Наступна низка розглянутих праць присвячена європейській політиці Німеччини.

Ґрунтовним дослідженням з цієї теми є робота А. І. Кудряченко "Європейська політика Федеративної Республіки Німеччини (1970-1991 рр.)". Дослідник говорить про проблеми "зовнішньої політики ФРН, що представляє одну із провідних демократій Заходу, справляє значний вплив на ситуацію не лише на європейському континенті, а й у світі в цілому. Стан міжнародних відносин багато в чому залежав у попередні десятиріччя і залежить сьогодні саме від реального змісту європейської політики Федеративної Республіки Німеччини. Перші кроки до подолання воєнно-політичного розколу Європи були зроблені на рубежі 70- х років переважно завдяки європейській політиці Бонна" [7, с.5].

У монографії досліджуються особливості формування та реалізація європейського курсу ФРН в історично завершений період. Автор приходить до висновку, що "західноєвропейська політика Бонна уможливила еволюцію розвитку країни від свідомо запрограмованої залежності до взаємозалежності у межах західного виміру та відповідних політичних координат" [7, с.17].

Водночас А.І. Кудряченко визначає європейську політику ФРН, як "ставлення урядових кіл і провідних партій цієї держави до проблем упорядкування й розвитку політичних процесів в Європі" [7, с.25], серед яких він бачить також німецько-німецькі відносини, "східну політику" ФРН і відносини з Радянським Союзом.

Новітньою науковою розвідкою, що заслуговує детального вивчення, є монографія С.В. Кондратюка "Європейська політика об'єднаної Німеччини". Автор стверджує, що "Федеративна Республіка Німеччина як одна з провідних демократій Заходу є провідним політичним гравцем у Європі і впливовим суб'єктом у світовій політиці. Розвиток і перспективи європейської інтеграції як у попередні десятиріччя, так і нині, багато у чому залежать від реального змісту зовнішньої політики ФРН. Перші кроки на шляху розбудови тісної економічної співпраці країн Західної Європи на початку 50-х років відбулися завдяки активній підтримці Бонна. Надалі ФРН відіграла істотну роль у поглибленні та розширенні інтеграції на континенті, у формуванні структур і механізмів Європейського економічного співтовариства, у створенні сучасної архітектури Європейського Союзу" [8, с.14].

Ключовою складовою зовнішньополітичного курсу Німеччини є "європейська політика", під якою автор розуміє політику ФРН щодо розширення та поглиблення європейської інтеграції. Такий підхід поділяє більшість як вітчизняних, так і зарубіжних політологів. "Він також цілком узгоджується із зовнішньополітичною традицією Федеративної Республіки Німеччина, згідно з якою німці під "європейською політикою (Europa-Politik)" розуміють саме німецьку політику щодо розбудови, функціонування і розширення Європейського Союзу (до 1992 р. стосовно ЄЕС)" [8, с.56].

Багатосторонній вимір зовнішньополітичної стратегії ФРН досліджується у монографії Р. А. Кривоноса "Німеччина в структурі європейської співпраці".

Дослідник доводить, що Німеччина відіграє важливу роль у становленні об'єднаної Європи. "90-ті роки минулого століття, дозволили Німеччині посісти одне з провідних місць в системі міжнародних відносин у Європі. Досягнення цієї мети стало можливим завдяки використанню кооперативних зовнішньополітичних стратегій та тісній інтеграції держави у структурі безпеки і співробітництва на континенті" [1, с.2].

Автор приходить до висновку, що "внаслідок глобальних змін кінця 80-х - початку 90-х років Німеччина отримала засоби структурного впливу на політичну й економічну ситуацію на європейському континенті, тобто здатність впливати на структуру міжнародних відносин, у рамках якої діють інші міжнародні актори" [1, с.20].

Як засоби німецького впливу дослідник відзначає залежність низки валют малих європейських країн від німецької марки у 90-х pp. минулого століття, інвестиційну й торговельну прив'язку цих країн до німецької економіки, визначальний вплив ФРН на формування бюджету ЄС і низки інших європейських міжнародних організацій тощо.

У праці "Українсько-німецьке співробітництво у контексті європейської інтеграції (90-ті роки XX ст.)" А.Ю. Мартинов [10] зробив спробу висвітлити політичне, економічне та військово-політичне співробітництво України й об'єднаної Німеччини на сучасному етапі європейського інтеграційного процесу.

В іншій монографії цього автора - "Об'єднана Німеччина: від "Боннської" до "Берлінської" республіки (1990 - 2005 pp.)" [11] аналізується проблематика конвергенції Заходу та Сходу Німеччини на підставі документальних джерел і новітніх праць німецьких науковців. Зокрема, фундаментально розглядається питання соціально-економічного, внутрішньополітичного розвитку й еволюції зовнішньої політики ФРН у контексті європейської інтеграції та сучасних процесів глобалізації.

Європейська інтеграція - магістральний напрямок розвитку континенту, досвід якої має не лише регіональне, а й глобальне світове значення. У процесі інтеграції знайдено й апробовано на практиці розв'язання найскладніших економічних, соціальних, політико-правових проблем, які постали перед людством у XX столітті. Майже за півстоліття розвитку інтеграції Європейський Союз перетворився в один з основних економічних центрів сучасного світу, який переважає в сукупному валовому продукті й обсязі зовнішньої торгівлі такі провідні світові держави, як США і Японія.

Економічна інтеграція - рушійна сила процесу об'єднання Європи. Вона не є самоціллю, однак у найбільшій мірі відповідає повсякчасним потребам країн-учасниць і їхнього населення, сприяє зростанню добробуту і меншою мірою торкається таких чутливих сфер державного суверенітету, як національна безпека, оборона, зовнішня політика й ін. Однак прогрес економічної інтеграції не генерує автоматичне поглиблення політичного співробітництва. Водночас, спроби передчасно форсувати політичну й військову інтеграцію успіху не мали.

Аналіз сучасного стану розвитку європейських інтеграційних процесів неможливий без врахування історії розвитку ідеї об'єднання Європи та основних теоретичних підходів, що були започатковані та розвивалися упродовж декількох сторіч європейської історії.