Д. Рікардо також розрізняв абсолютну вартість (уречевлену в товарі) і відносну вартість (мінову вартість, в якій втілена праця, що здатна виражати споживчу вартість іншого товару в процесі обміну на нього). Крім того, вартість товару, на його думку, створюється не лише живою працею, а й вартістю затраченого у виробництві капіталу, тобто витратами живої і уречевленої праці. Вплив на ціну товару тимчасово здійснює попит і пропозиція.

При визначенні величини вартості товарів Рікардо з'ясував її залежність від рівня розвитку продуктивності праці, вперше дослідив і частково вирішив проблему суспільно необхідної праці в її співвідношенні з індивідуальною працею (і відповідними затратами), правильно розкрив вплив процесу перенесення вартості зношених засобів виробництва на вартість новоствореного продукту. Водночас невиправдано стверджував, що регулятором величини вартості товарів є індивідуальні затрати товаровиробників за найгірших умов (розповсюджуючи цю особливість сільського господарства на всі галузі), не зміг розрізнити двох видів праці (абстрактну і конкретну), не розкрив механізму перенесення вартості, не аргументовано поділяв капітал на основний та оборотний і на постійний та змінний, змішував вартість товару з ціною та ін.

Предметом політичної економії Д. Рікардо називав насамперед сферу розподілу, тому головною метою своєї праці він вважав з'ясування законів, які управляють цим розподілом. Однак вчений досліджував проблеми безпосереднього виробництва (оскільки джерелом вартості вважав працю). Акцент на відносинах розподілу зумовлений тим, що у його формах найповніше виявлялися особистісні та речові фактори виробництва. Проте він не зміг обґрунтувати категорії "продуктивні сили", "виробничі відносини", "відносини власності", "закони, що регулюють розвиток усієї економічної системи", зокрема закони, що управляють виробництвом матеріальних благ, і відносини власності, які при цьому виникають, закони обміну матеріальних благ та відповідні відносини між людьми.

Д. Рікардо вивчав і розвивав трудову теорію вартості, частково використовуючи метод сходження від абстрактного до конкретного, що було його заслугою. Але він не застосував історичний підхід до аналізу капіталізму, неповно використовував метод абстракції, системний підхід.

Використавши трудову теорію вартості, Д. Рікардо науково обґрунтовано розглянув проблему розподілу доходів. Оскільки єдиним джерелом вартості сукупного суспільного продукту є праця, то Рікардо критикував погляди тих економістів, які таким джерелом називали засоби виробництва (в тому числі землю). Прибуток він розглядав як привласнену капіталістами неоплачену працю найманих робітників, показав обернено пропорційну залежність між величиною заробітної плати і прибутку, як джерело ренти визначив працю найманих робітників у сільському господарстві, впритул підійшов до правильного з'ясування величини заробітної плати (виокремлюючи при цьому природну і ринкову ціну праці).

Капіталом Д. Рікардо помилково вважав певну сукупність матеріальних благ, які приводять в рух працю; дотримувався закону Сея, хоча й допускав можливість криз внаслідок неправильного розподілу ресурсів. Як і Сміт, цей економіст не зміг вирішити суперечність між законом вартості і законом додаткової вартості. Причиною була відсутність обґрунтування категорії "робоча сила" з точки зору законів вартості і середньої норми прибутку (зокрема, привласнення капіталістами рівновеликого прибутку на рівновеликий капітал без порушення закону вартості), заперечував існування абсолютної ренти (це навело на висновок, що рента не зумовлює подорожчання сільськогосподарських товарів). Непослідовною була його позиція при визначенні величини заробітної плати, концепцію якої він запозичив у своїх попередників. З одного боку, вчений чітко розмежовує вартість втіленої в товарі праці і вартість праці (заробітну плату). Природна ціна праці під впливом попиту і пропозиції є близькою до суми, яка необхідна для утримання робітника, його сім'ї та певного зростання їх потреб. Ринкова ціна праці коливається навколо природної (при перевищенні її чисельність працівників зростає, збільшується пропозиція праці на ринку, з'являється безробіття і падає ринкова ціна праці, і навпаки). З іншого — величину природної ціни праці він обмежує фізичним прожитковим мінімумом (цьому сприяло захоплення Д. Рікардо теорією Мальтуса). Крім того, в процесі дії "природного закону" величина заробітної плати по суті поставлена ним в залежність від попиту і пропозиції на працю.

Д. Рікардо стверджував, що капіталізму властива тенденція руху норми прибутку до зниження, зумовлена зростанням вартості сільськогосподарської продукції у зв'язку з переходом до обробітку земель гіршої якості, що призводить до збільшення вартості сільськогосподарської продукції, а отже, і величини ренти. Протилежна тенденція притаманна рухові прибутку. Це, в свою чергу, послаблює внутрішній стимул розвитку капіталізму, загострює суперечності між класами. Позитивною на той час була його ідея, що розвитку економіки капіталізму сприяє золотий стандарт, поєднаний з розміном банкнот на золото. Великою заслугою Д. Рікардо є обґрунтування принципу порівняльної переваги у сфері міжнародної торгівлі.

Недоліки, притаманні поглядам А. Сміта і Д. Рікардо, були значною мірою усунені у працях К. Маркса і Ф. Енгельса.

Література

1. Навчальний посібник. — Тернопіль: ТАНГ — "Астон", 2000. — 325 с.

2. Коропецький І. С. Українські економісти XIX століття та західна наука. — К.: Либідь, 1993. —192 с.

3. Коуз Р. Фирма, рынок и право: Пер. с англ. — М.: -Дело ЛТД* при участии иэд-ва -Саіаііаху". 1993.

4. Курс переходной экономики / Под ред. Л. И. Абалкина. — М.: Т.-Финстаинформ. 1997.

5. Курс экономической теории / Под ред. М. Н. Чепуриш, Е. А. Киселевой. Киров: Изд-во "АСА", 1996.

6. Ленін В. І. Повне зібр. творів.

7. Леонтьев В. В. Экономическое эссе. — М.. 1990.

8. Лукинов И. И. Эволюция экономических систем. — М.: Экономика. 2002. — 567 с.

9. Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Аналітична економія. Принципи, проблема і політика. Мікроекономіка. — Львів, 1999.

10. Маркс К., Енгельс Ф. Повне зібрання творів.

11. Маршалл А. Принципы политической экономии. — М.: "Прогресе", 1983. — Т. 1,2. Менгер К. Основание политической экономии. Австрийская школа в политической экономии. — М.. 1992.

12. Милль Дж. С. Основы политической экономии с некоторыми их приложениями к социальной философии: Пер. с англ. — М.. 1983. — Т. 1.

13. Модильяни Ф., Миллер М. Г. Сколько стоит фирма? Теорема ММ. — М.: Дело, 1999.