Спеціалізовані і вузькоспеціалізовані сховища можуть бути малої місткості — до 500 т, середньої місткості — від 500 до 2 тис. т, великої місткості — понад 2 тис. т. Великі плодоовочеві бази (на 40—80 тис. т), як правило, є універсальними і призначаються не тільки для зберігання картоплі, овочів, фруктів, а й для квасіння, соління овочів, маринування, фасування продуктів, виробництва різних плодоовочевих готових виробів.

Будівлі плодоовочесховищ бувають наземні і заземлені. Заземлені сховища порівняно з наземними більш зручні для підтримання необхідної температури, вологості і виконання завантажувальних операцій безпосередньо із залізничних вагонів або автомашин через люки.

Плодоовочесховища можуть бути не охолоджувані і охолоджувані (з природними або штучними джерелами холоду).

Сучасні стаціонарні сховища для овочів і плодів споруджуються зі збірного залізобетону і цегли. Сітка колон у сховищах береться 6x6 або 6 х 9 м. Для спорудження фундаментів застосовуються залізобетонні балки, стін — залізобетонні панелі з термоізоляцією, покриттів — збірний залізобетон з термоізоляцією. У сховищах з доброю теплоізоляцією забезпечується краще регулювання температури, вологості повітря і запобігається конденсації водяних парів із внутрішнього боку покрівлі.

У будівлях сховищ розміщуються оперативні і деякі обслуговуючі приміщення. Адміністративно-побутові і допоміжні приміщення розташовуються переважно в ізольованих будівлях. Перелік оперативних приміщень залежить від спеціалізації, місткості сховищ, характеру й обсягу виконуваних операцій. У великих фруктосховищах є експедиції, камери для зберігання свіжих продуктів, приміщення для охолодження, дозрівання й дефростації фруктів. У таких сховищах з одного боку будівлі передбачається критий залізничний дебаркадер, а з другого — закрита й утеплена автомобільна платформа.

До підсобно-технічних приміщень охолоджуваних сховищ належать: машинне відділення з компресорними установками, котельня, вентиляційна камера тощо. У сховищах використовується повітряне охолодження за допомогою повітроохолоджувачів і розсільно-батарейне.

Найбільш досконалою вентиляцією для зберігання є активна, або притоко-витяжна, при якій чисте повітря за допомогою електровентиляторів подається всередину сховища та продувається через товщу продукту. Попередньо це повітря може доводитися спеціальними пристроями до потрібної температури і вологості. Застосування активної вентиляції знижує втрати картоплі з 10—15 до 5—6%, дозволяє збільшити висоту завантаження від 1,4—1,6 до 3 м.

Застосування контейнерів для зберігання картоплі, овочів і плодів сприяє механізації завантаження, транспортування до місць зберігання й всередині сховищ, калібрування, сортування і подавання продуктів для навантаження на автомашини.

Для зберігання картоплі й овочів використовуються також склади тимчасового типу: бурти і траншеї. Бурти влаштовуються на сухих, підвищених місцях, де не збираються атмосферні опади і ґрунтові води проходять на відстані не менш як 14 м від поверхні землі. У землі роблять заглиблення завдовжки 15—20 м, завширшки 1,7—2 м і завглибшки 0,2 м. Бурти розміщують з урахуванням напрямку вітру, для того щоб у зимовий період вони менше охолоджувались.

Картопля й овочі укладаються в котлован висотою до 1,1 мі вкриваються зверху теплоізоляційними матеріалами: соломою, землею, тирсою, торфом, комишем. Для вентиляції в буртах установлюють притокові і витяжні труби. Притокові труби встановлюють горизонтально вздовж усього котловану, а витяжні труби — вертикально через кожні 4 м в центральній частині бурту. Вертикальні труби мають висоту 2,5 м і решітчасту конструкцію, що підвищує інтенсивність вентиляції. При зберіганні картоплі в буртах повинна підтримуватись температура від 1 до 3°С. Уздовж бурта з обох боків прокладають водостокові канавки.

Траншеї для зберігання картоплі й овочів мають більш глибокі котловани, ніж бурти. Для траншеї підбирають ділянку з глибоким заляганням ґрунтових вод — не менш як 3 м від поверхні землі. Глибина траншеї 0,6—1,2 м, довжина 10—15 м, ширина 1—1,5 м. Для термоізоляції використовують солому і землю, які укладаються загальним шаром (0,6 м) залежно від зниження температури навколишнього повітря. На відміну від буртів, у траншеях не встановлюють вентиляційні труби.

Сховища для олії. Олія зберігається у спеціально обладнаних сховищах. На ділянці сховища олії (рис. 5.10) розташовуються під'їзні залізничні й автомобільні шляхи, естакади з пристроями для наливання і зливання олії з цистерн, приймальні баки, насосна станція, резервуари для зберігання олії, приміщення для розливання олії в металеві бочки і автоцистерни, складські приміщення для зберігання олії в бочках, пункти для санітарно-гігієнічної обробки і ремонту цистерн, бочок тощо.

Резервуари зберігання олії можуть бути малої (менше ніж 5 тис. м3), середньої (5—20 тис. м3) і великої місткості (понад 20 тис. м3). Резервуари є важливою спорудою сховищ, їхня місткість у межах 400 т, а кількість залежить від асортименту олії, добового обсягу вантажообігу, коефіцієнта використання місткості баків. Баки можуть бути наземні, заземлені і підземні (для олії з температурою застигання не вище - 10°С).

