Майже на всіх відомих картинах «Козак-Мамай» є зображення дерева, здебільшого дуба [2, с.14]. Задній план картини не просто прикрашений деревом-дубом - це складова частина сюжету. В народнопісенній творчості це дерево стверджує довговічність народу, його невмирущість, безсмертність. На картинах цей символ Світового Дерева Життя [2, с.14] - втілення зв'язку поколінь оріїв-русів, нескінченності життя, величі родоводу руського. Коріння - минуле, стовбур - сучасне, крона - майбутнє. Три чарівні світи взаємопроникні.

Невеликого розміру постаті і сцени, що бачимо на картинах поряд із головним героєм, — це очевидний додаток. Додатком їх можна вважати тому, що вони не мають здебільшого ні логічного, ні тісного композиційного зв'язку з великою постаттю козака, який звичайно від них навіть відвернутий і не звертає ніякої уваги на все навколишнє. Звідки б не походив той чи інший сюжет, найважливіше те, що він додатковий, пізніший, ніж сама основа композиції і її головний образ [4, с.7-8].

Серед вельми старих варіантів картин «Козака Мамая» зустрічаємо козака, який характерно змикає пальці рук. На пізніших зразках під зображенням вміщено примітизоване тлумачення, що Мамай «воші б'є» [4, с.10]. Що ж до трохи дивної пози козака, який нібито розчавлює вошу, з усього світового мистецтва лише «дх'яні-мудра» дає аналогічну композицію [4, с.18]. Зважаючи на всю монументальність елементів сюжету, є недоречним припустити відносно дійсно епохального образу примітивну побутовість «биття вошей». Чи не більш реалістичним, враховуючи достатньо серйозну збереженість орійської культурної спадщини на теренах нашої Вітчизни, є припустити дане характерне зімкнення пальців рук як снагові (енергетичні) замки та знаки - мудри, які використовуються в Йозі для керування снаговими потоками та передачі інформації. Таке бачення з огляду на загальну «йогівську» позицію, яку має «Козак Мамай», є більше правдоподібним. В багатьох країнах Сходу поширені подібні зображення людей [2, с.16].

Історичні корені культурної близькості Вітчизни зі Сходом губляться у сивій давнині [4, с.14]. Тож час виникнення сюжету характерного для картини «Козак Мамай» і можливе джерело «поштовху» слід шукати в той історичний період, коли наш народ був об'єднаний з теперішніми народами Сходу. Давність образу козака Мамая настільки глибока, що можемо означити, що це йоги та Будда сидять як козак Мамай, а не навпаки. Тому, що культурні цінності, зокрема і Йога, були створені та мандрували з Наддніпрянщини на Схід разом з племенами оріїв, од роду яких походив і Будда. Образів менш-більш аналогічних композиції типу «Козак Мамай» чимало у східному мистецтві різних часів і народів - від давніх алтайців до іранців сасанідської доби і, нарешті, будиської іконографії [4, с.20].

С. Наливайко зазначає: «Загальновизнано, що на території сучасної України в давнину жили індоарійські племена, частина яких у II тисячолітті до нової ери вирушила до Індії, а частина лишилася, взявши участь в етногенезі балтійських і слов'янських народів, серед них і українського. Величезна подібність між мовою індоарійської культури, культового дійства й жерців-брахманів - санскритом і балтійськими та слов'янськими мовами свідчить про найтісніші контакти цих народів у минулому» [18, с.3].

Час не руйнує тільки досконалі та протягом віків вироблені форми, що міцно увійшли в свідомість народу. Ось чому і створення композиції постаті сидячого козака, що залишилася улюбленою протягом кількох століть, слід, напевно, віднести до глибокої давнини [4, с.14].

Цілком можливо, що тип картини «Козак Мамай» не тільки існував в XVII ст., але й відбивав на цей час давно складені, традиційні для національного живопису стилістичні форми. І як би не змінювалися деталі і не додавалися написи, тут і там у більшості пам'яток, що збереглися від пізнішого часу, виринають якісь риси дуже давніх прототипів [4, с.21].

Іконографічний тип зображення козака сягає своїм корінням першого тисячоліття до християнської ери - першого тисячоліття християнської ери [5, с.14].

Про давність даного образу говорить не лише картина «Козак Мамай». Не випадковість та не поодинокість засвідчується іншими мистецьким творами більш давнього періоду, що збереглись завдяки більшій тривкості матеріалу-носія інформації - кам'яним стелам.

Найбільш цікавою у розгляді нашого питання є народна назва цих кам'яних стел - «мамаї». А.Скальковський зазначає: «Багато хрестів кам'яних і баб обламаних зветься мамаями» [4, с.16].

Народна пам'ять чітко зберегла прямий зв'язок між кам'яними стелами та картиною «Козак Мамай», означивши їх одним і тим же ім'ям - Мамай. Тим самим підтверджуючи припущення, що Мамай це і ім' я і звання.

Якщо і картини, і кам'яні стели означаються однією і тією ж назвою то явно, що вони повинні мати певний взаємозв' язок між собою.

Одним з поштовхів для народної традиції, що сприяв міцнішому закріпленню асоціації образу «древнього запорожця» з своєрідною позою, могли бути і статуї на степових могилах. Якщо ці могили зв'язувалися з козаками легко пояснити і фігури «мамаїв» як зображення якогось