Розподіл на ринку здійснюється на основі отриманих доходів. Із позиції ринкових відносин будь-який дохід, одержаний на основі вільної конкуренції, справедливий, а той, хто не в змозі його отримати (за станом здоров'я, віком і т. ін.), приречений на бідність.

Ринок не може створити умови реалізації права на працю всім членам суспільства. На роботу влаштовуються лише ті, на чию робочу силу є попит. Вільний ринок не гарантує повної зайнятості населення, а також стабільного рівня цін.

По-друге, механізм вільної конкуренції не забезпечує економіку потрібною кількістю коштів на розвиток виробництва. Виникає нестача грошей, і проблему емісії грошей вирішує держава, зокрема Національний банк України.

По-третє, діяльність вільних конкурентів часто призводить до небажаних ефектів, таких як забруднення навколишнього середовища і продуктів харчування пестицидами та іншими шкідливими речовинами, розвиток наркоманії, алкоголізму і т. ін. Вільний ринок часто ігнорує потенційно негативні наслідки рішень, що приймаються, а також не сприяє збереженню ресурсів, що не відновлюються.

По-четверте, вільний ринок не створює стимулів для виробництва товарів і послуг колективного користування, не здатний забезпечити суспільство послугами, які потрібні кожній людині і від яких ніхто не отримує прибутку (оборона, державне управління, охорона природи тощо).

По-п'яте, ринок не забезпечує дійової мотивації для фундаментальних досліджень. Він реалізує вже наявні науково-технічні досягнення, але не виділяє коштів для фундаментальних досліджень у науці й техніці, а вони вкрай необхідні для розвитку суспільства у віддаленій перспективі.

По-шосте, економіка, яка функціонує на основі вільного ринку, підвладна нестабільному розвитку з відповідними рецесивними (спад чи уповільнення темпів зростання виробництва) та інфляційними процесами.

Але вільний ринок — це абстракція — у минулому і тепер відбувається регулювання ринку, оскільки умовам вільного ринку не відповідає ніяка державність. Насправді повної свободи нема і бути не може. Ще М.І. Бухарін зазначав, що суб'єкт, котрий господарює, у своїх мотивах і діях залежить від суспільного середовища. Г.В. Плеханов підкреслював, що свобода господарської діяльності не існує сама по собі, а є наслідком пізнання економічних законів і полягає в умінні підкорятися їм, найвигіднішим чином комбінувати свою діяльність відповідно до об'єктивних взаємозв'язків. Дж. Гелбрейт стверджує, що сьогодні не може бути вільного ринку, який був за часів А. Сміта, і той, хто закликає до цього, — людина з психічним захворюванням клінічного характеру.

Отже, не може бути повної економічної свободи, але вона має бути достатньою для сприяння швидкому розвитку економіки і забезпечення розвитку нормального, цивілізованого регульованого ринку.

Регульований ринок — це результат цивілізації та гуманізації суспільства, коли держава прагне якось пом'якшити удари ринку по інтересах окремих членів суспільства, але не настільки, щоб знищити мотивацію до творчої, ініціативної праці і ризику в господарській діяльності. Ринок повинен бути регульованим, щоб зняти чи якось обмежити його негативні наслідки.

Ще М.Д. Кондратьєв зазначав, що регулювання в межах капіталістичної системи обмежене державною власністю і здійснюється опосередковано*20.

*20: {Кондратьев НД. Проблемы экономической динамики [Текст] / Н.Д. Кондратьев. — М.: Экономика, 1989.}

Деякі автори донедавна заявляли про неприпустимість терміна "регульований ринок" ("гарячий лід", "квадратне колесо", тобто абсурд) на тій підставі, що ринок є саморегульованою системою.

Але справа в тому, що ринок може регулюватися:—

за допомогою власне свого ринкового механізму, елементами якого є конкуренція, прибуток, ціна, попит, пропозиція тощо;—

державою прямо та опосередковано через державні замовлення, податки тощо.

На сьогодні вкрай важливо, як зазначав В. Леонтьев, знайти оптимальне поєднання ринкового і державного важелів регулювання. Поки що немає жодної держави, яка б ідеально відповідала цій вимозі.

Взаємодія цих двох аспектів регулювання ринку має моніторинговий (тобто нагадувальний) характер, який свідчить про посилення або власне ринкового механізму, або державного регулювання. Держава певною мірою забезпечує умови функціонування ринку, і надмірне втручання держави в ринкові відносини призводить до їх деформації. Найбільш яскравим прикладом деформації ринку може бути ринок в економіці радянських часів та пострадянський ринок.

Умови функціонування ринку були такими, що його позитивна роль у розвитку економіки зводилася нанівець. Звідси заяви про відсутність ринку, які не зовсім достовірно відображають реальність, оскільки були акти купівлі-продажу, що визнавали і визнають окремі економісти не лише України, а й Заходу (наприклад, В. Ойкен та ін.). Особисте підсобне господарство за різних часів мало різний ступінь товарності, але без нього селянин не зміг би існувати. Таким чином, ринок був і є, але він серйозно деформувався.

