Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Правові та організаційні засади захисту прав споживачів

Правові та організаційні засади захисту прав споживачів

План

1. Права споживачів та їх захист
Роль держави в регулюванні торговельної діяльності
Принципи державного регулювання сфери торгівлі
Права споживачів

2. Органи захисту прав споживачів
Основні права Держспоживстандарту України
Місцеві органи Держспоживстандарту України
Органи державної податкової служби України
Державна служба боротьби з економічними злочинами
Міністерство охорони здоров'я України
Держцінінспекція
Органи місцевого самоврядування
Громадські організації споживачів

3. Відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів

Права споживачів та їх захист

Роль держави в регулюванні торговельної діяльності

Перехід України до ринкової економіки визначив нові умови для діяльності вітчизняних фірм, підприємств і організацій як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринку. Право підприємств на самостійність не означає вседозволеність, а вимагає знати і виконувати на практиці "правила гри". У нових економічних умовах змінилась роль держави в управлінні економікою, у тому числі торгівлею і сферою послуг, значно знизилось і змінило свій економічний і правовий статус безпосередньо адміністративне управління.

У взаємовідносинах держави з суб'єктами ринку відбувається заміна управлінських функцій на регулятивні. Але децентралізація системи управління торгівлею і сферою послуг при недосконалості організаційних механізмів і нормативно-правової бази підприємницької діяльності, а також ліквідація єдиного системного контролю за додержанням правил і норм обслуговування населення створили умови для збільшення кількості зловживань і порушень прав споживачів.

Як свідчить досвід економічно розвинутих країн, регулятивні державні функції тоді стають дійовими, коли вони базуються на досконалій нормативно-правовій базі, чіткому функціонуванні органів управління і контролю, ефективній системі соціального захисту споживачів у ринковому середовищі.

За останні роки в Україні ухвалено цілу низку законів та інших нормативно-правових документів, якими визначена роль держави в регулюванні торговельної діяльності, сфери послуг, системи захисту прав споживачів. Одним із факторів поліпшення забезпечення послугами, покращання торговельного обслуговування, запобігання всілякого роду порушенням і зловживанням є цілеспрямована контрольованість і регламентація торговельної діяльності і сфери послуг.

Ліквідація єдиного системного контролю за додержанням правил і норм у сфері торгівлі і послуг після розпаду Радянського Союзу створила умови для збільшення зловживань щодо споживачів, значно погіршилась якість торговельного обслуговування, звузився асортимент товарів вітчизняного виробництва та супутніх послуг, посилились тенденції до необґрунтованого завищення цін. З кожним роком скорочується торговельна мережа, особливо в сільській місцевості та в невеликих містах. Сформувалась і значно розширилась не альтернативна щодо культури обслуговування і технології торгівлі дрібнороздрібна мережа, речові та продовольчі ринки, набула широкого розмаху виїзна і виносна торгівля без спеціального дозволу.

Досвід економічно розвинутих країн переконує в необхідності і дієвості регулятивних державних функцій, що базуються на досконалій нормативно-правовій базі, розвинутій інфраструктурі ринку й ефективній системі соціального захисту споживачів у ринкових умовах.

Кабінетом Міністрів України схвалено (1997 р.) Концепцію розвитку внутрішньої торгівлі, яка висвітлює економічні й організаційні передумови для розвитку сучасної інфраструктури торгівлі і передбачає посилення ролі держави в регулюванні торговельної діяльності. Концепція розвитку внутрішньої торгівлі України є складовою частиною державної політики вдосконалення споживчого ринку за нових економічних умов.

Принципи державного регулювання сфери торгівлі

Державне регулювання сфери торгівлі і послуг спрямоване на реалізацію, зокрема, таких принципів господарювання, як відкритість, цивілізованість і контро-льованість. Принцип відкритості передбачає доступність торговельних послуг для всіх категорій споживачів, пріоритетне врахування їхніх інтересів, запобігання дискримінації покупців.

Цивілізованість господарювання гарантує високий рівень торговельного обслуговування, а контрольованість — попередження і профілактику порушень і зловживань.

Державна політика розвитку споживчого ринку потребує послідовного вдосконалення нормативно-правової бази з урахуванням світового досвіду та практики державного регулювання цього сектору ринку, забезпечення ефективного державного контролю за дотриманням вимог законодавчих актів та інших нормативних документів торговельної діяльності і сфери послуг, підтримки розвитку громадських об'єднань споживачів.

