Здійснення нагромадження супроводжується суттєвими змінами у складі капіталу, що пов'язані з науково-технічним прогресом. Закономірністю суспільного відтворення є те, що впровадження у виробництво досконаліших машин, обладнання та технологій призводить до збільшення кількості матеріально-речових засобів у розрахунку на одного працівника. Внаслідок цього зростає технічна будова капіталу, що вимагає відповідного підвищення освіченості, кваліфікації працівників та розвитку їх професіоналізму і врешті-решт призводить до зростання продуктивності праці, підвищення ефективності виробництва.

Кількісні параметри нагромадження виражаються у нормі нагромадження. Вона характеризує відношення між часткою чистого доходу (прибутку), яку суб 'єкт господарювання (підприємець, фермер, держава) спрямовує на розвиток виробництва або будь-якої власної справи, до загальної суми отриманого ним прибутку (доходу), виражену в процентах. На макроекономічному рівні норма нагромадження постає як відношення фонду чистого нагромадження (тобто інвестицій, що йдуть на розширення виробництва) до загального обсягу національного доходу, створеного за відповідний період. У марксистській політекономії нагромадженням вважається процес перетворення частки додаткової вартості на капітал, тобто процес капіталізації додаткової вартості. К. Маркс розглядав норму нагромадження як відношення фонду нагромадження до національного доходу, що виражається у процентах.

Нагромадження капіталу в процесі суспільного відтворення органічно пов'язане із заощадженням та інвестуванням. Вони здійснюються як юридичними, так і фізичними особами, які керуються при цьому різними мотивами.

Так, заощадження здійснюють окремі особи, домашні господарства (сім'ї), з огляду на бажання зібрати певну суму для майбутніх витрат (купити будинок, автомобіль тощо), прагнення забезпечити певний статок для дітей, мати владу, яку дає велике багатство, або коли окрема особа схильна заощаджувати "на чорний день" тощо. За наявності значного розмаїття мотивів окремих осіб, які здійснюють заощадження, доволі часто вони, як зазначає П. Самуельсон, мало пов'язані з можливостями інвестування, тобто "чистим капіталотворенням".

Інвестиції являють собою сукупність витрат, які реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в різні галузі та сфери економіки. Головна мета - одержання у майбутньому більшого підприємницького доходу, прибутку, процента, ренти. Чисте інвестування відбувається лише тоді, коли створюється новий реальний капітал. Воно характерне переважно для промислових, будівельних і торговельних підприємств.

Економічною теорією виокремлюються фінансові та реальні інвестиції.^ фінансових інвестицій в основному належать вкладення у цінні папери (акції, облігації та ін.), що випускаються приватними компаніями або державою. Цей вид інвестицій тільки частково спрямовується на зростання обсягів реального капіталу. Їх основна частина залишається непродуктивним вкладенням капіталу.

Вкладення, здійснені в основний капітал і приріст матеріально-виробничих запасів, складають реальні інвестиції. їх характерною рисою в сучасних умовах є те, що разом зі збільшенням обсягу матеріально-речових елементів основного капіталу високими темпами зростають вкладення у розвиток інтелектуального потенціалу суспільства (в науку, освіту, підготовку кадрів, охорону здоров'я тощо), який відіграє все більш активну роль в суспільному відтворенні. За своєю сутністю такі витрати є продуктивними. В економічно розвинених країнах такі витрати мають більш високі темпи зростання порівняно з вкладеннями в основний капітал.

Інвестиції для розширеного відтворення здійснюють представники всіх форм власності, наявних у країні. Водночас, кожному етапу соціально-економічного розвитку країни притаманні певні особливості інвестування. В сучасних умовах переважну частку складають приватні інвестиції. Держава також здійснює інвестування, вкладаючи кошти в державний сектор як безпосередньо, так і шляхом його кредитування та субсидіювання тощо. Значна частина інвестицій спрямовується для розвитку галузей (сфер) соціально-виробничої інфраструктури, які створюють умови для нормального протікання процесу суспільного відтворення (освіта, наука, системи транспорту та зв'язку, охорона здоров'я населення, збереження навколишнього середовища).

Темпи і масштаби економічного зростання значного мірою залежать від ефективності нагромадження. Вона характеризується коефіцієнтом приросту капіталомісткості, який являє собою відношення валових інвестицій в основний капітал до приросту валового національного продукту за відповідний (той самий) періоду незмінних (базових) цінах.

Вплив інвестицій на темпи і масштаби економічного зростання вимірюється двома способами: 1) шляхом визначення обсягів збільшення реального виробництва ВВП (ВНП) або національного доходу; 2) шляхом визначення обсягів приросту того й іншого на душу населення.

В аналітичній практиці це - розрахунки річних темпів їх зростання у процентах.

З метою управління та прогнозування економічного зростання слід розрізняти потенційні та фактичні темпи економічного зростання.

Потенційні це ті, яких суспільство може досягти на межі своїх виробничих можливостей, тобто коли воно реалізує принцип: "мінімум витрат - максимум виробництва ".

Фактичні темпи економічного зростання можуть бути нижчими за можливі (потенційні), коли відбувається недостатнє використання наявних виробничих факторів, особливо у зв'язку прийняттям помилкових управлінських рішень.

