Керування замовленнями в комерційній логістиці

Комерційна логістика — це галузь діяльності, що здобуває все більше практичного значення. Тому державний і приватний сектори виявляють дедалі більшу цікавість до сфери комерційної логістики.

Керування замовленнями — одна з найважливіших функцій розподільної логістики. її частка в логістичних витратах на етапі розподілу значно менша за частку транспорту і керування запасами. Однак роль цієї функції дуже значна.

По суті саме керування замовленнями забезпечує ефективне просування матеріальних потоків логістичними ланцюгами на шляху від виробника до споживача.

У широкому розумінні керування замовленнями є синтетичною функцією та притаманне керуванню матеріальними потоками і на етапі матеріально-технічного забезпечення, і на етапі збуту готової продукції. Однак пріоритетного значення воно набуває лише в тісній інтеграції з функціями маркетингу, бо є визначальним для усієї виробничо-комерційної діяльності підприємства.

При визначенні партії постачання насамперед треба використовувати показник оптимального розміру замовлення. Він визначається за формулою, запропонованою Ф.У. Харрісом, відомою як формула Вілсона*69:

*69: {Логистика [Текст]: учебник / под ред. Б.А. Аникина. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 352 с.; Окландер М.А. Логістика [Текст]: навч. посіб. / М.А. Окландер. – К., 2005. – 234 с.; Чухрай Н.І. Проблеми адаптації маркетингу і логістики до умов вітчизняного ринку [Текст] / Н.І. Чухрай // Вісн. НУ "Львівська політехніка". – 2000. - № 416. Логістика. – С. 110-118. }

де EOQ — економічний розмір замовлення, од.; Co — витрати виконання замовлення, грн; Сі — закупівельна ціна одиниці товару, грн; S — річний обсяг продажу, од.; U — частка витрат зберігання в ціні одиниці товару.

Значне підвищення ефективності керування потоковими процесами (матеріальними, інформаційними) дає безпаперова технологія керування замовленнями. Це технологія добору продукції на замовлення (заявки) у системі зберігання і переробки логістичної системи без використання паперової документації. Паперовий документ замінюється електронним. На індикаторі портативного термінала, яким користується, наприклад, комплектувальник, виводиться необхідна для роботи інформація. Обмін даними між робочими терміналами і локальною (складською) ЕОМ може бути організований двома способами.

Перший спосіб полягає в тому, що до пам'яті терміналів усіх підрозділів системи зберігання і переробки продукції завантажуються відповідні серії та параметри замовлень. Реквізити кожного із замовлень виводяться на той чи інший термінал послідовно, на запит оператора. Принтери терміналів, розташованих у відповідних підрозділах, можуть віддрукувати необхідні товаросупроводжувальні документи. Після закінчення виконання всієї серії замовлень, інформація про них вводиться в центральну ЕОМ логістичної системи.

Другий спосіб — це здійснення обміну інформацією між робочими терміналами та ЕОМ через радіоканали. Цей спосіб доцільніший у тих логістичних системах, у яких спостерігається високий відсоток екстрених замовлень. ЕОМ може перервати виконання поточного замовлення й організувати виконання пріоритетного замовлення без втручання диспетчера системи зберігання й переробки продукції.

За обох випадків уся інформація про матеріальний потік (його розміщення, рух, добір та ін.) вводиться оператором безпосередньо в локальну мережу без паперового носія. Потім необхідна інформація з локальної мережі передається автоматично в центр керування логістичною системою.

Усі зусилля виробництва і системи збуту (маркетингу) господарської структури можуть бути зведені нанівець, якщо поточне завдання фізичної доставки не буде вирішено на рівні логістики.

У зв'язку з цим варто підкреслити, що роль логістики в умовах розвитку економіки в цілому і ринкових відносин зокрема постійно зростає, тому що вона допомагає розв'язати складні проблеми і домогтися очікуваних суб'єктами господарювання результатів.

Керування логістичною діяльністю на етапі розподілу здійснюється в такій послідовності:—

керування замовленнями. Формування портфеля замовлень;—

установлення кількісних і якісних параметрів замовленої продукції, їхня диференціація за обраними критеріями;—

розроблення плану надходження готової продукції від виробничих цехів на збутові склади логістичної системи, його реалізація і координація;—

керування матеріальними (товарними) потоками в транспортно-складських підрозділах логістичної системи (нормування та керування запасами, складська переробка, підготовка до виробничого споживання за вимогами замовників, упакування, маркування та ін.);—

розроблення і реалізація різноманітного розподілу готової продукції;—

розроблення планів постачання. Формування товарних (вантажних) потоків;—

керування товарними (вантажними) потоками за межами логістичної системи.

У логістичних рішеннях беруть участь: а) продуценти (що створюють, виробляють продукти), постачальники; б) транспортні агентства; в) уряд; г) споживачі. Потреба в логістиці виникає у приватному і державному секторах.

У приватному секторі споживач формує попит на продукцію виробника, який виступає як постачальник. Він домовляється з транспортними агентствами про переміщення сировинних матеріалів на підприємство, а готової продукції — з підприємств на ринки.