Цивілізовані відносини між виробником і споживачем, як свідчить досвід найбільш розвинутих країн світу, базуються на досконалих правових засадах. Уперше у світі на державному рівні було проголошено перевагу споживача над виробником і сформульовано його основні права в постанові про захист прав споживачів, підписаній президентом США Дж. Ф. Кеннеді у березні 1962 р.

Спочатку в цьому документі містились чотири основних права споживачів: право на безпеку, право на інформацію, право на вибір і право бути почутим. Пізніше до цих прав було додано ще чотири: право на відшкодування шкоди, право на відповідну освіту, право на задоволення базових потреб і право на здорове навколишнє середовище. Саме тому через двадцять років після цієї історичної події 15 березня проголошено ООН Всесвітнім днем прав споживача.

У США права споживачів захищають урядові структури — Управління у справах захисту прав споживачів у системі федеральних органів США, Комісія з безпеки товарів і відділи захисту прав споживачів при Міністерстві юстиції. У Франції — Національний комітет зі споживання і Національний інститут споживання; Управління приватної торгівлі та Консультативний комітет захисту інтересів споживачів — у Великобританії.

Законодавчі органи розробляють і ухвалюють закони в різноманітних сферах правового захисту споживачів; наприклад, у Німеччині чинні близько 80 законів і понад 300 урядових постанов. Генеральна Асамблея ООН затвердила Керівні принципи захисту прав споживачів, якими повинні послуговуватись її члени.

Становлення і розвиток української демократичної держави супроводжується об'єктивними процесами формування системи захисту прав людини і громадянина, ґрунтується на Конституції України. Згідно зі статтею 42 Конституції України "держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів".

Україна першою (1991 р.) серед республік колишнього Союзу ухвалила Закон "Про захист прав споживачів". Головною метою цього Закону було юридичне врегулювання нерівних відносин між продавцем (виготівником, виконавцем) та споживачем (покупцем, замовником), які опинились в умовах різноманітних форм власності, товарно-грошових та ринкових відносин. Продавці отримали додаткові зобов'язання, а покупці — додаткові судові та позасудові гарантії щодо захисту своїх прав.

У преамбулі Закону чітко визначено поняття "споживач", "витотівник", "виконавець", "продавець", "договір", "недолік", "істотний недолік". Раніше офіційно панувало негативне ставлення до споживача, який прирівнювався до утриманця.

Нині законодавство визначає споживача громадянином, який придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб і розглядає його не тільки як учасника господарського обороту, але й як суб'єкта спеціального юридичного захисту.

Права споживачів

Споживачі, які перебувають на території України під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) для задоволення своїх побутових потреб згідно зі статтею 3 Закону "Про захист прав споживачів" мають право:

- на державний захист своїх прав; У гарантований рівень споживання;

- належну якість товарів (робіт, послуг), торговельного та інших видів обслуговування;

- безпеку товарів (робіт, послуг);

- необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про товари (роботи, послуги), їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця);

- відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров'я людей товарами (роботами, послугами) у випадках, передбачених законодавством;

- звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;

- об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів). Отже, споживач у разі порушення його прав має можливість:

- звернутися усно до продавця (виготовлювача, виконавця), мотивуючи свої претензії;

- звернутися усно або письмово до керівництва організації, що продала (виготовила) товар, надала послугу (виконала роботу), або у відповідну вищу організацію, мотивуючи свої претензії;

- звернутися письмово в державні органи, які здійснюють захист прав споживачів;

- звернутися до громадської організації (об'єднання) споживачів за допомогою або роз'ясненням;

- підготувати і зібрати необхідні документи (копії заяв, претензій, актів, довідок, чеків і т.п.) та подати позовну заяву до суду.

Споживачі за своїм вибором подають позови до суду за місцем свого проживання або за місцезнаходженням відповідача, за місцем заподіяння шкоди або за місцем виконання договору. Споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Органи захисту прав споживачів

Згідно v ст. 4 Закону "держана забезпечує громадянам як споживачам захист їх прав, налає можливість вільного вибору товарів (робіт, послуг), набуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання товарів (робіт, послуг) відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання іншими законними способами товарів (робіт, послуг) в обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності" (частина перша статті 4 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 2949' III (2949-14) від 10.01.2002).

Державний захист прав громадян як споживачів здійснюють спеціально уповноважений нейтральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи й установи державного санітарно-епідеміологічного нагляду України, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства, а також судові органи (частина друга статті 4 зі змінами, внесеними згідно із Законом №


Сторінки: 1 2 3 4