Товари можуть мати як речовинно-матеріальну форму, так і форму послуг. Послуги — це товар, який не має матеріальної форми. Раніше економісти вважали, що послуги — це лише невиробнича витрата праці. На сьогодні погляд змінився. Поширеним є таке визначення: послуга — це продукт праці, що має вигляд нематеріальної споживчої вартості, корисного ефекту, який задовольняє будь-які потреби людини незалежно від їхньої природи. В індустріально розвинених країнах сфера послуг поглинає весь приріст трудових ресурсів. У США, наприклад, на сьогодні в невиробничій сфері зайнято людей більше, ніж у матеріальному виробництві.

Розвиток сфери послуг тісно пов'язаний з матеріальним виробництвом, що забезпечує технічну базу сфери послуг, а також із соціально-економічними потребами суспільства, котрі постійно зростають.

Іншим стимулом розвитку цієї сфери є збільшення вільного часу населення. Час, який людина використовує на виробництво, не настільки тривалий, решта має бути охоплена сферою послуг.

У світовій практиці виділяють такі види послуг:—

підготовка будівельних площадок;—

основні будівельні роботи;—

будівельні роботи завершального циклу;—

будівництво будинків та споруд "під ключ";—

технічне обслуговування і ремонт легкових автомобілів і мотоциклів;—

послуги готелів та ресторанів;—

транспорт, складське господарство та зв'язок;—

готельне господарство і туризм;—

фінансове посередництво і пов'язані з ним допоміжні послуги (з грошового посередництва, фінансового лізингу, страхування, послуги, пов'язані з діяльністю страхових бірж);—

послуги з оренди;—

послуги з використання обчислювальної техніки (її встановлення, реалізація програмного забезпечення, оброблення і створення бази даних);—

науково-дослідні розробки;—

правові послуги, дослідження ринку й аналогічні послуги;—

управління виробництвом (консультаційні послуги з питань управління в різних галузях економіки);—

інженерні послуги (проектно-конструкторські роботи для різних галузей у промисловості та архітектурі);—

реклама;—

інші комерційні послуги (переклад з іноземних мов, тиражування кінофільмів);—

поліграфічні послуги;—

монтаж машин і обладнання;—

ремонт металевих виробів машин і обладнання;—

патенти, ліцензії, ноу-хау;—

послуги в галузі освіти;—

послуги в галузі охорони здоров'я;—

послуги у сфері відпочинку, культури, спорту. Товарний ринок може бути також оптовим і роздрібним або корпоративним і кінцевих споживачів.

Роздрібний ринок (кінцевих споживачів) — ринок покупців, що купують товари і послуги в роздріб, тобто поштучно, в основному для особистого споживання.

Оптовий ринок (корпоративний) є ринком підприємств і організацій, що купують товари і послуги оптом, тобто великими партіями, для їх подальшого використання у процесі виробництва, перепродажу або перерозподілу.

Оптовий ринок представлений:

1) підприємствами, що купують товари для їх подальшої переробки;

2) торговельними посередниками, що купують товари для їх перепродажу з метою отримання прибутку;

3) державними установами, які здійснюють закупівлі з метою забезпечення виконання своїх функцій.

На обох типах ринків реалізується комерційна функція — ініціативна, самостійна діяльність юридичних осіб і громадян зі здійснення купівлі-продажу товарів із метою одержання прибутку.

Торговельна діяльність здійснюється у сферах роздрібної й оптової торгівлі, а також у торговельно-виробничій сфері (громадському харчуванні).

У широкому розумінні під торговельною діяльністю (торгівлею, комерцією) розуміється будь-яка економічна діяльність узагалі, а всі підприємства й організації, що діють у торгівлі (оптовій і роздрібній), промисловості, сільському господарстві, на транспорті, будівництві та в інших галузях економіки, занесені до єдиного торговельного реєстру. Це зрозуміло, адже виробник завжди є також продавцем (торговцем). Це значення відображено в таких поняттях, як "торговельний кодекс" і "комерційний суд".

У більш вузькому розумінні "торгівля" — це купівля товарів і їхній перепродаж без внесення в них істотних матеріальних змін. На відміну від цього, для власної виробничої діяльності характерним є саме внесення змін у природні об'єкти з метою одержання кінцевого продукту, придатного для задоволення потреб людини.

Розрізняють зовнішню і внутрішню торгівлю.

Зовнішня торгівля — це обмін товарами між сусідніми або далекими країнами і регіонами з використанням повітряних, морських шляхів або сухопутних доріг.

Внутрішня торгівля є сукупністю торгових операцій, що здійснюються в межах однієї держави. У будь-якому випадку торгівля полягає в купівлі товарів у виробника та їхньому продажу із метою надання матеріальних благ споживачам у такому вигляді, у такий час і в такому місці, що відповідають їхнім потребам.

В економічному обороті торгівля виконує посередницьку роль. Проте її функції не обмежуються лише матеріальним поширенням продукції. Торгівля стимулює виробництво і задає йому визначений напрямок. Вона є невід'ємним елементом структури ринкової економіки і справляє істотний, якщо не вирішальний, вплив на її ефективність.

