погляд пронизує глядача, простір, Всесвіт. Козак Мамай у стані молитви-медитації, славлення та нерозривного єднання з Богом, у замріяності - знаходження за мріями, в плині ілюзорного марева. Козак-Мамай на народних картинах - це медитуючий воїн [3]. Цей стан додатковим акцентом, у багатьох варіантах, підкреслює легко схилена на бік голова «Козака Мамая». Саме в цьому спокої і криються глибокі внутрішня сила та міць [2, с.12]. Суть цього одкровення в єдності духовної й військової сили, мудрості й дієвості [3]. Козак, на певний час відклавши зброю та кшатрійну-військову справу, є брахманом-мислителем, що звеличує душу свою думками про Бога та вічне, самовдосконалюючись у самозануренні та самоспогляданні творить образ досконалого воїна-перевертня, який допомагає йому перекидатись на вовка підчас бою. У народі козак вважався чаклуном, характерником [5, с.14], тому що досконалий рівень володіння рукопашем та військовим мистецтвом завжди вважався чарівним дійством.
У Козакові-Мамаєві як міфологічному модулі орійського способу життя поєднано мудрість відунів-рахманів і дієвість воїнів-кшатріїв. Козак-Мамай став символом взаємодії двох провідних верств традиційного суспільства духовної та військово-адміністративної, символом єдности відунів і воїнів. Це синтез бойової активності й мудрості [3].
Кобза в його руках - духовно-чарівний інструмент, символ душі народної, божественного призначення - акцентовано підкреслює високодуховний стан. Козак Мамай - мислитель, який творить думу про Бога, велич військової справи, великих воїнів та мислителів землі рідної, ратні подвиги, перемоги та силу зброї. Він існує у системі образів, які допомагають йому вдосконалюватись.
Характерно, що музично-поетична творчість була невідємною складовою військової культури і в попередню епоху історії Вітчизни. Носителем справжньої, високого стилю, героїчної дружинної поезії були самі члени вищої дружини, наділені відповідним поетичним і музикальним хистом і узброєні потрібною, технікою. В наших величальних піснях гуслі виступають нерозлучним товаришем старинного князя чи боярина, як бандура подорожняя подругою пізнішого козака. «Княгня Іванко» «на головочці сокол носить, в правій рученці коничка водить, в лівій рученці гусельки носить». В билині Добриня високою грою «в гусельки яровчаті» дає пізнати присутнім, що перед ними один з їх же товаришів, з високої дружини «буде то дородний (родовитий) добрий молодець, святоруський могутній богатир» [9].
Воїн тоді є повноцінним, коли не лише вчиться володіти зброєю, а також є творцем прекрасного.
Поруч з козаком - чаша, можливі варіанти кубок або кухоль, одвічний символ брахмана - «чаша знань». Як і сказано у давньому вітчизняному міфі, що «з неба впали на землю зроблені з золота плуг, ярмо, сокира і чаша» [10, с.181] - символи варнової належності. Чаша - брахмани, сокира - кшатрії, плуг - вайшиї, ярмо - шудри. Можливо, ріг-порохівниця - «рогу достатку» дублює за своїм сутнісним символізмом туж саму брахманську чашу. Або ж навпаки - символізм рогу був змінений чашею, а вже ріг не зникши, будучи невідємною складовою сюжету, осучаснили новим призначення - порохівниця.
Саме слово «козак» походить від назви варни кшатріїв і має чітку вітчизняну етимологію. Є категорія Запорозький Кіш - синонімічний тотожник категорії Запорозьке Військо, тобто Кіш - військо кшатріїв. Отаман кошовий - батько кшатріїв. Воїн Коша - «косак» (відбувається чергування ш-с), знову-таки воїн з зачіскою косою. Наступне чергування с-з - косак - козак [11, с.56].
Також на картині зображується головний убір козака специфічного крою.
Снага стану козака Мамая настільки потужна, що передається глядачу, заворожує, спонукає до відчуття причетності. Бо відомо - лише тоді ти справжній воїн, коли ти справжній творець. Лише вміючи творчо мислити, можна перемагати в боях вишукано вбиваючи ворогів. На те та інше треба могутні духовні сили.
М.Ткач: «Що стосується імені козака - Мамай, то витоки власних імен людей сягають доісторичних часів і своїм походженням пов'язуються з іменами та епітетами давніх богів. А отже — мають спільне індо-іранське мовне підґрунтя. Ця обставина дозволяє шукати коріння слова «мамай» рівнозначно й на ґрунті нашої мови, як однієї з найдавніших індоєвропейських мов». Імовірно, Мамай - це той, який має маю, володіє маєю. «Майа» з санскриту - ілюзія [12, с.804]. Давн. інд. «майя» — видіння, марення, ілюзія, перевтілення, швидка видозміна. Ілюзія або відносність - одна з базових категорій в мудрості пращурів, а також один з базових елементів у вітчизняному рукопаші. «Мамай — це узагальнена назва взагалі. На підтвердження можна навести вираз «піти на мамая» (цебто навмання)» [4, с.7]. Таку ж ілюзорну відносність майї мають категорії майоріти, маячити, маятись та місяць - май. Можна припустити, що Мамай це не стільки ім'я, скільки звання майстра майї - розумової мудрості та бойової досконалості гармонійно збалансованих. Той же М. Ткач: «Ім' я Мамай є ознакою людини, що здатна до внутрішньої трансформації, самозаглиблення, перевтілення, переходу на рівень підсвідомості, здатна до чарівного єднання з Природою, з Богом. Акт божественного маяння - медитація, самозаглибленням».
Ім'я Мамай є серед давньоруських імен зі старих актів, ще до «татарського іга» [13]. «Мамай - це ім'я, до сих пір присутнє в святцях у формі Мамій» [14, с.133]. Архаїчність, вітчизняність та популярність імені-назви Мамай свідчить зафіксованість її в топонімі кургану Мамаєва могила та Мамай-гора або Мамай-Сурка (Mamaissor), старе городище (Horodisscze), або місто, з кріпосним валом старого замку [15] на лівому березі Дніпра в