Кожний бак оснащується двотрубним пристроєм для зливання і наливання, пристроєм для розігрівання олії, покажчиком рівня, повітряним патрубком. Бак має два люки-лази. Нижній розташований у основи бака і використовується для механічного очищування, мийки, огляду і ремонту внутрішніх частин і обладнання. Верхній лаз — на даху, до нього ведуть спіральні сходи. Корпус і дах для захисту від сонячних променів і корозії покривають алюмінієвою фарбою. Для усунення впливу температурних коливань, поліпшення планування території трубопроводи прокладають під землею.

Рис. 5.10. Комплекс олієсховища (в розрізі):

1 — приймальний резервуар; 2 — трубопровід: 3 — цистерна; 4—зливально-наливальиий комплекс; 5 — насосна; 6 — нижній люк; 7—труба наливання; 8—основний резервуар (маслобак); 9— повітряний патрубок; 10 — верхній люк; 11 — покажчик рівня олії; 12 — центральна опірна колона; 13 — пристрій для розігрівання і розливання олії; 14—труба зливання; 15 — товарні ваги; 16 — роздавальний бак; 17— роздавальне приміщення; 78—дозатор; 19— бочка для олії

Недалеко від баків розташоване окреме роздаточне приміщення, в якому відбувається відпуск олії в автоцистерни і бочки. У роздаточному приміщенні є один або кілька баків, автоматичні дозатори для олії, транспортери для переміщення порожніх і наповнених бочок, товарні ваги для зважування масла в бочках та ваги зі спеціальним баком, через який заливають олію в автоцистерни. Спочатку олія надходить за допомогою насосів із баків (резервуарів) у роздаточний бак місткістю до 40 м3, а потім самопливом або за допомогою насосів надходить через автоматичні дозатори в бочки.

Біля роздаточного приміщення розміщується склад для зберігання олії в бочках. Укладання і виймання бочок зі штабелів відбувається електротельфером зі спеціальним затискачем. Для переміщення бочок використовують автонавантажувачі, електрокари, бочко-підйомники і ручні візки.

Література

1. Бершн Б, Зване Д. Розничная торговля: стратегический подход: Пер. с англ. — М.: Изд. Дом "Вильяме", 2003. — 1184 с.

2. Бизюк В. И. Торгово-технологическое оборудование: Учебник. — М.: Экономика, 1990.— 190 с.

3. Бланк И. А. Торговый менеджмент. — К.: УФИМБ, 1997. — 408 с.

4. Бурмистров В. Г. Организация торговли непродовольственными товарами. — М. Экономика, 1988. — 304 с.

5. Виноградова С. И. Организация и технология торговли: Учебник. — Ми., Высшая школа, 1998.—224 с.

6. Даненбург В., Монкриф Р., Тейлор В. Основы оптовой торговли. Практический курс / СПб. "Нева-Ладога-Онега",1993. — 212 с.

7. Дашков Л. П., Памбухчиянц В. К. Коммерция и технология торговли: Учебник для студентов высших учебных заведений. — 4-е изд., перераб. и доп.- — М.: Издательско-торговая корпорация "Дашков и К °", 2002. — 596 с.

8. Дашков Л. П., Памбухчиянц В. К. Организация, технология и проектирование торговых предприятий: Учебник для студентов высших учебных заведений. — 5-е изд., перераб. и доп. — М.: Издательско-торговая корпорация "Дашков и К° ", 2003. — 520 с.

9. Джоунз Г. Торговый бизнес: Как организовать и управлять: Пер. с англ. — М.: ИНФРА-М, 1996. — 304 с.

10. Електронна комерція: / А. Береза, І. Козак, Ф. Левченко та ін. — К.: КНЕУ, 2002. —326 с.

11. Егоров В. Ф. Организация торговли. — СПб.: "Питер", 2004. — 352 с.

12. Киселев Ю. И. Электронная коммерция: практическое руководство. — СПб.: ООО "Диа Софт Ю.П.", 2001. — 224 с.

13. Комерційна діяльність на ринку товарів та послуг (за ред. проф. Апопія В. В., проф.. Гончарука Я. А.). — Львів, Видавництво ЛКА, 2001. — 450 с.

14. Котлер Ф.у Армстронг Г. Основы маркетинга: пер. с англ..К.; М.; СПб.: Изд. Дом "Вильяме", 1998. — 1056 с.

15. Леви М., Вейти Б. А. Основы розничной торговли: Пер. с англ. — СПб: изд-во "Питер", 1999. — 448 с.

16. Мазаракі А. А., Лігоненко Л. О., Ушакова Н. М. Економіка торговельного підприємства: Підручник (Під ред. Н. М. Ушакової). — К.: Хрещатик, 1999. — 800 с.

17. Мерчандайзинг: Управление розничными продажами.— М.: Изд-во Жигульского, 2002. —223 с.

18. Мізюк Б. М. Системне управління. — Львів, Видавництво ЛКА, 2004. — 388 с.

19. Новиков М. Л. Организация торговли непродовольственными товарами. — М. Экономика, 1989. — 239