формувати багатоканальність джерел доходів для утримання центру;—

удосконалювати виробничу структуру за допомогою управління потоками інвестицій, збалансовуючи розвиток виробництва товарів народного споживання.

Для стабілізації розвитку товарного ринку України необхідні проекти вдосконалення наявних систем збуту продукції й насамперед маркетингової інфраструктури.

Маркетинговий проект — це комплекс взаємопов'язаних заходів, спрямованих на досягнення протягом заданого часу за встановленого бюджету таких цілей:—

створити і реконструювати об'єкти маркетингової інфраструктури, підвищити ефективність їх використання;—

зміцнити органи управління, що здійснюють маркетингову діяльність;—

забезпечити надання послуг, пов'язаних із реалізацією проекту.

Як приклад розглянемо маркетинговий проект оптового ринку.

Оптовий ринок має такі суб'єкти:

1) фруктовий та овочевий ринок;

2) рибний та м'ясний ринок;

3) роздрібні ринки та холодильні установки;

4) адміністративні споруди, які містять інформаційний центр товарів народного споживання;

5) комунікації (водопостачання, утилізація та переробка відходів);

6) внутрішні дороги та місця для паркування машин;

7) офіси організацій, які здійснюють та контролюють ринкову діяльність;

8) офіси організацій, які здійснюють аналіз маркетингових систем товарних ринків та навчання персоналу за індивідуальними програмами.

Поки що маркетингова інфраструктура товарного ринку в Україні не сформувалася. У США, наприклад, майже 3/2 кінцевого продукту товарного ринку належить маркетинговій сфері, та лише 10 % виробляється у сфері товарів народного споживання. В Україні половина кінцевого продукту товарного ринку представлена товарами народного споживання, а маркетинговій сфері належить лише 1А. Крім того, у СТТТА у сфері товарних ринків основою є торгівля, в Україні — товарна промисловість. У 1990 р. в Україні частка маркетингової сфери становила 36 % у вартості валового продукту товарного ринку, 18 — у вартості основних фондів та лише 17 % — у кількості зайнятих. У США ці показники були, відповідно, 70 та 72 %. Такі цифри важливі для розуміння та сприйняття ситуації на ринку товарів народного споживання України. Відставання маркетингової сфери — одна з причин величезних втрат товарної сировини та товарів, які становлять до 25—30 % валового виробництва.

Вирішальним фактором для формування в Україні ринкової інфраструктури товарного ринку є маркетингові проекти створення мережі підприємств роздрібної торгівлі, системи торговельно-закупівельних фірм із системою сортування, охолодження, упаковування, зберігання та переробки продукції в районах її безпосереднього виробництва і споживання, оптових продовольчих ринків, товарних бірж товарної сировини, застосування автоматизованих інформаційних систем, які охоплюють виробників товарів народного споживання, підприємства оптової та роздрібної торгівлі тощо.

Проекти мають передбачати підготовку відповідних українських спеціалістів для консультування виробників та подальшого навчання. Розробка системи маркетингу товарів народного споживання сприятиме розвитку конкуренції, зменшенню фізичних втрат продукції, забезпеченню вищої її якості, впливатиме на ціни та доходи, які одержують виробники товарів.

До переходу на ринкові відносини функціонувала централізована система державних закупівель та роздрібної торгівлі, що викликала справедливі нарікання з боку як виробників, так і споживачів через величезні втрати (за деякими оцінками, до у. продукції, що вироблялася), неоперативність, низький рівень інвестицій, негнучку структуру виробництва та споживання. Останніми роками фактично відбулася її руйнація, але нової конкурентної системи організованих ринків створено не було. Сьогодні товарообмін на товарному ринку країни здійснюється за трьома напрямами: через державну систему, через лінію прямих зв'язків та через нові ринкові структури.

Товарний ринок нашої держави має багато негативних рис адміністративної системи розподілу товарних ресурсів. Досі не сформовано ринку, який би чітко функціонував, хоча заходи для його створення вживали уряд та його органи на місцях, а також приватний бізнес. У системі розподілу товарів народного споживання внаслідок монопольного становища виробників та посередників утворюються великі трансакційні витрати, а ціни на продовольчі товари залишаються високими.

Система розподілу товарів народного споживання відчуває значну нестачу оптових центрів торгівлі товарами. Гостро постає питання про створення організаційних продовольчих ринків (оптових, державних, міжрайонних, районних). Така форма дасть змогу зменшити частку доданої вартості на товари народного споживання, яка утворюється на шляху від виробника до споживача за рахунок створення конкурентних ринків, та надасть можливість товаровиробникові контролювати цей процес шляхом безпосередньої участі в діяльності системи.

Відсутність ефективної ринкової інфраструктури, яка б дала змогу перетворювати продукцію народного споживання на кінцевий споживчий товар, є таким самим серйозним обмеженням у конкурентній боротьбі для товарів місцевого виробництва, як і кліматичні, екологічні умови регіону, співвідношення ціни та собівартості для товарів народного споживання. Цей фактор стримує економічний розвиток товарного ринку багатьох регіонів України.

Відсутність ефективної системи розподілу, яка здатна забезпечити велику кількість споживачів ширшим набором товарів та послуг, стає неподоланним обмеженням для місцевих товаровиробників. Багато підприємств створюють спеціальні служби для постачання власних робітників продовольчими товарами за рахунок бартеру із взаємопостачань та взаєморозрахунків.