Матеріальний потік у сфері розподілу має форму готової продукції. Залежно від суб'єктів економічних відносин, що беруть участь у доведенні ресурсів до споживачів, потік готової продукції може бути представлений як товарний чи як вантажний (на транспорті).

Сфера розподілу і сфера закупівель здебільшого накладаються одна на одну. Ставлення до матеріального потоку та пов'язаних із ним логістичних робіт і операцій залежить від позиції суб'єкта економічних відносин.

Якщо розглядати вихідні Й кінцеві ланки матеріалопотоків, то для одних суб'єктів логістичні операції є системами збуту, а для інших — матеріально-технічного забезпечення (закупівель). Цей дуалізм, з одного боку, спрощує, а з іншого — ускладнює процес керування матеріальними потоками. Так, багато логістичної роботи й операцій виконуються в обох сферах, тому значна частина прийомів і методів керування потоковими процесами прийнятна як у сфері матеріально-технічного забезпечення, так і в сфері розподілу товарної продукції. Однак об'єктивна протилежність інтересів продуцентів, споживачів, а також торговельних, транспортних та інших посередників визначає особливості логістичного керування залежно від положення того чи іншого елемента логістичної системи стосовно до інших.

У сфері розподілу не створюються нові матеріальні цінності, а виконуються конкретні та комплексні форми діяльності, що виступають як послуги. Таким чином, сфера розподілу — виробник послуг, які є товаром. Основний прояв специфічності виражається в нематеріальності створюваної продукції.

Оскільки велика частина матеріальних продуктів проходить через сферу розподілу, то відбувається з'єднання матеріального і нематеріального продуктів. У результаті на товарному ринку з'являється не стільки матеріальний товар, скільки унікальна модель пропозиції — товар-послуга. Таким чином, матеріальний потік на всіх етапах свого руху є предметом праці учасників логістичного процесу, а сама праця має продуктивний характер.

Перш ніж підійти до фізичного розподілу готової продукції, продуценту необхідно виконати таку роботу:—

визначити логістичні цілі, що відповідають обраній підприємством стратегії на ринку;—

формалізувати й ідентифікувати цілі логістичного обслуговування. Тобто визначити конкретні параметри і показники логістичного обслуговування стосовно кожного суб'єкта логістичної системи;—

розробити альтернативні варіанти карт логістичних ланцюгів на основі одержання замовлень на товарну продукцію;—

виявити і скоординувати взаємозв'язок між логістичними діями підприємства (фірми) та іншими сферами виробничо-господарської діяльності;—

визначити роль і ступінь впливу зовнішніх факторів ринкового середовища;—

передбачити виникнення незапланованих ситуацій і розробити комплекс заходів відбудовного характеру.

Слід зазначити, що планування фізичного розподілу і переміщення готової продукції, трансформації відповідних товарних (вантажних) потоків тісно пов'язане з процесом маркетингу (у першу чергу, зі створенням системи просування товару на цільовому ринку і з технологіями збуту готової продукції). А планування і керування маркетингом на підприємстві тісно пов'язане з процесами планування виробництва і керування ним, тому що виробництво не є самоціллю, а спрямоване на задоволення конкретного попиту на ринку.

Таким чином, виробництво, маркетинг і логістика є суміжними сторонами багатогранного єдиного процесу виробничо-комерційної діяльності, тому їхнє планування і керування має здійснюватися в нерозривній єдності.

Плани маркетингу і логістики формуються в тісному зв'язку з планом виробництва в кількісному й асортиментному вираженні, з розбивкою за тимчасовими періодами на основі укладених договорів на постачання продукції. У маркетингу, виробництві й логістиці визначаються і забезпечуються відповідні пріоритети портфеля замовлень. У ринкових умовах виконання договірних зобов'язань, вираженням яких є доставка точно в строк із мінімальними витратами, є одним з основних критеріїв оцінки діяльності підприємства і головним критерієм ефективності логістичної системи.

Мінімальні витрати не слід розуміти буквально. Якщо постачальник поставить перед собою цю мету, то взагалі може відмовитися від виконання функції доставки, запропонувавши одержувачу скористатися правом самовивезення. Але в цьому випадку велика ймовірність утрати замовників. Проте якщо постачальник зведе до мінімуму витрати покупця з доставки продукції" то весь тягар витрат ляже на продуцента, який не погоджується з інтересами останнього.

У зв'язку з цим необхідно зробити уточнення. Під мінімальними витратами на розподільну логістику розуміються сукупні витрати всіх учасників логістичного процесу, які зведено до мінімуму за дотримання визначеної якості комплексу послуг із доставки товарної продукції від джерела генерації товарних (вантажних) потоків до місця призначення.

Важливо підкреслити, що, формуючи систему розподільної логістики, необхідно враховувати її інтегрувальну для більшості виробничо-комерційних функцій роль. При недотриманні договірних зобов'язань із доставки продукції постачальник, як мінімум, має економічну відповідальність — відшкодовує у встановленому порядку збиток, нанесений замовнику. Але, крім того, втрачається довіра з боку ділових партнерів, падає імідж, знижується конкурентоспроможність підприємства.

Основний комплексний показник у розглянутій галузі — портфель замовлень. Він є сукупністю замовлень споживачів