Розглянемо детальніше визначення мотивації описаних вище вузлових моментів при здійсненні закупівель за тим чи іншим принципом. Відповідно до традиційної практики постачання, з усіх можливих вибирається постачальник, що влаштовує покупця за трьома параметрами: якість закуповуваного матеріалу, умови постачань і ціна. Виявити, який із цих факторів е критичним, можна, якщо встановити, як оцінюється їхня важливість. Крім того, попутно оцінюються ще не менше 20 факторів, але головними є перші два із зазначених.

Як ефективний метод оцінки якості роботи постачальника визнано щомісячне чи щоквартальне складання таблиць обліку споживання матеріалів. Американські компанії зазвичай розробляють схему оцінки роботи постачальників, ранжируючи їх за категоріями — від вищої до незадовільної. Щомісяця організація постачань табулюється конкретним постачальником за окремими категоріями і потім їй дається остаточна оцінка. Вимоги суворі, достатньо сказати, що кращі американські постачальники мають не більше 1,8 % браку від партій виробів, а японські — 0,003 %, що й дозволяє їм уводити в дію оперативні системи постачання.

Відповідно до традиційної американської практики постачання, відділ приймання несе відповідальність за контроль якості, підрахунок, ідентифікацію вантажів, що надходять. У Японії, наприклад, постачальники подають свої автомобілі з вантажем деталей прямо на складальну лінію (за винятком принципово нових деталей і нових постачальників). Тобто функції контролю і приймання виконує сам постачальник, а гарантія якості забезпечується ще до виходу виробу із заводу. Багато американських компаній на сьогодні також переходять до передачі відповідальності за якість постачальникам. Такі компанії, як "Ніссан-Америка", "Дженерал моторс - Б'юік" (обидві автомобілебудівні), "Х'юллет-Паккард" (виробництво ЕОМ), а також деякі інші доставляють закуплену продукцію прямо на складальну лінію без особливого контролю.

У зв'язку з тим, що традиційно покупець на західному ринку має численні джерела постачань, процес переговорів щодо укладання контракту головним чином має на меті сплатити найменшу ціну. Основною причиною цього є прагнення мінімізувати витрати в умовах твердої заданості параметрів закуповуваного товару. Важливий бік ухвалення рішення — короткостроковість контракту та можливість його розірвання через підвищення цін. Зовсім протилежні принципи закладаються при постачанні за оперативною схемою. Тут покупець прагне скоротити кількість джерел постачань, і учасники переговорів шукають для обох сторін "справедливу" ціну закуповуваного товару. Технічні нововведення та раціоналізація виробництва товару, що поставляється, заохочуються. Особлива увага приділяється якості — головному фактору при укладенні контракту. Договори отримують довгостроковий характер завдяки проведенню додаткових переговорів, що корегують ціну і технічні характеристики.

Метод оперативного постачання через єдиного постачальника викликає жваві дискусії серед західних фахівців. При цьому під словом "єдиний" розуміється не унікальний постачальник, що монопольно виробляє товар, а одне джерело задоволення запиту покупця. Супротивники такого підходу, по-перше, посилаються на ненадійність системи, коли через страйк чи інший зрив у виробництві можуть виникнути проблеми з постачаннями. Другий аргумент полягає в безваріантності позиції споживача у відносинах з єдиним партнером, у результаті чого покупець може виявитися "під владою" постачальника. Ці аргументи небезпідставні, однак вважається, що, застосовуючи систему розумного врахування взаємних інтересів, налагоджуючи з постачальниками партнерські відносини і, поряд з цим, маючи резервних постачальників, можна звести ризик до мінімуму.

Як уже зазначалося, за традиційної схеми відносин організація-покупець одержує максимально можливу кількість необхідних матеріалів з декількох джерел. В основі такої стратегії лежить прагнення гарантувати безперебійність постачання у випадку ускладнень з одним із постачальників, а також розрахунок на природну оптимізацію цін під впливом сил ринкової конкуренції. За всієї визначеності такого підходу в багатьох випадках досвід свідчить про те, що в умовах, які склалися на сучасних західних ринках, установлення механізму постачань з одного джерела дає змогу скоротити витрати постачальника, знизити ціну, що її платить покупець, і підвищити якість, у чому зацікавлені обидві сторони.

Встановлюючи ефективне партнерство з компанією, яка є єдиним джерелом постачання, покупець насамперед забезпечує добре налагоджений канал зв'язку з постачальником. Від покупця до постачальника йде стабільний потік точної інформації про необхідні постачання. У свою чергу, постачальник надає необхідні відомості про свої технічні можливості й альтернативні варіанти дій, готовність до зміни конструкції виробів з метою зниження їхньої собівартості тощо. Причина зниження витрат у зменшенні витрат постачальника на виконання замовлень, транспортування і вантажно-розвантажувальні роботи. Найчастіше можна простежити зв'язок між установленням зазначеного вище партнерства і зниженням витрат на забезпечення якості продукції в результаті зменшення обсягу забракованих і повернутих постачальнику матеріалів. Зниження витрат може відбутися також внаслідок реалізації програм підвищення якості, що часто випереджають установлення партнерських відносин.

