в другому - Затиркевич від 22 лютого 1724 р., значкового товариша Дем'яна Григоровича Рашевського від 16 липня 1726 р. [23, арк.149-149зв.], Степаниди, удови Федора Кулаковського з с. Краськовське від 30 грудня 1729 р. [23, арк.159-159зв.], Марії Іванівни Лисиці, удови сотника городиського Андрія Стаховича від 1 січня 1731 р. [23, арк.173-176], Фотинії Селевихи з с. Красковське від 2 січня 1736 р. [23, арк.188-188зв.], Семена Малявки на рухоме і нерухоме майно Чернігівському кафедральному монастирю (1744 р. [56, арк.1-11]), Олени Іванівни Ярмолківни (Забіли) від 14 лютого 1747 р. [57, с.1-11], генерального судді Федора Лисенка [57, с.105-116], Настасії Іванівни Красковської (Григорієвої Єлисеєвої) від 18 липня 1753 р. [23, арк.280-281зв.], козака Любецької сотні Григорія Балченка (1757 р. [58, арк.1-2]), доньки бунчукового товариша Івана Дорошенка Марфи Волинської від 20 лютого 1758 р. [59], Євдокії Пушкаревської, яка мешкає в Любецькій сотні (1764 р.) [60, арк.1-2].
До сімейного архіву Лизогубів, мабуть, входили тестаменти полковника чернігівського Якова Кіндратовича Лизогуба, його доньок Домникії Кандиби та Марії Бутович, бунчукового товариша Семена Семеновича Лизогуба та сина бунчукового товариша Романа Костянтиновича Лизогуба. 27 серпня 1737 р. виказала останню волю донька Якова Лизогуба, вдова генерального осавула Степана Івановича Бутовича Марія. За цим документом її син Дем'ян отримав частину с. Солонівки Городницької с., сл. Смяч, пустий пляц в Седневі і пляц в Чернігові, його брат Степан - сс. Карильськ, Черевки, Хотивель, Старосілля і двір в Седневі [61, с.1], її онуки Іван, Петро та їх сестри отримали вотчини Старосельської [61, с.128]. Є згадка про те, що у 1749 р. склала духівницю іі сестра - вдова сотника конотопського Андрія Федоровича Кандиби Домникія Яківна [62, с.262]. Представник іншого покоління родини бунчуковий товариш Семен Семенович Лизогуб своїм тестаментом від 25 червня 1781 р. залишив маєтності доньці Тетяні, дружині Опанаса Дем'яновича Гоголя-Яновського. Син бунчукового товариша, прапорщик Роман Костянтинович Лизогуб у 1782 р. заповів с. Івашківку та хут. Суховирський з угіддями (через безпотомність) брату Василю та сестрі Ганні (Сахновській).
В архіві А.А. Бакуринського (один з найстаріших фамільних архівів Лівобережжя, що містив документи від початку XVII ст.) знаходився тестамент Юрія Миколайовича Бакуринського [63, с.16-17] та є згадки про духівниці Івана Визькгерда Яцкевича [63, с.17], козачки Марії Гучихи [63, с.17], Феодори Бакуринської [63, с.20], Ганни Соколовської [63, с.21], Якова Юрійовича Бакуринського [63, с.21], Ничипора Солтаха [63, с.21].
1748 р. склав духівницю учасник кизикерменського походу 1695-1697 рр., значний військовий товариш Чернігівського полку (? - 1709 - 1710), сотник березненський (1723-1728), генеральний осавул (1728-1741), генеральний суддя (1741-1751) Федір Іванович Лисенко. З цього документу ми дізнаємося, що він був одружений двічі, й мав 14 дітей - 7 синів та 7 доньок: від 1-го шлюбу 4 синів (Івана, Якима, Федора, Трохима) та 5 доньок (Гафію, Настасію, Ганну, Тетяну, Марфу), які на момент складання заповіту були вже заміжні. Від 2-го шлюбу - 3 синів (Йосипа, Олександра, Степана) та 2 доньок (Уляну та Катерину), ще не заміжніх. Ще за своє життя Федір Лисенко розпочав розподіл свого чималого маєткового комплексу (до якого входили с. Дягове, с. Кліщинці, с. Осмаки, поля, сінокоси, млини, городи, ліси, сади, пасіки, гаї, лан курчинський, 5 сіножатей (на блистовському лузі, бруштинівську, нагуршевську, іжкеневську, у Поромного), щонайменше 4 шинки (в сс. Киселівці, Данилівці, в м. Мені), винокурня в с. Олександрівці, місце спадкове курчинське в м. Мені, пляц в м. Мені, двори (в с. Куковичах, м. Мені, с. Бондарівці, с. Олександрівці, с. Данилівці, с. Осмаках, с. Блистові), 2 хутора (в с. Блистові, с. Куковичах), 10 дворів підданих в с. Красилівці, 60 дворів підданих в с. Галицьке, худоба): він виділив сину Якиму двір в Куковичах, 20 років той користувався підданими в Киселівці, доньці Ганні - 2 дворища з хатами й городами в с. Бондарівці. Гафії - шинок та городи в Мені. Настасії - шинковий двір курчинський в м. Мені, інших доньок від 1-го шлюбу батько також наділив приданим. Своїм тестаментом Федір Іванович розподілив своє майно між своєю другою дружиною, синами та донькою від першого шлюбу, тобто на 9 частин. Можемо зробити висновок, що врешті решт маєтковий комплекс Федора Івановича Лисенка, після смерті його другої дружини (яка ще у 1771 р. була жива), був розділеній між усіма його 14 дітьми.
Зберігся оригінал тестаменту (23 квітня 1701 р.) Пелагеї Зарецької-Зенькович, яким вона відписала батьківське поле і сіножать хорунжому Омеляну Красковському, з умовою, щоб він її поховав [65, арк.1].
За духовним заповітом значкового товариша Чернігівського полку "з давних лет" [66, арк.128] Остапа Стефановича Башкирця після смерті його дружини Євдокії Мальцевич всі добра Башкирців у Сосниці протопоп чернігівський Григорій Максимович продав за 1500 карбованців судді полковому чернігівському Тимофію Сенюті, а гроші пішли на відновлення після пожежі Чернігівської соборної Спасо-Преображенської церкви [66, арк.217].
1 січня 1731 р. виказала свою останню волю Марія Іванівна, донька полковника компанійського Лисиці, вдова сотника городиського Андрія Стаховича. В тестаменті вона визначила "имение мое в недвижимих добрах покойним мужем моим и мною чрез куплю и заслуги его набитое и от моихъ родителей оставшоеся детямъ моим" [23,
