточной Европой. Мне все это очень интересно. Буду рад получить от Вас какие-либо новые известия, в том числе и о монетах. Если возможно выслать карандашные притирки или слепки, то это было бы пределом моих мечтаний». Вчений в своєму листі закликає Григорія Юхимовича до подальшої співпраці з журналом, особливо статтями про черняхівську культуру [4, арк.8].

Більшість істориків вважають, що черняхівську культуру залишило по собі слов'янське плем'я антів, які тут жили в II-VI ст. н. е. Дослідник Г.Ю. Храбан стверджує, що в ІІ-V ст. н.е. на території області поселень антів в той період було більше, ніж тепер є сіл. Окремі з них були невеликими, але деякі з них тяглися вздовж річок два-три кілометри. Краєзнавець робить припущення, що в той час на Черкащині жило 300-400 тисяч чоловік [6, с.4].

Краєзнавець Храбан у статті «Нові матеріали з історії Уманщини» описує історію життя антів. Він приходить до висновку, що ці народи продавали хліб Римській імперії, грецькій колонії Ольвії, Боспорському царству. Якраз про це і свідчать численні знахідки римських грошей в Умані та одинадцяти селах району [7, с.56].

У газетній статті «Про час заснування Умані» Г.Ю. Храбан вказує, що у 1569 р. було здійснено об'єднання Польщі з Литвою, підписана так звана Люблінська унія. Тоді українські землі від Литви перейшли до рук шляхетської Польщі. Степи України були безлюдними і їх звали Диким полем. Життя людей неможливим робили татарські орди. Небезпечно тоді жилося і на землях сучасної Черкащини, яка межувала з Диким полем. Тут жили тільки волелюбиві сміливці - втікачі з Волині, Північної Київщини, Галичини. Пани сюди боялися показуватися. Проте, із зростанням і зміцненням Запорозької Січі життя на межі з Диким полем стало безпечнішим. Польські магнати побачили ці багатющі українські землі й оголосили їх пустинями, бо були вони «пусті» від панів, не належали їм. Ці землі й почали роздаровувати магнатам. Так, в 1609 році польський король подарував «пустиню» Умань магнатові Калиновському. В 1845 р. в Одесі вийшла книжка А. Скальковського «Наезды гайдамак на Западную Украину», в якій автор подав відомості з історії Умані від цієї дати. З його «легкої» руки з цього часу стали вести початок існування Умані всі ті, хто писав історичні нариси про наше місто. Дата ця в дореволюційний період нікого не турбувала. Зате її зразу підхопили польські шляхетські історики, з метою показати, яку нібито велику цивілізаторську роль здійснили польські магнати на «пустинях» «дикої і безлюдної» України [8, с.4].

Дослідник Г.Ю.