На основі аналізу даних про витрати постачальника, які він надає покупцеві, партнери можуть будувати стабільні довгострокові відносини. Продавець забезпечує точність підрахунку контейнерів із деталями чи сировиною, звільняючи покупця від необхідності здійснювати перевірки на місці. Це особливо важливо для систем, що функціонують за принципом "точно в термін", коли партії надходять за дуже щільним графіком і найчастіше прямо у виробничі приміщення. Крім того, вигідним для покупця є і зменшення витрат із підтримки господарських зв'язків з постачальниками в міру того, як ці зв'язки стають партнерськими.

Споживач, що вивчає можливості постачань з одного джерела, як правило, заклопотаний відсутністю в цій системі фактора конкуренції, що впливає на витрати. При партнерстві з компанією, яка є єдиним джерелом постачання, головну роль відіграє фактор вартості. Ціни довгострокових контрактів установлюються саме на основі собівартості, а не інших показників. Це не означає, що ціна відбиває лише собівартість. Однак собівартість — головний компонент, і ціна, як правило, декларується покупцеві.

В умовах жорсткої конкуренції на світових ринках збуту економіка США і Західної Європи відмовляється від історично сформованої тенденції до вертикальної інтеграції. Промисловість цих країн усе ширше використовує постачання деталей і вузлів з Японії та країн, що розвиваються, таких, як Мексика і Бразилія. Ця тенденція найбільш виявляється в автомобільній промисловості США, де з 1982 р. спостерігається зростання імпорту автомобільних деталей. Наприклад, у 1985 р. із Японії в СІЛА постачалися вузли і деталі на суму близько 3 млрд. дол. США (ціни поточні), з Мексики — 4 млрд., ФРН — 5,5 млрд., Бразилії — 6 млрд. До 1992 р. збільшення обсягу постачань оцінювалося в 50—60 % порівняно з 1985 р.

Зростання потоку деталей і комплектуючих виробів через національні кордони в основному зумовлене п'ятьма окремими причинами:—

найменшими витратами виробництва за кордоном;—

зближенням технічних параметрів деталей, завдяки чому створюються можливості для збільшення масштабів виробництва в межах вузьких класів деталей і товарів;—

зниженими податковими ставками в країнах, що розвиваються;—

міжнародним кооперуванням промислових фірм, що випускають кінцеву продукцію;—

міжнародним кооперуванням фірм-постачальників деталей у пошуках технології, розподільних структур і дешевої виробничої бази.

Кожна із зазначених причин впливає на постійне розширення географії матеріально-технічного постачання промислового виробництва, що набуло глобального характеру.

Для розробки стратегії матеріально-технічного постачання з-за кордону потрібне всебічне врахування тенденцій, що утворюються в галузі керування матеріальними запасами і в галузі виробництва. Вироблена стратегія має, як мінімум, відповідати на такі питання:—

які потреби в транспортувальниках (якою має бути їх кількість)?—

які послуги (не враховуючи виготовлення деталей та складання) будуть необхідні (упакування, складування тощо)?—

які інформаційно-технологічні методи будуть задіяні в системі матеріально-технічного постачання (штрихове кодування, попереднє повідомлення про відвантаження тощо)?—

які програми атестації постачальників і транспортувальників будуть необхідні та кого треба буде атестувати?—

які засоби використовувати для оптимізації системи матеріально-технічного постачання після її створення?

Системою постачання, що спирається на закордонні постачання, особливо при мінімальному рівні запасів (за методом "точно в строк"), є високонадійний і ефективний ланцюг постачання, що залежить від структури конкретної системи. Як правило, вона утворюється з чотирьох головних елементів, що і формують стан усієї системи. Взаємодію елементів усередині структури системи постачання графічно представлено на рис. 3.6.

З наведеної схеми видно, що в цілому система складається з трьох елементів: постачальника, проміжної системи (доставки) і споживача, що зв'язані між собою лініями зв'язку і документообігом. Вимоги до постачальників і споживачів зазначені вище, зупинимося на проміжній системі. Очевидно, що вирішальною частиною системи є забезпечення постачань продукції. Основними параметрами системи є: місце концентрації вантажів, порт відвантаження, морське транспортне агентство, порт призначення, місце митного контролю і внутрішня автотранспортна чи залізнична компанія. Усі ці фактори — складові ланцюга постачання.

Рис. 3.6. Система постачання міжнародної