В.Лісовий звернув увагу на те, що К.Ґ. Юнґ, створюючи свою теорію архе- типів як певних утворень на рівні колективного безсвідомого, не ставив перед собою мету взагалі звільнити людину від влади архетипів. Архетип - своєрідна канва, що може мати як ціннісно-позитивні, так і деякі ціннісно-негативні наповнення (чи реалізації), завдання полягає лише в тому, аби ми усвідомлювали дію архетипів і можливість їх небажаних наповнень чи конкретизації. Те ж саме стосується так званої «деідеологізації» свідомості. Якщо ідеологія розуміється як якесь поєднання ідей і символів, що включає також цінності, то звільнитися від такої ідеології неможливо (а якщо хтось би поставив перед собою таку мету, то це мало б руйнівні наслідки) - ідеологічний вакуум для людини нестерпний19.

Проекція теорій К.Ґ. Юнґа на сферу історії та політики дозволяє більш детально простежити вплив історичних парадигм на різні рівні засвоєння політичних ідей та ідеологій: певна частина політичних теорій засвоюється на рівні свідомості, інша частина накладається на архетипи несвідомого й інтерпретується у відповідності з ними20.

На думку С.Кримського, поряд із колективним підсвідомим, що передбачає існування колективності не тільки як зовнішньої сили суспільного буття, а і як внутрішнього феномена заглиблення у надра індивідуальної психіки, більш переконливим аргументом трансперсональних феноменів у ментальності особистості є національні архетипи. Саме вони як наскрізні символічні структури ментальності можуть у різні епохи і в різних етносів мати різну інтерпретацію. При цьому архетипи можуть виступати не тільки символічними структурами, які спільні для всіх етносів, а й специфічними для окремих націй утвореннями. Вони свідчать про те, що нація - це не тільки державна, зовнішня спільність, а і «внутрішній етнос», без якого національне життя неповне. Тільки те, що пропущене через духовність, через внутрішній світ особистості, може бути довершеною спільністю21.

Безпосереднім джерелом формування ідеології, серед іншого, виступають національні архетипи як особливості менталітету та національної традиції, а також - самобутність національного релігійного світогляду. Останнє, на думку сучасного українського культуролога О.Гриценка, слід розглядати не в розумінні богів чи теологічних догматів, а в його світоглядному ядрі, яким є уявлення про sacrum - «святе», «справжнє», те, що надає сенс існуванню людини й спільноти. В основу ж українського sacrum лягли сакральні принципи хліборобської праці, батьківського авторитету, родинної честі, православної ідентичності та козацької субкультури22.

Р.Барт у праці «Міфології» об'єднав міф та ідеологію, назвавши їх «метамовою». Останню він розглядав як фактичну основу міфу23. Р.Барт не вважав доцільним проводити між ідеологією та міфом семіотичне розмежування24, визначаючи ідеологію як уведене в рамки загальної історії міфічне утворення, що відповідає тим чи іншим соціальним інтересам25. Відповідно, ідеологія - це своєрідна «воля до віри», причому кожній ідеології чи ідеологемі притаманна доля ірраціоналізму.

Необхідно зауважити, що досить часто конструювання різного роду ідеологем і ідеологічних систем здійснюється на основі суб'єктивних або несуттєвих підстав. При цьому особливо активно використовуються різного роду міфи, що значною мірою шкодить історичному процесу. Більш слушною є позиція, за якою ідеологія має ґрунтуватися на основі конструктивних суспільно-політичних і соціально-культурних схем, принципів, ідей.

Звернення в наш час до феномена ідеології викликане ситуацією, що склалася у соціумі, та потребує своєрідної ревізії глибинних основ соціального буття людини. Зокрема неминучим є концептуальний перегляд основоположних парадигм усього соціального буття і, насамперед, парадигм ідеологічного знання. Відповідно, постає нагальна необхідність вирішення цілої низки проблем. Насамперед це стосується проблеми виявлення соціокультурних витоків, котрі призвели до необхідності становлення та розвитку ідеології, а згодом почали визначати зміни її ролі і функцій у суспільстві. У даному випадку стає закономірним звернення до ідеологічних архетипів. Також важливим завданням є встановлення причин і наслідків актуалізації факторів ідеологічного порядку та вирішення проблеми реалізації ідеологічних настанов і концепцій у сучасному суспільстві в контексті формування духовного світу індивіда.

Зазвичай, ідеологія проявляється у вигляді оригінальних суджень, узагальнень і висновків. Як правило, вони виявляються суб'єктивними, тобто оцінками та судженнями того суб'єкта, виразником інтересів якого є дана ідеологічна система. Незважаючи на це, ідеологія відіграє активну гносеологічну, соціально-організаційну (спонукальну) функції, активно (залежно від свого змісту) впливає на хід суспільно-історичного культуротворення й розвиток особистості в конструктивному, суперечливому чи деконструктивному напрямах26. Дослідження історичного процесу необхідно будувати з урахуванням усіх об'єктивних і суб'єктивних чинників. Ідеологія, як і інші прояви суспільної свідомості, одночасно є «об'єктивним» і «суб'єктивним» поняттям, оскільки суспільне буття людей є не що інше, як зреалізовані уявлення, міфи, ідеї, ідеології (індивідуальні й суспільні)27. У суспільно-політичному житті ідеологія може виконувати як позитивну, так і негативну функцію, сприяти розвитку суспільства й культуротворчого процесу, або стримувати його. Також суттєвим є те, що одна й та ж ідеологія (система ідей, поглядів, оцінок) може утримувати означені характеристики практично одночасно, сприяючи суспільному розвиткові в одному вимірі та стримуючи його - в іншому. Усе залежить від змісту ідеології, характеру суспільних відносин, в яких вона розгортає свою функціональність, від загальної духовної атмосфери й культурно-історичної традиції, сила якої може не лише деформувати будь-який ідеологічний вплив, але навіть