Економічні функції, які реально виконує торгівля, полягають у тому, що комерсанти, які перебувають між виробниками і споживачами, надають послуги і тим, і іншим.

Комерсанти звільняють виробників від необхідності вступати у відносини з величезною масою споживачів. Шляхом створення запасів товарів вони забезпечують синхронізацію ритмів виробництва та споживання, схильних до різночасних сезонних коливань. Завдяки їм грошові прибутки виробників стають більш регулярними і не залежать від затримок у збуті продукції.

Комерсанти розширюють можливості виробництва щодо задоволення запитів споживачів. Вони створюють умови для того, щоб матеріальні блага, масово вироблені безліччю підприємств, розташованих на великій території, стали доступними споживачам у такій кількості та якості, у такому місці та у такий час, які є зручними для них. Ця функція вимагає виконання низки операцій: упорядкування і роздрібнення партій, транспортування і зберігання, формування асортименту і викладення товарів.

Внутрішню торгівлю ще називають розподілом. Спеціалізація торговельних підприємств не означає, що виробники повинні цілком покладатися на комерсантів у збуті своєї продукції. Будь-яке промислове підприємство проводить власну торговельну політику. Це передбачає знання ринку (або можливостей збуту) і використання належних засобів, для того щоб забезпечити відповідний до обсягу виробництва обсяг продажу. Одним із таких засобів є вибір посередників, чи каналів розподілу.

Метою господарської діяльності будь-якого виробника є продаж товарів кінцевому споживачеві, що дає змогу повернути вкладені у виробництво кошти й отримати прибуток. У загальному випадку просування товару відбувається ланцюжком, наведеним нарис. 1.4.

Рис. 1.4. Схема просування товару

Водночас є багато каналів розподілу (просування, збуту, реалізації) продукції. Вони включають проходження товарів через торговельних посередників, оптових і роздрібних торговців, безпосереднє доведення товару до кінцевого споживача (прямі зв'язки). Можуть використовуватися варіанти просування товарів за участю проміжних ланок або без них. Це залежить від того, чи зважиться виробник узяти на себе ризик з організації збуту власної продукції; від його можливості мати торговельний персонал та забезпечувати йому необхідне і постійне завантаження; від знання кон'юнктури ринку та вміння швидко реагувати на відповідні зміни; від популярності й авторитету виробника і т. ін.

Канали реалізації продукції дуже гнучкі, швидко пристосовуються до змін у всіх сферах суспільного виробництва, зазнають частих організаційних перебудов. Системи збуту різняться залежно від галузей та є неоднаковими всередині кожної з них. Відмінність у каналах реалізації виникає навіть усередині одного підприємства за окремими товарами, що пояснюється специфікою продукції. На рис. 1.5 та 1.6 зображено основні канали реалізації споживчих товарів і товарів виробничого призначення.

У загальному випадку виробник може зробити вибір з п'яти систем каналів збуту:*

продавати товари безпосередньо споживачам через власну збутову організацію як за наявності мережі регіональних базових складів, так і без неї;*

продавати свої товари споживачам через агентів (брокерів, комісіонерів, агентів виробника або агентів зі збуту);*

продавати свою продукцію оптовим торговцям, які збувають її споживачам;*

використовувати систему розподілу, яка складається з каналів різних рівнів;*

використовувати так звані змішані канали розподілу. Немає єдиного або найкращого каналу збуту продукції. Вибір варіантів визначається такими цілями:*

забезпечити надійний збут;*

максимально знизити витрати на послуги посередників;*

досягти своєчасного постачання товару на ринок (товару, що швидко псується, - у стислий термін, модного - до сезону).

Рис. 1.5. Основні калали реалізації споживчих товарів

Рис. 1.6. Канали реалізації товарів виробничого призначення

Після того, як виробник визначив, котрий із варіантів системи збуту підходить йому найкраще, він повинен вибрати, яким методом збуватиме свої товари. Є два методи, вибірковий, за яким виробник користуватиметься в кожному географічному районі ринку одним або декількома збутовими органами на свій розсуд, і суцільний, за яким він продаватиме товар усім партнерам, що діють на цьому ринку, торговельним посередникам, які виявлять зацікавленість.

Торговельне посередництво — досить широке поняття і містить у собі значне коло послуг, що можуть надаватися як окремо, так і разом, зокрема такі:*

пошук контрагента (з продукції, цін і т. ін.); підготовка та укладання угоди (оформлення необхідних документів);*

кредитування сторін і надання гарантій оплати товару покупцем (делькредере);*

здійснення транспортно-експедиційних операцій;*

страхування товарів при транспортуванні;*

виконання митних формальностей (у зовнішньоекономічних операціях);*

проведення рекламних та інших заходів щодо просування товару на ринку;*

здійснення технічного обслуговування тощо.

Посередницька діяльність у торгівлі сировиною, капіталом і певними товарами масового споживання здійснюється брокерськими структурами в таких основних формах:—

комісійна, чи проста, посередницька діяльність проводиться від імені клієнта за певний відсоток від суми угоди. Купівля-продаж товару відбувається за допомогою посередника;—

дилерська, чи комерційна, діяльність — посередник діє від свого імені і за свій рахунок. Його дохід формується як різниця між ціною продажу і ціною реалізації товару. Це більш