2. Закон про конфіденційність даних, який діс у фінансових установах, повинен бути змінений таким чином, щоб він не заважав державі ухвалити дані Рекомендації.

3. Ефективна проірама протидії процедурі відмивання грошей повинна передбачати посилення багатостороннього співробітництва, а також підвищення результативності взаємної правової допомоги в пошуковому, слідчому і судовому процесах, у екстрадиції за справами, які стосуються відмивання грошей, у будь-яких випадках, коли це можливо.

Оскільки багато членів ФАТФ на той час ще не приєдналися до Віденської Конвенції ООН 1988 p., було ухвалено рішення включити в Рекомендації важливі правові механізми, перераховані в Конвенції, тобто цілий набір її постанов, які входять у статті S -11.

Але автори Рекомендацій, зазвичай, у своїй діяльності не обмежували себе рамками тексту Віденської Конвенції. Вони визнали за необхідне звернутися до проблем, які не знайшли свого вирішення в постановах Конвенції. В 2 розділі Рекомендацій (В), зокрема, у статтях 5 і 7 автори йдуть далі постанов Віденської Конвенції. П'ята Рекомендація закликає держави до розширення дефініції злочину "відмивання грошей" таким чином, щоб воно охоплювало всі інші злочини, пов'язані з наркотиками; альтернативним рішенням є введення кримінального покарання за відмивання грошей, отриманих у результаті всіх тяжких злочинів і (чи) усіх злочинів, внаслідок яких виникає доход великого розміру [Цит. за: 43, с. 345].

Рекомендація 7, яка містить можливість поширення кримінальної відповідальності за відмивання грошей і на юридичних осіб, також не має аналога в тексті Віденської Конвенції.

Третій розділ Рекомендацій (С) визначає стратегію залучення фінансової системи у викорінювання явища відмивання грошей без порушення норм і умов, необхідних для проведення ефективних фінансових операцій. ФАТФ домоглася прийняття Декларації етичних принципів, яке спонукає банківський сектор зайняти загальну солідарну позицію стосовно спроб відмивання грошей, тобто дати запевнення в тому, що банки не будуть приховувати і відмивати доходи, які надходять від злочинної діяльності, особливо від незаконної торгівлі наркотиками. Турботу про дотримання таких принципів узяв на себе Базельський комітет банківського нагляду, який у грудні 1988 р. виступив зі спеціальною заявою на цю тему (Statement on Prevention of Criminal Use of Banking Systems for the Purpose of Money Laundering).

Декларація етичних принципів містить цілий перелік правил, обов'язкових для виконання всіма банками планети. Базельський комітет енергійно наполягав і наполягає на прийнятті цього документа органами банківського контролю різних країн. З моменту проголошення Декларації в числі інших контролюючих організацій прийнята Група контролю за офшорннми банками, яка поєднує банки 19 держав, у тому числі Гонконгу і Сінгапуру, а також найбільш відомі податкові гавані на Карибських островах та в інших регіонах.

Варто зазначити, що третій розділ Рекомендацій ФАТФ багато в чому збігається зі змістом Декларації. Але разом з тим він містить безліч важливих моментів, які полегшують досягнення успіхів у боротьбі з відмиванням "брудних" грошей. Це насамперед перерахування важливих подробиць, які стосуються процедури встановлення ідентичності клієнта, відповідності рекомендованих заходів місцевому законодавству, співробітництва з органами правопорядку, проблеми професійної підготовки в боротьбі з відми-

Разом з тим серед методів протидії відмиванню злочинних доходів, рекомендованих ФАТФ, с й такі, у яких взагалі немає "прообразу" в Декларації. До них можна віднести спосіб поведінки у відносинах із країною, у якій відсутні які-небудь інструменти боротьби з таким злом (Рекомендації 21 і 22); моніторинг переливу фінансових потоків між державами (Рекомендація 23), а також пропозиції, які стосуються ролі банківського контролю й інших органів державної адміністрації в ефективному впровадженні Рекомендацій у практику (Рекомендації 26 - 29). Ще велика різниця між Декларацією і Рекомендаціями ФАТФ полягає в тому, що автори Декларації накладають певні зобов'язання винятково на банківські установи, тоді як ФАТФ розширила сферу застосування своїх Рекомендацій, охоплюючи ними і небанківські установи, які мають справу з готівкою і формально чи фактично в багатьох країнах взагалі не піддаються ніякому контролю.

Охоплення Рекомендаціями ФАТФ додаткових категорій фінансових та інших установ - нелегка справа, і такий новаторський підхід мав величезне значення. Як справедливо відзначав колишній керівник ФАТФ Т. Шерман, "центральним пунктом більшості концепцій викорінювання процедури відмивання грошей була банківська система. Проте досвід свідчить про те, що "відмивателі" можуть з однаковим успіхом використовувати з цією метою практично кожну форму корпорації чи трасту" [43, с. 347].