Основні риси деформації ринку в умовах адміністративно-командної, чи директивної, системи господарювання:

1) відсутність численних ринкових суб'єктів, які організовують свою господарську діяльність на основі різних форм власності;

2) надмірна централізація в розподілі товарних ресурсів та їх русі, відсутність самостійності в комерційній діяльності;

3) монополізм виробника і торговця;

4) незбалансованість попиту і пропозиції, яка щороку зростає;

5) надмірне зростання цін, невтримна інфляція, порушення грошового обігу, бюджетний дефіцит, величезна емісія грошей і т. ін.;

6) розквіт тіньової економіки" "сірого" і "чорного" ринків;

7) спроба посилення регіональних ринків, збільшення впливу відцентрових сил;

8) розквіт бартерних угод замість більш розвинених торговельно-грошових відносин;

9) деформація економічних інтересів суб'єктів ринкових відносин (наприклад, у торговців виникає бажання не продати, а приховати товар), немотивованість до ефективної праці, ризику в господарській діяльності;

10) відсутність у споживача права вибору товару.

Сучасна модель ринкового господарювання, яка сформувалася в країнах із розвиненою ринковою економікою, характеризується такими загальними закономірностями, як максимальна приватизація, відкритість ринків, високий рівень розвитку економіки країни загалом та інфраструктури ринку зокрема, розвинена система методів фінансово-бюджетного регулювання національної економіки, конвертованість валюти, економічне зростання і циклічний характер розвитку економіки в цілому.

Інфраструктура має забезпечити цивілізований характер діяльності ринкових суб'єктів, її елементи не нав'язані суб'єктами ззовні, а породжені самими ринковими відносинами.

Інфраструктуру ринку можна зобразити у вигляді рис. 1.3.

Рис. 1.3. Інфраструктура ринку

З огляду на функціональне призначення об'єктів товарного ринку їх поділяють на товари особистого споживання й товари виробничо-технічного призначення. Особливості індивідуального та колективного споживання зумовлюють розбіжності в поведінці окремих споживачів та груп. Відповідно до цих особливостей формується споживчий ринок і ринок товарів виробничо-технічного призначення*21. В теорії маркетингу ринок товарів виробничо-технічного призначення асоціюється з поняттям "ринок підприємств", який порівняно зі споживчим ринком вражає своїми розмірами, адже охоплює величезні грошову масу та кількість одиниць товару. Щоб виготовити кінцеву продукцію, підприємства укладають чимало угод стосовно закупівлі зі своїми постачальниками. Тобто здійснення однієї купівлі кінцевим споживачем передбачає спершу виконання великої кількості окремих закупівель підприємствами. Ці ринки становлять водночас єдиний товарний ринок, на якому здійснюються акти купівлі-продажу товару в матеріально-речовій формі, й одночасно реалізовуються супутні послуги, видовий склад яких зумовлює характер споживання товару та його функціональне призначення. Надання цих послуг найчастіше є продовженням процесу виробництва у сфері обігу.

*21: {Савощенко А.С. Інфраструктура товарного ринку [Текст]: навч. посіб. / А.С. Савощенко. — К.: КНЕУ, 2005. — 336 с.}

Попри подібність споживчого ринку та ринку товарів виробничо-технічного призначення між ними є суттєві відмінності. Головні з них зумовлені структурою попиту та пропозиції, організацією ринкових процесів, різновидами рішень та процесом їх прийняття.

Товарний ринок, на відміну від інших видів ринку, охоплює надзвичайно різноманітний і широкий асортимент товарів, так званий торговельний асортимент, який характеризує сукупність товарів виробничо-технічного призначення й особистого споживання, що перебувають у сфері обігу, незалежно від місця їх збереження.

Найповніший систематизований і класифікований асортимент містить Державний класифікатор продукції та послуг (ДКПП). Як складник Державної системи класифікації і кодування техніко-економічної та соціальної інформації, він набув чинності в Україні з 1998 р. Розгорнутий асортимент товарів та послуг, які перебувають в обігу, налічує близько 20 млн найменувань.

Торговельний асортимент складається з товарних груп і товарних одиниць, які пропонують покупцям і називаються товарним асортиментом. Останнє тлумачать як групу однойменної продукції, конкретизованої у назвах, видах, ґатунках, розмірах, артикулах тощо. Наприклад, продукція "вугілля кам'яне" характеризується аналогічними функціонально-корисними властивостями, особливостями видобування, продажем певній цільовій групі покупців, реалізацією однотипними каналами розподілу в межах установленого діапазону цін. За змістом товарна група відповідає однойменному класифікаційному угрупованню ДКПП, яке послідовно поділяється на класи, категорії, підкатегорії, типи. Товарна одиниця торговельного асортименту відповідає класифікаційному угрупованню "тип". Частка окремих товарних груп і товарних одиниць у загальному обсязі торговельного асортименту характеризує його структуру.

Сучасному товарному ринку притаманний значний динамізм структури торговельного асортименту, і найбільше це стосується ринку товарів виробничо-технічного призначення, оскільки невідповідність його структури споживчому попиту спричинює накопичення зайвих товарних запасів, штучний дефіцит на інші потрібні споживачам товари. Наявний у сфері обігу торговельний асортимент, власне, є пропозицією товарів. Він має бути ширшим за попит, який фактично утворився на ринку, щоб задовольнити всі потреби споживачів