Прообразом «Козака Мамая» можна вважати, наприклад, кам'яну стелу з кургану біля села Керносівка Новомосковського району. Всі чотири сторони ідола вкриті різноманітними малюнками. Під лівою рукою зображений лук, нижче правої - булава та кинджал, а біля пояса - сокира, мотика та молот. Позаду рослинні візерунки на тильній стороні та обох боках. Зображена рогата тварина - бик, а на передній стороні - пара коней. Досить показове «дерево життя», що підкреслює хребет, ребра та таз. Треба відмітити під корінням дерева ступні. Вони підкреслюють коліносхиленість ідола. В оформлені Керносівського ідола сконцентровані уявлення, які відбиті також на інших стелах та гробницях з курганів ІІІ тисячоліття до х.е. [19, с.94-95]. «Косиці» на перших кам'яних стелах індоєвропейців степів є зображенням оселедця (стели зі Сватова, Керносівки). Вірогідно її носили праіндоєвропейці, тобто народ, від якого походять всі інші етноси цієї мовної сім' ї. Археологічно простежується шлях цих племен на схід до Алтаю, Індії, Ірану. Арії перенесли комплекс праіндоєвропейської культури (в тому числі і оселедець) в Індію [20, с.175-176].

Керносівська стела дійсно характеризує особу кшатрія-воїна в позиції сидячи на колінах сідницями до п'ят, що є одним з різновидів пози для медитації, в Йозі називається «поза алмаза - Ваджрасана. Використовується як вихідна для виконання багатьох вправ, тренування дихання, концентрації уваги та споглядання» [6, с.15]. Також дана поза може характеризуватися і як «поза героя - Вірасана. Застосовується як вихідна поза для тренування дихання, концентрації уваги та медитації» [6, с.46]. Навіть назва «поза героя» сама означає військову сутність даного виду тренування. На стан молитви-медитації вказують також прикладені до серцевої та сонячної чакр руки, які контролюють серцебиття та дихання, спрямовуючи душу та тіло у вир Нірвани - нерозірваного єднання з Богом, символізуючи брахманську сутність. Прослідковується кшатрійна зачіска - коса на виголеній голові. Обличчя брите з залишеними вусами. Наявна зброя: булава - символ влади, кинджал, сокира, келеп та молот. Зображений пояс. На тильній стороні стели наявне ялинкоподібне «дерево життя» - символ вічності. На картині ж «Козак Мамай», враховуючи не об'ємність, а площинність носія інформації, - «дерево життя» подається вже як окрема композиційна деталь, але має все той же сутнісний зміст. Наявні коні, як і на картині «Козак Мамай», - вірні товариші воїна, також тур (образ якого був символом досконалого воїнства - «яр-тур»). На стелі є характерні візерунки, які до нашого часу використовуються для оздоблення вишиваних сорочок. Можливо це таємні письмена для посвячених.

Тобто, «козацькі» ознаки зовнішності зустрічаються вже на кам'яних стелах ще п'ять тисяч років тому. Вони, імовірно, несуть образ Бога війни одночасно зображуючи його земне втілення через образ вождя-воїна, що комплексно поєднано у культовому монументі, який також є і пам'ятником великому пращуру і зразком для вдосконалення воїна.

Отже, з вищевказаного дійсно видно, що сюжетні елементи картини «Козак Мамай» використовувались, як найменше, вже п'ять тисяч років тому і на позначення саме людини військової, яка несе в собі потужний духовно-снаговий потенціал. Він символізується в культурі нашого народу одними і тими ж ознаками протягом значного історичного періоду. Таким чином можемо небезпідставно припустити, що образ картини «Козак Мамай» є продовженням звичаю зображення воїна-мислителя від попередніх епох вітчизняної історії, що передавався у вигляді кам'яних стел. Відповідно, прослідковується пряма спадкова лінія виконання за допомогою різноманітних матеріалів та технік архетипічного образу, як джерела інформації для формування особистості досконалого воїна.

Звичаєвість композиції, а часом і її складових частин, навіть дрібниць, дає можливість скласти уявлення про пам'ятки, що не збереглися, але які були прообразами-попередниками картини «Козак Мамай». Ці прообрази, в свою чергу, пов'язані з ще давнішими творами, генезою своєї композиції ідуть у так звану скіфську добу, і саме ця давнина робить, нарешті, зрозумілою дивовижну сталість композиційної схеми картини [4, с.31-32].

Звернемо увагу на кам'яні стели так званого скіфського періоду, які з'являються в VII і існують до IV ст. до х.е. Виконані з монолітних кам'яних глиб або плит, які обтесували, надаючи їм узагальнену форму людської фігури, наступною обробкою різцем у низькому рельєфі означались деталі. Вони уявляють собою зображення воїнів зі зброєю. Мають брите обличчя з вусами підковоподібної форми. Руки зігнуті під прямим кутом та складені над поясом одна над одною. У пізніший період права зігнута під гострим кутом і тримає ритон. У більшості випадків воїн зображений у шоломі з ногайкою в руці підпоясаний широким поясом, озброєний мечем, бойовою сокирою та луком в гориті, є масивна гривна. Інколи поверх гориту підвішена чаша [21, с.105].

Пояс з різноманітною зброєю на ньому обов'язковий елемент кам'яних зображень індоєвропейських воїнів, які мешкали в степах 5—3 тис. років тому. На кам'яних стелах найдавніших індоєвропейських воїнів Північного Причорномор' я невід' ємним елементом є не лише бойовий пояс, а й гривна. Гривни обов'язково присутні на кам'яних стелах скіфських воїнів [20, с.158].

Костянтин Багрянородний у творі «Про управління імперією»: «Цей народ ми називаємо скіфами або гунами. Щоправда, самі себе вони звуть русами» [22, с.413].

Ніяких локальних особливостей прослідкувати не вдається, навпаки, можна говорити про стандартизацію стел на широкій території від Подунав'я до Передкавказзя [21, с.105].

Також на певних стелах