З найперших днів діяльності ФАТФ приділяла головну увагу результативності своєї роботи. У завершальній частині доповіді ФАТФ 1990 р. підкреслюється, що "оцінка просування в реалізації методів протидії відмиванню грошей, проведена регулярно, буде стимулом для всіх країн - учасниць ФАТФ, з метою надання діяльності в цій сфері вищого пріоритету". У процесі оцінки результативності обов'язковими визнані дві процедури; самооцінка і взаємооцінка. Перша з них прийнята під час раундів 1990-1991 pp. Вона полягає у відповідях на різні запитання, поміщені в запитальнику, розробленому ФАТФ. На основі отриманої інформації створюється "сітка виконання рекомендацій", які дозволяє зробити узагальнюючий огляд правотворчої діяльності країни в цьому напрямі.

Незважаючи на ряд застережень щодо об'єктивності при виставленні оцінок і при відсутності достатньої погодженості в ході всього процесу, дана процедура з певними модифікаціями збереглася і до сьогоднішнього дня. Згодом запитальник був, підданий переробці і доповнений таким чином, щоб об'єктивна відповідь респондента стосувалася не тільки того, прийнята чи ні конкретна рекомендація, але так само і того, як і в якому обсязі вона проводиться в життя. Після нових виправлень, прийнятих під час IV раунду (1993 р.) ФАТФ, члени Групи дійшли висновку, що удосконалений метод щорічного оцінювання дозволяє об'єктивно аналізувати діяльність країн-учасниць. Було вирішено продовжити практику самооцінювання, але за більш спрощеною формою.

Починаючи з 1991 p., члени ФАТФ ухвалили на додаток до процедури самооцінки ввести систему взаємної оцінки. Такий підхід був визнаний згодом як велике досягнення. Як було відзначено в доповіді за 1991 р., "ФАТФ вибере країни (індивідуальних членів), оцінку яких проведуть інші члени, призначені Групою за погодженим способом обстеження, а також відповідно до прийнятих критеріїв добору оцінюючих. Установлено, що оцінка всіх членів ФАТФ мала бути завершена до кінця 1996 року". Прийнято рішення про те, що жодна країна не буде піддаватися оцінювання, поки не пройде 3 роки з дня прийняття нею рекомендацій ФАТФ, крім тих випадків, коли сама країна цього вимагає. І хоча звіти команди, яка проводить оцінювання, є документами конфіденційними, члени ФАТФ виразили згоду на публікацію їхніх підсумків у щорічних доповідях Групи.

Після затвердження процедури взаємного оцінювання був установлений порядок першої серії оцінок. Він містив, зокрема, нагромадження кількісних і якісних даних за допомогою тилових анкет, відвідування країни, а також аналіз отриманих даних. Ці завдання виконують команди, які налічують, як мінімум, трьох фахівців різних галузей, які представляють дві інші країни-члена ФАТФ. Після завершення роботи команда готує проект звіту, зміст якого після представлення зацікавленій стороні піддасться обговоренню під час засідання робочої команди за участю фахівців в галузі фінансів і права. У разі потреби в звіт вносяться виправлення, а потім він передасться на розгляд і затвердження пленарного засідання ФАТФ.

Ця процедура застосовувалася в перший раз у 1992 р. під час оцінки Франції. Наступними за нею країнами стали Швеція, Велика Британія й Австралія. Результати їхнього обстеження були настільки задовільними, що вирішено було прискорити цей процес.

Під час 4 наступних раундів сесій ФАТФ були проведені 7 чергових оцінок (Австрії, Бельгії, Канади, Люксембургу, США, Швейцарії й Італії-), а під час 5 раунду ще 9 (Німеччини, Греції, Голландії, Гонконгу, Іспанії, Ірландії, Норвегії, Фінляндії і Японії).

Подальші звіти і доповіді підтвердили висновки про ефективність методів самооцінювання й особливо взаємного оцінювання. Виступаючи на конференції з проблем міжнародної злочинності, а також злочинності серед урядових службовців (Conference on International and White Collar Crime), проведеної в Оксфорді в 1993 p., секретар ФАТФ Д. Гріффітс заявив: "Не знаю, чи був би без такої процедури досягнутий настільки ж значний прогрес у реалізації Рекомендацій. Прагнення кожної країни, яка піддається оцінюванню, виглядати якнайкраще - це найкращий стимул для налагодження таких справ, який не міг бути передбачений у якому-небудь іншому методі оцінюванні" [43, с. 349].

Тому метод взаємоперевірки в діяльності ФАТФ набув подальшого розвитку. Останніми роками в процесі його удосконалювання в нього був внесений важливий коректив: якщо в перші роки головним критерієм вважалося вдале сполучення відібраних способів протидії відмиванню "брудних" грошей у даній країні, то тепер основний наголос зроблено на фактичну результативність такої протидії.

Хоч такий критерій прийнято, проте застосовувати його треба для кожної країни окремо. Що ж стосується всієї організації ФАТФ, то ступінь реалізації її Рекомендацій, який свідчить про ефективність її діяльності в цілому, став основним критерієм її успіхів чи невдач.

Найбільшим успіхом ФАТФ вважається помітне просування в зміцненні законодавчих систем окремих країн.