Лише об'єднавши зусилля всіх зацікавлених організацій, можна створити повноцінний ринок товарів народного споживання. Слід приділяти увагу можливостям залучення закордонних інвестицій у переробну, пакувальну промисловість, зберігання та розподіл продуктів харчування. Такі інвестиції, у першу чергу, будуть орієнтовані на імпортну продукцію, принаймні, на початковому етапі, та можуть суперечити програмам підтримки місцевих виробників. Однак за ситуації збільшених ринків ці інвестиції водночас сприятимуть зниженню цін на послуги допоміжних служб (зберігання, переміщення).

Підприємства середнього масштабу самі не впораються з проблемами збуту, не витримають конкуренції. У Донбасі, наприклад, частка імпортних товарів у загальному обсязі відповідної товарної групи становить на сьогодні 35—60 %. Виживання в конкурентній боротьбі, маркетингова робота потребують знання ринку, потужностей маркетингової інфраструктури для збутової діяльності (складське господарство, транспорт, приміщення для сортування та доопрацювання продукції та ін.), збільшення кількості адміністративного і торговельного персоналу та відносно великих витрат.

Захист вітчизняного товаровиробника — основне завдання оптового товарного ринку. Цього можна досягти шляхом вільної конкуренції, інформування товаровиробників та оптових покупців, скорочення кількості посередників між товаровиробником та споживачем.

Організація роботи оптового ринку повинна містити дві стадії проектування:

1) розроблення концептуального проекту, його затвердження майбутніми членами групи, заснування центральної компанії;

2) розроблення центральною компанією повномасштабного організаційного проекту як комплексного документа, який міститиме необхідні програмні та економічні обґрунтування майбутньої спільної діяльності; разом з тим центральна компанія повинна провести детальне дослідження стану переробних потужностей, а також засобів оптової торгівлі.

Аналіз ринку показав, що на основі товарних баз, які в умовах централізованого адміністративного управління виконували роль розподільчих центрів, можна створити центри реалізації продукції та лінії оптових регіональних, районних та міжрайонних ринків.

Дослідивши місце та роль проекту у створенні каналів маркетингу, можна зробити деякі висновки. Оптові ринки товарів народного споживання у нас найменш розвинуті. Покупцями є не кінцеві споживачі, а торговельні та переробні підприємства, закупівельні організації, склади. Вони виходять на ринок саме за конкретним товаром, який купують партіями на регулярній основі. Продаж здійснює або сам виробник, або посередник, що представляє його інтереси, тож подібні ринки спеціалізовані на одному продукті або одній групі продуктів. Певна однорідність товару й те, що його закупівля відбувається оптовими партіями, дає змогу ефективно організовувати аукціони. Однак ведеться й термінальна торгівля, оскільки зберігається необхідність приватних переговорів продавців і покупців. На цьому ринку укладаються угоди на особистий товар, оскільки основною його функцією є оперативний продаж та закупівля товарів, але може здійснюватись і форвардна торгівля. Діяльність оптового ринку охоплює великі регіони та має істотний вплив на міжрегіональні зв'язки.

Оптові ринки виконують роль регулятора фізичних потоків товарів, реагують на зміни в ситуації того чи іншого регіону. На них шляхом цінових реакцій досягається рівновага між інтересами виробництва і споживання. Виробник стикається з реаліями ринку, і це дає йому змогу робити висновок про корисність та ефективність власної продукції. На основі цін оптового ринку приймається рішення про перекидання товару з одного регіону в інший, збільшення або зменшення його виробництва, формується конкурентне середовище.

Управління проектом можливе шляхом створення холдингу (центральної компанії) з невеликим управлінським апаратом. Головне завдання холдингу — зламати ситуацію на ринку товарів регіону: створити конкурентний ринок якісних товарів народного споживання, знизити витрати на просування продукції в товарних ланцюгах та встановити конкурентні ціни, підтримати місцевих виробників.

Можна виділити такі напрями стратегічного управління холдингом:—

розподіл ресурсів;—

адаптація до зовнішнього середовища;—

управління транспортними потоками;—

координація роботи товарних ринків;—

маркетинг;—

планування прибутку;—

кадрова політика з урахуванням навчання персоналу. Результатом реалізації цієї стратегії має стати покращання соціальної ситуації в державі. По-перше, це задоволення запитів населення завдяки більш якісному товарному обслуговуванню. По-друге, нові робочі місця на підприємствах маркетингової інфраструктури. Особливо великий соціальний ефект може дати розвиток малого підприємництва.

Для досягнення цілей проекту підприємства-учасники створюють кооперативи, щоб об'єднати зусилля у здійсненні закупівель найновішого обладнання, матеріально-технічних ресурсів, а також організацій збуту продукції та надання послуг. Коперативи можуть займатись імпортом та наданням у лізинг удосконаленого виробничого обладнання, закупівлею і постачанням матеріально-технічних ресурсів, обробкою та пакуванням продукції, а також оптовою реалізацією. З метою вдосконалення системи реалізації товарів і надання товаровиробникам більшої свободи вибору кооператив здійснює роботи з реконструкції складів, баз, укладання угод на право