З родинних документів Мартосів нам вдалося відшукати три заповіти: полкового судді лубенського Мартина Васильовича Мартоса, його молодшого брата - полкового обозного лубенського Павла Васильовича та сина останного Михайла.

З фамільного архіву Жуковських відомі тестаменти представників двох поколінь цієї родини. 9 березня 1701 р. склав заповіт сотник глинський Михайло Прокопович Жуковський. Через 18 років (7 травня 1719 р.) склав тестамент суддя полковий лубенський (1714-1722) Андрій Михайлович Жуковський.

Тестаменти значного військового товариша Григорія Михайловича Гамалії та його вдови Марії Василівні не були виділені в окрему родинну збірку, а зберігаються в збірці Лазаревського в Інституті рукописів НБУ ім. В.І. Вернадського.

Вивчення історії старшини Стародубського полку забезпечується такими тестаментами: пана Леона Івановича з Стародуба (червень 1690 р.) [23, арк.29-30], стародубського військового товариша, пана Іллї Рубця від 7 грудня 1692 р. [35, с.491-492; 18, с.973-974], шептаківського сотника Василя 24 вересня 1696 р. [35, с.401-402; 18, с.976-977], святомиколаївського стародубського священика Романа Ониськовича Ракушки-Романовського (1701 р.) [36, с.175-177; 18, с.987], військового товариша Івана Тимошенка (4 липня 1701 р. [37, с.32-33; 18, с.992-993], колишнього стародубського полкового судді Давида Трохимовича Пушкаренка (24 травня 1705 р. [38, с.191-194; 39, с.826-827, 18, с.998-999]), Ірини, вдови новгород- сіверського сотника Захара Степановича (14 вересня 1705 р. [38, с.194-195; 18, с.999-1000]), полкового судді стародубського Прокопа Силенка про віддачу Чернігвському кафедральному монастирю 2200 золотих, взятих у борг у нього стародубським міщанином Яковом Шираєм (1719 р.) [40, с.1-2], значкового товариша Стародубського полку Василя Матвійовича Журмана (1724 р.), Параски Костянтинівни, удови протопопа новгородського Григорія Заруцького (20 березня 1734 р.) [23, арк.184-186], Олексія Єсимонтовського (1739 р. [23, арк.211-214зв.]), отамана городового стародубського Василя Велинського (9 серпня 1748 р. [23, арк.251-252зв.]), Стефана Миклашевського від 11 лютого 1750 р. [23, арк.268-272зв.], Григорія Дем'яновича Скорупи від 20 травня 1752 р. [37, с.223-225], Євдокії' Владиславівни Борозни, удови бунчукового товариша Григорія Гамалії від 23 січня 1755 р. [23, арк.290-291], полкового судді стародубського Кирила Лобисевича від 19 червня 1757 р. [41, арк.544-548], Марини Григорівни Єсимонтовської, уродженої Скорупи від 1 лютого 1765 р [42, арк.1-2; 37, с.247-249].

Значний військовий товариш Степан Михайлович Миклашевський написав заповіт 11 лютого 1750 р. Свій чималий маєтковий комплекс він розділив на 5 частин - між своєю дружиною та 4 синами [43, с.249- 250]. Молодший син Михайло у вересні 1774 р. все своє майно, не маючи дітей, записав дружині.

Бунчуковий товариш Володимир Іванович Ракушка-Романовський заповів свої маєтності племіннику Максиму Турковському, двоюрідним сестрам Мотрі (попадді с. Овчинця), Ірині і Гафії, двоюрідному брату Парфену Филимоновичу і "сестрі" Євдокії Федорівні Підгурсковні Василієвій Лисаневич, роздробивши їх на 5 частин.

Ймовірно існувала збірка паперів Немировичів-Данченків, яку використав при написанні "Малороссийского родословника" В.Л. Модзалевський. В його праці є згадки про чотири тестаменти представників цієї родини. За даними історика 15 жовтня 1707 р. "достигнув лет, старостию преклонных" склав заповіт військовий товариш Матвій Данилович Немирович-Данченко, яким грунт Бранівщизну заповів усім синам порівну. На той час з чотирьох його синів живими були троє (Семен, Пилип та Іван), а четвертий - Микита - загинув під Биховом у 1707 р. Крім того, Семен отримав двір "веде Рубцова млива", Пилип - урочище Брод (займище млинове на броду Істровському), Іван - млинок з 2 підданими і хутором в Чубковичах над р. Істровкою. У 1707 р. склав заповіт син Матвія - значковий товариш Стародубського полку Микита Матвійович Немирович-Данченко, за яким його сини Гнат, Григорій та Іван отримали разом з дядьком Семеном жилі двори й ріллю в Стародубі. Його син Григорій Микитович 16 листопада 1765 р. заповів своїй сестрі Ганні (дружині значкового товариша Федора Георгійовича Косовича) двір в Стародубі. У 1735 р. склав духівницю брат Матвія другий полковий осавул стародубський, сотник топальський Пилип Немирович-Данченко. За заповітом син Степан отримав хутір Істровський, син Іван - млин Сновський і слобідку, син Петро - підданих в с. Лакомій Буді, замотаєвський млин з полем і греблю вверх озера Замотаєвського, доньки Мотря, Єфросинія та Євфимія (на той час ще не заміжні) отримали "по коню, рублей по 12 кождому цена, по 2 корови". Таким чином, нам відомі тестаменти представників 3 поколінь родини.

Гадяцький полк також документований такими історичними джерелами як тестаменти: обивателя гадяцького Федора Стефановича (лютий 1699 р. [23, арк.35-36]), полковника гадяцького Івана Чарниша від 9 листопада 1710 р. [23, арк.70-71зв.]), мешканки гадяцької Настасії, удови гадяцького городового отамана Сидора Цуцмая (1720 р. [23, арк.101-102]), Уляни, удови полковник гадяцького Михайла Бороховича від 22 квітня 1724 р. [23, арк.117-123]), полковника гадяцького Михайла Милорадовича (1726 р. [23, арк.151- 151 зв.]), Євдокії Костянтинівни Голуб, вдови Івана Чарниша (31 травня 1743 р. [23, арк.229-231]), військового канцеляриста Якова Чарниша (25 грудня 1745 р. [23, арк.187-187зв.]).

До складу фамільного архіву Милорадовичів [44, с.158-164] потрапили папери родини Чарнишів, серед них заповіт гадяцького полковника Івана Чарниша [45, с.1-2], його вдови Євдокії Костянтинівни [45, с.2-6], військового канцеляриста Якова Чарниша [45, с.18-20].

У 1726 р. склав духівницю Михайло Ілліч Милорадович, який 10 липня 1715 р. отримав царську грамоту про призначення полковником