Важливою працею є дисертаційне дослідження запорізького історика А.В. Омельченка "Франко- німецькі відносини у контексті євроінтеграційних процесів (друга половина 40-х - друга половина б0-х років XX ст.)". Автор вважає, що Франція та Німеччина й на сьогодні вважаються "локомотивом" об'єднаної Європи, державами, які у значній мірі впливають на її політику, визначаючи її майбутнє [3, с.1]. У роботі автор аргументовано доводить важливу роль Франції та Федеративної Республіки Німеччини на початковому етапі розвитку об'єднаної Європи. Зокрема, вказує, що стосунки між Францією та Німеччиною на початковому етапі будівництва європейської спільноти не тільки довели неможливість серйозних інтеграційних зрушень без порозуміння цих великих європейських гравців, а й визначили шляхи та форми об'єднавчого процесу на багато років вперед. На взаємини між цими державами впливали як історичні стереотипи, так і зовнішні фактори, спричинені тиском наддержав, що намагалися використати розбіжності між країнами в своїх інтересах [3, с.14].

Науковець доводить, що "спроби виявлення основних тенденцій розвитку відносин між Францією та Німеччиною (Західною Німеччиною) - двома ключовими гравцями на арені європейської інтеграції, на яких базується фундамент Євросоюзу, - стають важливими. Адже саме суперечки між цими двома країнами, які формують своєрідну "вісь" європейського континенту, довгий час робили неможливими створення будь-якої стабільної системи, що гарантувала б безпеку в Європі. Розуміння витоків цих суперечностей та визначення шляхів їх подолання могло б стати також наочним прикладом для формування відносин України зі своїми сусідами" [3, с.1].

Харківський дослідник Д.В. Ченчик у дисертації "Ідея об'єднаної Європи та пошук шляхів її реалізації" розглядає розвиток європейської ідеї до і після Другої світової війни, визначає її вплив на суспільно- політичні кола західноєвропейських країн і уточнює обставини створення перших багатосторонніх організацій у Європі.

Дослідник доводить, що "переосмислення причин виникнення Першої світової війни спричинило зростання популярності планів створення єдиної Європи як однієї з альтернатив розв'язання політичних проблем, що знайшло відображення в діяльності Пан-європейського союзу Куденхове-Калергі й ініціативи А. Тріана. Проте складна економічна ситуація, повсюдне зростання націоналізму і протекціонізм обумовили її невдачу" [5, с.14].

Д.В. Ченчик приходить до висновку, що "історія становлення європейської ідеї (до 1945 р.) має тривалий шлях формування: від міркувань про "вічний мир" на континенті до злагоджених концепцій і планів багатонаціональної федерації. А 1945-1952 рр. стали часом мобілізації суспільної думки, створення й консолідації великої кількості організацій на підтримку об'єднання Європи, розробки конкретних проектів на громадському й державному рівнях, уточнення позицій зацікавлених сторін і пошуку взаємоприйнятних варіантів. Заснування відповідно до Паризького договору 1951 р. Європейського співтовариства вугілля і сталі, його успіхи на шляху економічної реконструкції країн-учасниць обумовили в остаточному підсумку напрямок подальших об'єднавчих процесів на континенті" [5, с.16].

Заслуговує на значну увагу дослідження Б. Мірхана "Європейська політика Франції (80 - початок 90-х років)". Автор аналізує європейський напрямок зовнішньої політики Франції у взаємозв'язку його основних структурних елементів з радикальними змінами європейського політичного пейзажу на рівні теоретико- концептуальної розробки та практичної реалізації європейської політики.

Після комплексного аналізу науковець приходить до таких висновків. Незважаючи на низку різних коригувань зовнішньої політики Франції, Європа продовжує домінувати у зовнішньополітичній доктрині всіх урядів П'ятої республіки. У Франції об'єднану Європу бачать:

як федеративну в економічному і фінансово-валютному аспекті;

як конфедеративну у зовнішній політиці і питаннях безпеки.

З проблем воєнно-політичної безпеки в Європі Франція продовжує виступати в ролі одного з головних гарантів європейської рівноваги [2, с.23-24].

Вагомою працею є дисертаційне дослідження 1.1. Погорської "Євроінтеграційна політика Франції". Робота заслуговує на окрему увагу, оскільки в ній розглядаються такі питання, як вплив зовнішньої політики Франції на євроінтеграційні процеси, важливість співробітництва Франції з іншими країнами Західної Європи тощо.

Автор ґрунтовно доводить, що інтеграційна політика Франції базується на глобальному баченні стратегії розвитку європейського регіону як полюсу світової рівноваги. Інтеграційний процес розглядається як складова цивілізаційного проекту і є відповіддю регіональної спільноти на глибинні трансформації світової системи міжнародних відносин.

Дослідниця зауважує, що в практичному вимірі поступово актуалізуються можливості функціонально- інструментального підходу. Пріоритет участі в інституційному реформуванні ЄС, створенні механізму "посиленого співробітництва" паралельно з нарощуванням французької присутності на потенційному просторі регіонального утворення є ознакою праксеологізації інтеграційної дії Франції, що підтверджує чи заперечує правильність обраних концептуальних засад шляхом їх практичної версифікації.

У роботі ацентується увага, що провідною детермінантою інтеграційного розвитку європейського регіону константно залишається франко-німецька взаємодія. Партнерський діалог між Францією і ФРН найбільш багатовимірним чином віддзеркалює складність характеру інтраєвропейського інтеграційного дис- курсу, що заломлюється крізь призму труднощів співіснування (різного досвіду державотворення, традицій політичного адміністрування, геополітичних орієнтацій).

Автор наголошує, що легітимація ЄС як зовнішньополітичної сутності в межах світової системи міжнародних відносин модифікує платформу трансатлантичного співробітництва. Імплікації нової ланки до євро-американського системного ланцюга відповідає реалізація французької програми комплексної авто- мізації європейського регіону від впливу втручання США до внутрішньої та зовнішньої політики ЄС. Французьке стратегічне бачення проблеми розширення ЄС відповідає