Чинники економічного зростання

Економічне зростання значною мірою залежить від факторів, які задіяні у процесі суспільного відтворення. Серед їх сукупності виділяють: 1) природні ресурси; 2) трудові ресурси; 3) основний капітал (основні фонди); 4) науково-технічний прогрес; 5) сукупний попит. Дія кожного з цих факторів, які постійно змінюються і виконують різні за своїм змістом функції, вимірюється різними показниками. Вони представлені в таблиці 16.1.

Таблиця 16.1

Ефективність використання різних чинників суспільного відтворення

Чинник | КІЛЬКІСНИЙ

показник фактора | Спосіб повного використання підвищення ефективності | Показник ефективності використання

Природні ресурси (земля, корисні

копалини, вода і її ресурси, повітря та ін.) | Показник для кожного конкретного виду | Найбільш повне вилучення, комплексна і глибока переробка | Матеріало міскість продукції

Трудові ресурси | Кількість працездатного населення | Зростання освіченості, покращення стану здоров'я, удосконалення організації праці | Продуктивність праці

Основний капітал (обладнання підприємств, транспортні засоби усіх сфер народного господарства і т. п.) | Ціна | Вдосконалення організації виробництва | Фондовіддача

Науково-технічний прогрес | Затрати | Розвиток сфери науково-дослідних і конструкторських робіт, використання їх результатів | Підвищення ефективності виробництва

Сукупний попит | Грошове вираження | - | -

Перші чотири фактори економічного зростання належать до факторів пропозиції, п'ятий фактор - це фактор попиту, який в умовах не тільки бездефіцитної, але й дефіцитної економіки стимулює виробництво товарів і

Усі названі фактори по-різному впливають на створення ВВП. Використання цих факторів матеріалізується як у кількісних, так і в якісних параметрах суспільного відтворення. Кожний з них постійно змінюється залежно від інших, а також залежно від характеру соціально-економічного розвитку суспільства.

Серед показників економічного зростання, його найбільш концентровано й комплексно характеризує показник продуктивності суспільної праці. Він визначається як відношення виробленої в масштабах країни продукції у грошовій формі (національного доходу) до затрат живої праці. Показником, зворотним до продуктивності праці, є її трудомісткість, що характеризує величину витрат праці, необхідних для виробництва одиниці продукції.

Відношення обсягу продукції або іншої результативної величини у вартісному вираженні до обсягу основного капіталу визначає продуктивність капіталу або більш знайомий нам показник фондовіддачі. Зворотний показник - це капіталомісткість продукції. Раціональність використання обмежених природних ресурсів характеризує показник матеріаломісткості. Він визначається як відношення у вартісній формі виготовленої продукції до витрат ресурсів, які були при цьому використані.

З позицій теорії маржиналізму в аналізі граничних показників важливу роль мають показники граничної продуктивності факторів виробництва. Вони характеризують обсяг приросту національного доходу залежно від приросту використання відповідного фактора: праці; капіталу; природних ресурсів. Досконалої методики таких розрахунків ще немає, але західні економісти вважають, що частки цих факторів у величині національного доходу такі: заробітної плати - 75-80%; прибутку і процента -15-18% та природних ресурсів — 5-7%.'

Отже, економічне зростання значною мірою залежить від досконалості економічних процесів, які характеризують згадані показники.

Значний вплив на економічне зростання та показники, які його характеризують, має науково-технічна революція (НТР).

Література

Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2002.

Барр Р. Политическая экономия: В 2-х т. / Пер. с франц. - М.: "Международные отношеня", 1994.

Башнянин Г. /., Лазур П. Ю., Медведев В. С. Політична економія. - К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000.

Беляев О. О., БебелоА. С. Політична економія: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001. Білорус О. Г. Економічна система глобалізму. - К.: КНЕУ, 2003. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки і підприємництва: Підручник. - К.: Вища шк., 2003.

Брагинский С. В., Певзнер Я. А. Политическая экономия: дискуссионные проблемы, пути обновления. - М.: Мысль, 1991. Бугулов В. М. Ціноутворення в умовах ринку: Навч. посібник. - К., 1998. Бьюкенен Дж. Конституция экономической политики. Расчет согласия. Границы свободы. - М., 1997. Васильченко В. С. Державне регулювання зайнятості: Навч. посібник. - К.: КНЕУ,

2003.

Васильченко В. С. Ринок праці та зайнятість (навчальний посібник). - К., 1996. Валовой Д. В. Рыночная экономика. Возникновение, эволюция и сущность. - М.: ИНФРА-М, 1997.

Гаврилишин О. Основні елементи теорії ринкової системи. - К.: Наук, думка, 1992. Гальчинський А. С. Теорія грошей: Навч. посібник. - К.: Основи, 2001. Гальчинський А. С, Єщенко П. С, Палкін Ю. І. Основи економічної теорії:

Підручник. - К.: Вища школа, 1995. Глобалізація і безпека розвитку / Кер. авт. кол. О. Г. Білорус. - К.: КНЕУ, 2001. Гош А. П. Політична економія капіталізму і післясоціалістичного перехідного суспільства: Підручник. - К., 1999.

Довбенко М. В. Сучасна економічна теорія (Економічна нобелеологія): Навч. посібник. - К.: