Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Він виражає не просто зростання, тобто появу все нових потреб, ай зміну їх структури, що свідчить про рух суспільства до прогресу, різнобічного розвитку людини і вищого рівня життя.

Економісти виділяють декілька етапів зростання потреб у розвинутих країнах у XX ст.

Перший етап тривав до середини 50-х років. У цей період домінувало зростання матеріально-речових потреб та рівня їх задоволення. Це означає, що збільшувався й урізноманітнювався випуск різних товарів, поліпшувалась їх якість, зростало споживання.

Другий етап почався з середини 50-х років з переходом до "економіки споживання", коли стало переважати зростання соціальних потреб, тобто в освіті, медичному обслуговуванні, спорті, відпочинку тощо. Найшвидше і найбільше це проявилося в США. Це підтверджується суттєвим зростанням витрат на послуги.

Третій етап зростання потреб почався з 80-х років. Він характеризується зростанням інтелектуальних та гуманітарних потреб, пов'язаних із змінами характеру праці, їх задоволення сприяє всесторонньому розвитку особистості.

З одного боку потреби пов'язані з виробництвом, з другого вони безпосередньо пов'язані із споживанням. Споживання є процес задоволення потреб. І тенденції, зміни, що відбуваються в споживанні, певною мірою відображають зміни потреб. Але це не означає, що за структурою споживання можна визначати структуру потреб. Потреби часто залишаються незадоволеними через низький рівень доходів населення, або через відсутність на ринку деяких товарів чи послуг. Це значить, що структура споживання не завжди відображає структуру потреб.

Виробництво — матеріальна основа задоволення потреб

Виробництво включає велику кількість галузей і підприємств, на яких створюють конкретні матеріальні блага чи послуги: машини, верстати, побутову техніку, продукти харчування, одяг, взуття тощо. Отже, виробництво — це процес створення різноманітних матеріальних благ та послуг, необхідних для задоволення людських потреб.

Люди створюють матеріальні блага у взаємодії з природою. Без цієї взаємодії виробництво неможливе. У людській діяльності споконвічно використовувалися природні матеріальні блага і сили природи — сонце, вітер, вода, вогонь. Вивчаючи властивості природних благ, люди своєю працею змінювали їх форми і таким чином пристосовували для задоволення потреб. V цьому пристосуванні природних благ для задоволення людських потреб, власне, полягає суспільне виробництво.

Суспільне виробництво поділяють на матеріальне і нематеріальне виробництво (рис. 1.2). До матеріальної сфери суспільного виробництва належать ті галузі виробництва, в яких виробляються матеріальні блага: вугілля, метал, нафта, машини, устаткування, сільськогосподарська продукція, електроенергія, продукти харчування тощо, і підприємства, що надають матеріальні послуги: вантажний транспорт, обслуговування і ремонт техніки, оптова торгівля і подібні.

До сфери нематеріального виробництва відносяться галузі, що виробляють нематеріальні послуги, до яких належать: роздрібна торгівля, пасажирський транспорт, зв'язок, що обслуговує населення, підприємства побутового обслуговування, заклади охорони здоров'я та заклади, що створюють духовні цінності — у галузі освіти, культури, мистецтва тощо. Структуру суспільного виробництва можна показати схематично.

Рис. 1.2. Структура суспільного виробництва

Особливе місце в нематеріальному виробництві належить духовному виробництву — праці художників, скульпторів, письменників, кінематографістів тощо. Результатом їх діяльності є матеріальні продукти, але їх відносять до нематеріального виробництва, бо їх основне призначення — задоволення духовних потреб.

Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг. Галузі цієї сфери не створюють матеріального продукту, але їх послуги необхідні для організації виробництва та для задоволення безпосередніх потреб людини. Вони можуть бути спожиті лише під час їх надання як корисний ефект живої праці.

Усі складові елементи суспільного виробництва взаємозалежні і взаємодіють (рис. 1.3). Вирішальна роль у цій взаємодії належить матеріальному виробництву, бо воно забезпечує суспільство матеріальними благами. Разом із тим слід зазначити, що в сучасних умовах нематеріальна сфера виробництва розвивається швидше від матеріальної. Про це свідчить зростання кількості працівників у сфері нематеріального виробництва. Одночасно посилюється її вплив на розвиток матеріального виробництва. Отже, всі структурні елементи суспільного виробництва взаємозалежні і взаємодіють.

Рис. 1.3. Процес виробництва — взаємодія виробничих факторів

Важливе значення для розвитку економіки має оптимальне співвідношення не тільки між основними сферами суспільного виробництва, а й між галузями кожної сфери. Зазначимо, що в другій половині XX ст. в розвинутих країнах кількість задіяних у сфері матеріального виробництва скорочувалась, а обсяг виробництва зростав. Причиною цього було широке впровадження науково-технічного прогресу. У 70-ті роки розвинуті країни почали переходити до нової моделі економічного зростання, яка базується на інтелектуальних наукомістких галузях, що використовують передові технології, висококваліфіковану робочу силу та досягнення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР).

Такий напрям структурних зрушень в економіці виявився досить ефективним. Він полягає в прискореному розвитку високотехнологічних наукомістких виробництв як виробництво комп'ютерів, літаків, промислових роботів, інтегральних схем, засобів зв'язку, верстатів з програмним управлінням, високоякісної побутової техніки.

Структурна перебудова матеріального виробництва забезпечила зростання ефективності економіки, зниження матеріало- та енергомісткості, зростання наукомістких, інтелектуальних галузей виробництва.

Виробничі ресурси і їх структура. Фактори виробництва

Наші потреби вимагають повсякденного задоволення. У природі немає достатньої кількості готових, придатних для задоволення потреб людини благ, їх потрібно виробляти, використовуючи для цього природні ресурси та здібності самої людини. Тому виробництво благ є об'єктивною необхідністю і здійснюється як взаємодія людини з природою і людей між собою.

В економічній літературі нема єдиного визначення поняття "виробництво". Це пояснюється тим, що виробнича діяльність надзвичайно різноманітна. В економічній науці загальновизнано, що виробництво створює не тільки матеріальні блага, а й різноманітні послуги, які в одних випадках пов'язані з виробництвом матеріальних благ, в інших — із задоволенням безпосередніх потреб людей. Отже, кінцевим результатом виробництва є матеріальні продукти або послуги. Щоб їх було більше, потрібно раціонально використовувати всі ресурси, які залучають у виробництво. Від цього залежить не тільки кількість благ, а й рівень витрат виробництва та прибутки підприємств.

Раціональне використання ресурсів великою мірою залежить від технологічного рівня виробництва, тобто сукупності способів і методів, використовуваних для обробки сировини, матеріалів, а також засобів праці. Технічне устаткування і методи виготовлення товарів і послуг постійно вдосконалюються на основі накопичення наукових знань. Таке вдосконалення машин і методів виробництва забезпечує збільшення випуску продукції при незмінних або й менших витратах сировини, енергії, палива та інших ресурсів. Головним напрямом підвищення ефективності виробництва та раціонального використання ресурсів є запровадження маловідходних та безвідходних технологій, що базуються на комп'ютеризації, автоматизації, використанні нових видів енергії та сировини.

Важливим фактором, від якого залежить обсяг виробництва, є економічні ресурси, якими володіє суспільство. Економічні ресурси це основні елементи економічного потенціалу, їх поділяють на чотири основні групи:

1. Природні ресурси. Це наявна в природі земля, її надра, земельні угіддя, водні багатства та водна енергія. Вони поділяються на вичерпні і невичерпні або відновлювані і не відновлювані.

2. Матеріальні ресурси створені працею людей. Це всі створені людьми засоби виробництва (засоби і предмети праці), які є результатом матеріального виробництва. Вони поділяються на предмети праці і засоби праці. Предмети праці — це все те, на що спрямована діяльність людини — сировина, матеріали. До засобів праці відносять усі ті речі, якими людина впливає на предмети праці. Засоби праці поділяються на активні і пасивні. До активних належать машини, обладнання, інструменти, потокові лінії, конвеєри тощо. До пасивних — будівлі, споруди, місткості, внутрішньовиробничі засоби комунікації, склади.

3. Трудові ресурси. До них належить працездатне економічно активне населення країни, яке володіє фізичними і духовними здібностями, необхідними для участі в трудовій діяльності. Чисельність і структура трудових ресурсів відображає потенційну масу "живої праці, якою володіє суспільство. Якість трудових ресурсів залежить від їх структури за статтю, професійно-кваліфікаційним і культурно-освітнім рівнем.

4. Фінансові або інвестиційні ресурси. Фінансові ресурси — це сукупність усіх грошових коштів і фінансових активів, якими володіє держава і може інвестувати їх у виробництво. Фінансові ресурси формуються внаслідок розподілу і перерозподілу грошових коштів підприємств, населення і накопичення їх фінансовими суб'єктами для використання.

Значимість окремих видів ресурсів змінюється залежно від зміни технології виробництва. Так, в умовах ручного виробництва головна роль належала трудовим ресурсам, в умовах машинного — матеріальним. В умовах НТР, коли відбувається перехід до маловідходних і безвідходних технологій, зростає роль інтелектуальних та інформаційних ресурсів.

У нашій літературі поряд з поняттям "економічні ресурси" вживається поняття "фактори виробництва". На нашу думку, їх не можна вважати тотожними. Поняття "ресурси" (від французького ressources) означає кошти, засоби, запаси, джерела коштів, засобів, запасів. їх можна використати у виробництві. Ресурси можуть бути економічні, природні, трудові, фінансові, інформаційні, інтелектуальні тощо.

Поняття фактор походить від латинського factor, що означає чинник, що робить, виробляє, впливає, рушійна сила процесу або одна з його умов. Спільне між поняттями "ресурси" і "фактори" те, що і одні, й інші можуть бути природні, економічні, трудові, фінансові, тобто являти собою одні й ті ж природні й соціальні сили, з допомогою яких здійснюється виробництво. Але до факторів можна віднести законодавство, час, простір, інформацію, погоду, клімат, тобто чинники, які безпосередньо у виробництві не використовуються,